Регистрация, после которой вы сможете:

Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог

Ставить прогнозы
и выигрывать

Быть участником
фан-зоны

Зарегистрироваться Это займет 30 секунд, мы проверяли
Вход

Валерий ФЕДОРЧУК: «Уверен, президент «Динамо» наградит команду!»

2016-05-10 11:59 Как уже сообщалось, накануне полузащитник киевского «Динамо» Валерий Федорчук общался с журналистами Виктором Вацко и Славой ... Валерий ФЕДОРЧУК: «Уверен, президент «Динамо» наградит команду!»

Как уже сообщалось, накануне полузащитник киевского «Динамо» Валерий Федорчук общался с журналистами Виктором Вацко и Славой Вардой на радио «Вести». Предлагаем вашему вниманию полную стенограмму интервью.

Валерий Федорчук (в центре)

Віктор Вацко:

— Валерію, вітаю тебе в нашій студії і відразу — до справи, тому що у нас, як правило, час дуже швидко збігає. Насамперед, я хотів поцікавитися як твоє здоров’я і коли ми тебе на полі побачимо?

Валерій Федорчук:

— Здоров’я — супер, порівнюючи з тим, яке було десь шість місяців тому. Я вже тренуюся досить довго в загальній групі — місяць-півтора. І, в принципі, у нас остання гра зраз, тижневий цикл, і я буду готуватися, як повноцінний футболіст, до першої своєї гри, і вона виявляється — остання в цьому чемпіонаті.

Віктор Вацко:

— Мандраж присутній?

Валерій Федорчук:

— Насправді — ні, мандражу нема. Але цікавий момент, що я недавно прочитав, футболіст «Лестера» отримав медаль і за вихід з «Мідлсбро», де він в оренді грав, і за перше місце — чемпіонство. Виявляється, я можу так само отримати і за третє місце — за «Дніпро», я зіграв за них 10 ігор в чемпіонаті, і, в принципі, я пів року в «Динамо» і можу також,.. не можу, а отримаю чемпіонство, виявляється.

Віктор Вацко:

— Це, якщо зіграєш один матч. Це дійсно буде цікаво. Скажи, ти от взимку в «Динамо» переходив, контракт підписував до кінця нинішнього сезону, до травня. Щось змінилося відносно перспектив, чи от контракт закінчується і ти можеш стати вільним агентом?

Валерій Федорчук:

— Звичайно, я можу стати вільним агентом. Але у нас є домовленості, що пів року я відновлююся як на перегляді. І, в принципі, ще розмови такої не було, але я відчуваю, що тренерський штаб дає зрозуміти, що все нормально. Вони бачать, що я відновився. І я думаю, що після останньої гри все вирішиться, і ми сядемо і будемо розмовляти, які мої надалі перспективи.

Віктор Вацко:

— Із Сергієм Ребровим так от — у побуті ти перетинався, спілкувався? Що він говорить?

Валерій Федорчук:

— Вони дуже задоволені мною в плані того, що у самій їхній схемі, тактиці і побудові гри я все розумію, чого вони прагнуть від футболістів. В деякій мірі, я так дивлюсь, вони навіть здивовані, що пів року я не тренувався, а за останній місяць у тренувальному процесі вони бачать як швидко, як губка, я все в себе вбираю. І їм це найважливіше, тому що кожному футболісту завжди потрібна певна адаптація, а у мене вона виявляється мінімальною.

Віктор Вацко:

— Ти сам як сприймаєш їхні вимоги: тобі легко, для тебе це незвично, важко? Все таки говорять всі експерти, що, з приходом Реброва на тренерський місток «Динамо» (Київ), «Динамо» стало грати по-іншому: великий вплив іспанської думки, великий вплив Рауля Ріанчо, який багато тактичних занять проводить. І ось такі новаторські схеми дуже серйозно «заточені» під тактичне бачення. Тобі от легко чи важко сприймати ці моменти?

Валерій Федорчук:

— Для мене це дуже легко, тому що я це все розумію і знаю. Скажімо так, трамплін у цьому мені дав Йовічевіч, коли я був в «Карпатах». Був я там не довгий період (десь два тижні ми на зборах були), і те саме він прагнув від своїх футболістів. Ми награвали це на зборах — всі ці схеми, побудову гри. І я це все знаю. І, в принципі, тренерський штаб Реброва і Рауль прагнуть цього ж і від своїх футболістів. І я на це спокійно дивлюся, і все це розумію.

Віктор Вацко:

— В тебе було бажання спробувати себе за кордоном, на скільки мені відомо. Влітку минулого року ти був близьким до переїзду в Бельгію. Потім писали про варіанти в Німеччині, Іспанії, але залишився в Україні. Я читав твоє інтерв’ю, ти писав, що на руках був п’ятирічний контракт з російським клубом. Ти вирішив залишитись в Україні.

Валерій Федорчук:

— Так, в мене і зараз є бажання грати в Європі. Я вважаю, що це прогрес для кожного українського футболіста — піти в європейський чемпіонат. Але це було до «Динамо», коли я ще грав у «Дніпрі». Були розмови, але до конкретики, так щоб контракт був на руках, ми не доходили. Від російського клубу — так, був контракт на руках. Але, ви самі розумієте, зараз не той час, щоб робити такі поспішні кроки навіть в такій ситуації, в якій я був. Тому що я розумів, що окрім футболу в мене ще є сім’я, батьки. До того ж я народився і провів дитинство ближче до Західної України. Через це ми з дружиною зразу ж вирішили, що, яка б ситуація не складалася, а в той момент я був без команди, не потрібно поспішати приймати це рішення. І бачите, через декілька днів після цього ініціатор, чи як я називаю його — «зачинщик», агент Вадим Шаблій сказав, що є така пропозиція від «Динамо». Ми приїхали, поговорили з президентом клубу і вирішили на запропонованих умовах цей період провести тут.

Віктор Вацко:

— Тут тобі створили всі умови для реабілітації, ти задоволений.

Валерій Федорчук:

— Так.

Віктор Вацко:

— Дивися. В «Динамо» дуже хороша конкуренція на цій позиції в центрі поля. Там досить серйозний підбір виконавців у Реброва.

Валерій Федорчук:

— Якщо так розібратися, то не настільки велика конкуренція. Тому що у чемпіона на кожну позицію має бути два-три футболісти, щоб була конкуренція. І завжди виникає ситуація: жовті карточки, травми… Від цього нікуди у футболі не подінешся. А якщо так розібратися, то прямий конкурент, хоча я би не називав його так, а колега по моєму амплуа — це Рибалка. Це моя позиція. В принципі, я можу зіграти і вище, якщо ви говорите про Сидорчука, Гармаша. Я теж можу зіграти на цій позиції. Але найбільше я розкрився у «Дніпрі», як типовий опорний півзахисник, тому вважаю, що, насамперед, конкурувати доведеться з Рибалкою.

Віктор Вацко:

— Якщо повернутись до старту твоєї кар’єри. На професійному рівні — це був футбольний клуб «Львів», з яким ти пройшов горнило першої ліги, вийшов у Прем’єр-лігу. Більше того, вже у дебютному матчі забив прекрасний м’яч дальнім ударом «Шахтарю». Тоді — пішло-поїхало: молодіжна збірна України і так далі. Можеш сказати, що цей от гол у ворота «Шахтаря» переламав твою кар’єру, або додав імпульсу, поштовху у твоїй кар’єрі?

Валерій Федорчук:

— Думаю, якийсь поштовх, звичайно, був. Тому що ми перемогли «Шахтар». Це була перша гра у Прем’єр-лізі. І така була, можна сказати, яскрава картинка для молодого футболіста. І наша команда впродовж сезону не погано себе зарекомендувала за грою. А те, що не вдалось зберегти позиції у прем’єр-лізі — ну, це футбол. Десь забракло, напевне, досвіду. Але для мене все складалося супер. І я задоволений, що все так складалося. А цей гол дав такий імпульс, як ви кажете, …

Віктор Вацко:

— Це найбільш пам’ятний твій гол?

Валерій Федорчук:

— Напевно — так. У мене не так їх багато, у мене їх 10 у Прем’єр-лізі — я рахую, тому кожен гол я пам’ятаю.

Віктор Вацко:

— ФК «Львів» один сезон провів в елітному дивізіоні. Він вилетів. Мені цікаво як ти сам сприйняв факт поразки від «Карпат». Вирішальної поразки: дві команди із одного міста і одна іншу … от — «відправила»…

Валерій Федорчук:

— Зараз я так згадую ті всі моменти, тим паче проти «Карпат», і в першу чергу згадую, що при тій поразці і вильоті у першу лігу весь стадіон встав і нам аплодував. Я пам’ятаю, тоді весь стадіон був забитий — це було дербі. Для нас це була визначальна гра, щоб залишитись у Прем’єр-лізі. Прийшло багато людей. Тоді, насправді, львівські вболівальники дуже любили ФК «Львів». І матчі ФК «Львів» — «Карпати» — це було видовище. Я пам’ятаю перша гра у першому колі, коли ми 2:0 вели і потім 4:2 програли. І в цьому матчі ми програвали і потім зрівняли рахунок. Нас влаштовувала нічия. Але на останніх хвилинах пропустили, і це нас понизило в класі. Ну, я б хотів, щоб у Львові було дві команди…

Віктор Вацко:

— А це не забагато для Львова — дві команди? Я от хочу поцікавитися твоєю думкою як людини, яка грала і у ФК «Львів» і в «Карпатах».

Валерій Федорчук:

— Я думаю — ні. Там настільки люди люблять футбол, що це було б супер, це було б видовищне дербі. І люди ходили б на них, як на концерт якийсь.

Віктор Вацко:

— Ми знаємо, що ти одружений на доньці колишнього президента футбольного клубу «Львів» Юрія Кіндзерського. Ти з ним спілкувався звичайно на цю тему. То чи можна сказати, що ось саме цей момент вильоту із Прем’єр-ліги від «Карпат» став вирішальним в тому факті, що твій тесть у футболі розчарувався і вирішив вийти із цього бізнесу, так би мовити.

Валерій Федорчук:

— Напевно — ні. Він, як фанат, теж дуже любить футбол, і тому зайнявся цією діяльністю. Йому подобалось це. І він хотів, щоб команда також була у Львові, бо він із цього регіону. Але, напевно, інші моменти і насамперед — життя так склалося. Виліт у першу лігу тоді у 2008-му співпав із кризою. Почалась криза, фінансові труднощі. Ну, і деякі моменти в українському футбольному житті змусили його повністю залишити футбол.

Віктор Вацко:

— … довкола футбольному житті?

Валерій Федорчук:

— Довкола футбольному, скажемо так.

Віктор Вацко:

— У 2010-му році ти перейшов у «Дніпро». Але закріпитись у Дніпропетровську зумів з часом. Про це ми ще поговоримо. Знаєш про що я хотів запитати? У тебе було три оренди у криворізький «Кривбас», де ти, в принципі, й починав свою кар’єру. Ти ж був у «Кривбасі» після закінчення ДЮСШ, але грав за дубль, в основному. В першій команді — жодної гри не було. Тоді були історії про «однокласників»: там один пул, другий пул. Дмитро Силюк тоді, по моєму, так дуже влучно сказав — «Однокласники». Скажи, чи правда, що у «Кривбаса», де ти грав в оренді, була додаткова фінансова мотивація від власників клубу на матчі проти «Дніпра» — подвійні чи потрійні преміальні?

Валерій Федорчук:

— Ні, такого не було ніколи. Те, що ми часто, можна сказати, забирали бали у «Дніпра» — це була мотивація тих футболістів, які грали у «Кривбасі». Тому що більшість — це були орендовані футболісти, які хотіли завжди доказати, що вони не гірші і що вони можуть так само грати у «Дніпрі».

Віктор Вацко:

— На моїй пам’яті цього нікому не вдалось зробити, щоб з «Кривбаса» повернулися і відразу заграли.

Валерій Федорчук:

— Джаба Канкава.

Віктор Вацко:

— Ну, так — Джаба Канкава.

Валерій Федорчук:

— В принципі — так. Ми також на цю тему спілкувались із Джабою. Напевно потрібно грати в центрі поля опорного півзахисника, тоді є шансів більше…

Віктор Вацко:

— Тобто, у вас така, чисто спортивна мотивація. Те що там розповідають, що той же Ігор Валерійович Коломойський мотивував подвійними преміальними, — такого не було?

Валерій Федорчук:

— Ні, такого не було ніколи.

Віктор Вацко:

— Я хотів з тобою поговорити про ще одну річ, знову ж таки, пов’язану з «Кривбасом». 2013-й рік. Весна. «Кривбас», який при нормальному фінансуванні у першій частині чемпіонату-2012/13 «сипався». Пригадую, «Карпати» його обіграли там, по-моєму, — 6:0 — набили торбу. В 2013-му році весною — без грошей, без фінансування. Таран — головний тренер. Тренувальний процес, я чув, в квадрати тільки грали. Дванадцять матчів: шість перемог, чотири нічиї, дві поразки. Без грошей. Нічия 1:1 з «Динамо» (Київ), обіграли 2:1 «Дніпро», зіграли унічию 1:1 із «Металістом». Це три команди із Топ-4. Розкажи — в чому феномен того «Кривбаса», як так вийшло, за що ви грали?

Валерій Федорчук:

— Я згадую цей час і мурашки — по тілу. Тому що справді тоді підібрались в першу чергу гравці, які усі хотіли себе показати у футболі, такий вік був у всіх — 25, 26, 27 років. Усі пройшли хорошу школу, як футболісти. Цей момент нас згуртував. Тому що ми всі жили на базі в Кривому Розі. Завжди знаходились поруч один з одним, бачили хто як живе, чим харчується. І всі розуміли, що це є шанс показати, що ми команда. Ми спокійно тренувалися і виходили на поле. Знали, що ми — один за одного. Напевно, якщо зараз з кимось порівнювати, то мені нагадує минулий «Кривбас» — теперішня «Зоря»: хлопці давно пліч-о-пліч грають в футбол. Так само і в нас це було — ми вже 3-4 років разом грали, зігралися і відчували, куди і як потрібно пас віддати. Ми знали, якщо — Самодін, то йому потрібно м’яч вперед дати, якщо це — Антонов, то йому, навпаки, по-футбольному — «в недодачку». І ми це розуміли просто по погляду. Я глянув на Бартуловіча, якщо Бартуловіч зліва, ми знали, що потрібно бігти у штрафний майданчик, бо знаємо його передачі; якщо — з права, то ми знали, що розігрувати треба більше м’яч десь там вриватися, десь — комбінувати. І це все довели до автоматизму. А головне, що тренерський склад, скажемо так. — розслабив нас, і ми себе відчували спокійними: просто виходили і грали у футбол.

Віктор Вацко:

— Зараз у нас ситуація в українському футболі таких команд — аналогів «Кривбасу» по регулярності отримання зарплатні — дуже багато. І тренери скаржаться, що вони не можуть мотивувати футболістів, знайти слова для футболістів, щоб їх мотивувати виходити грати у футбол. Я от для себе хочу зрозуміти: ви грали тільки за власний імідж?

Валерій Федорчук:

— Ну, це — одна із складових…

Віктор Вацко:

— От які важелі управління були у Тарана?

Валерій Федорчук:

— Я повернусь до того, що ті гравці, які були там, — це обойма 15 чоловік — усі хотіли себе показати в футболі. І мотивацією було те, що кожен хотів грати у футбол. Якраз і такий віковий період, що кожен хотів прогресувати і показати себе тому кожен і викладався…

Віктор Вацко:

— Ну дивись, не секрет, що в нашому футболі є такий момент, як стимуляція третьою стороною. Я особисто не бачу в цьому нічого поганого. Навпаки, так цікавіше. Я вважаю, що це нормально. Я, наприклад, читав, що уже в Іспанії історії розповідають, що під «Барселону» возять суперники. Я думаю, що ні для кого не секрет, що той крив бас із цього жив. Так? Було таке ледь не в кожному матчі.

Валерій Федорчук:

— Ні. Ледь не в кожному — такого не було. Пам’ятаю — одна гра — точно. Можливо дві. Не пригадаю так відразу. Ну, ясно, що, напевно, раніше всі чекали цих матчів з «Динамо», «Шахтарем» і «Металістом» — тільки три гри, які могли дати якийсь стимул. Ми розуміли, що потрібно відбирати очки у суперників, для того, щоб тільки за рахунок цих ігор, скажемо так, — дали нам на хліб.

Віктор Вацко:

— Парадокс ситуації знаєш у чому? Парадокс у тому, що, коли все було нормально фінансово, справи йшли, м’яко кажучи, не найкращим чином. Коли виникли проблеми, ви заграли як «Лестер»?

Валерій Федорчук:

— Ви знаєте, оцінюючи свій невеликий досвід у футболі, але за цей період, скажу що мені здається, що український менталітет, виховання з дитинства, нас трішки сковує. І завжди, коли звучить слово гроші, йде якесь напруження. Не можуть футболісти вільно себе почувати і поводити. Я дивлюсь, як в Європі — і отримують гроші і ходять посміхаються на полі. А в нас нема такого, ми не можемо. Якщо, не дай Боже, у когось там велика якась зарплата чи ще щось, то не дай Боже, він посміхнеться на полі. Він має бути робочою конячкою: він має бігти, бігти. У Європі — зовсім по іншому. Там, навпаки, це — видовище, посміхаються, але, при цьому, й виконують свою роботу.

Віктор Вацко:

— А в нас, якщо хтось посміхнеться — це вже недостатнє ставлення до роботи?

Валерій Федорчук:

— Це вже штраф і…

Віктор Вацко:

— Я хочу тебе запитати про «Волинь». Це теж клуб, де ти пограв в оренді пів року сезону 2015/16 років. Після цих пів року ти повернувся в «Дніпро» і відразу поїхав на перегляд в «Карпати». Не те, щоб — на перегляд, а контракт майже підписував. Це був якраз той період, про який ти розповідав: вже Йовічевіч — тренер, збори і так далі. Чому ти категорично не хотів залишатись в «Волині»?

Валерій Федорчук:

— «Волинь» — це теж така приємна згадка. Але це вже в кінці, коли я усвідомив через пів року після перебування в «Волині». А на першому етапі — перший місяць перебування в «Волині», я дружині кажу: «навіщо я не це погодився!». Не міг зрозуміти — як так? Я ж знав, куди іду. Але все таки пізніше десь почав розіміти, десь дорослішав і сприймав це…

Віктор Вацко:

— Я трішки дозволю собі конкретизувати. Ти зараз маєш на увазі «Методы работы с молодежью Виталия Владимировича Кварцяного»?.

Валерій Федорчук:

— Напевнее так. Але я бачив його повагу, насправді, бачив, як він переживає за команду, як він хоче завжди отримати позитивний результат, перемогу. І ті викрики його і флеш-інтерв’ю, інтерв’ю … Я зрозумів, що людина просто переживає за цей клуб, хоче, щоб його футболісти завжди прогресували. І я зрозумів, що потрібно спокійно ставитися і спокійно працювати, грати у футбол і прислуховуватись до того, що він каже. Просто ділити навпіл деякі слова Віталія Володимировича і виконувати те, що вмієш на футбольному полі. Але й багато хороших порад і бачення футболу є у Віталія Володимировича. У нього шалений досвід. Я якось все це зрозумів і потім, коли ділив навпіл, так скажемо — дурним голову не забивав, і мені було простіше і тренуватися, і грати, і вислуховувати деколи не те, що хотілося б мені.

Віктор Вацко:

— А найцікавіший епізод за час співпраці з Віталієм Володимировичем який можеш пригадати?

Валерій Федорчук:

— Це, я вважаю, епізод, коли ми з Віталієм Володимировичем по-спортивному посперечалися. Це було на зборах. Віталій Володимирович завжди любив грати «двосторонки». Я ось не пам’ятаю чи ми між собою грали чи з дублем. А він дуже любив наших двох румунів — Бікфалві і Матея. А вони… Це ж ми, українці, — вперед, назад, як би нам важко не було, граєм. А вони почали скажемо так — «дурачитись». І тут я висловив те, що думав. А Віталій Володимирович у ролі рефері був. Він такими очима глянув на мене, почав мені щось там на зразок — «Давай грай!». Я йому у відповідь — «Я грати не буду, доки вони не будуть грати на команду, а не між собою». Це я зараз у м’якій формі кажу. Ми там деколи… Я йому сказав, що зберу речі і звалю, я люблю коли все солідно, якщо грають, то всі. Він там — в нас що тут шарашкіна контора чи що, що ти можеш просто забрати речі і поїхати?.. Ми з ним тоді так добре посперечались. Після тренування я зрозумів, що це була помилка в плані того, що все це відбулось у присутності хлопців. І я підійшов, вибачився перед ним, сказавши, що я мав підійти і це сказати один на один. Ми з ним поговорили. І в кінці він похлопав мене по спині і сказав: «Мені такі футболісти, як ти, потрібні. З характером». Цей момент я згадую. Недавно ми з ним бачилися, коли «Динамо» грало з «Волинню», а він дубль дивився. Він теж мене «притравив»: «О, ти граєш чи ні? А то я вже боятися починаю. Я знаю, як ти м’ячі відбираєш!». Каже: «Давай, відновлюйся». Так теплими словами ми обмінялися.

Віктор Вацко:

— Тобто, у вас теплі стосунки залишилися.

Валерій Федорчук:

— Так, звичайно.

Віктор Вацко:

— Після «Волині» ти поїхав у «Карпати». Історія, яку ми зараз розповідаємо. Ти був на зборах з «Карпатами». І тут буквально в останній день, «на прапорці» трансферного зимового вікна тебе забирають назад у «Дніпро», заявляють в Лігу Європи. І подивись, що виходить: практично із футболіста, який був непотрібен «Дніпру», тому що по орендах стабільно катався, ти перетворився в гравця основи команди, яка вийшла у фінал Ліги Європи. І з дев’яти матчів плей-офф Ліги Європи ти не зіграв лише один. Це був домашній із «Брюгге» — через дискваліфікацію, через жовті картки. Що змінилось?

Валерій Федорчук:

— Ще цікаво, що коли заявляли в Лігу Європи, то стояло питання — мене чи Чигринського? Діму не заявили, а мене заявили.

Віктор Вацко:

— Що ж змінилось? Маркевич змінив своє ставлення до тебе, схема гри змінилась? От чим ти поясниш цей момент?

Валерій Федорчук:

— Цікава історія, насправді. Тому що, я пам’ятаю, що усі думки я вже переключив на «Карпати», тому що я знав, що з ними уже підписую контракт. Якраз поверталися зі зборів. У нас було три дні вихідних. І я повернувся в Київ до сім’ї, і через три дні мав їхати до Львова, підписувати контракт і звідти вирушати на наступні збори до Туреччини. І тут чи першого дня, чи другого — приходить СМСка від Русола з питанням чи підписав я контракт з «Карпатами». Я йому пишу: «Ні». Потім дав п’ятихвилинну паузу, почав «фільтрувати» чому він питає і відразу в СМСці: «Ні не підписав». І я розумію, там тоді проблеми були по-моєму в тій зоні. І я йому відразу — зустрічне питання: «Коли я маю бути на зборах в «Дніпрі»?». Він мені відповідає: «Головний тренер хоче чим швидше, тим краще». Ми з ним о восьмій чи дев’ятій вечора переписувались, а о шостій ранку я вже вилетів до Іспанії.

Віктор Вацко:

— Вже на той момент були проблеми із стабільністю фінансування в «Дніпра»?

Валерій Федорчук:

— О, знаєте, я навіть не згадаю зараз, які були проблеми, для мене, на той момент, свято було, коли я виходив на кожну гру «Дніпра». Я навіть не переживав чи платять чи не платять. Мета і думка були тільки для того, щоб у кожній грі виходити і здобувати з командою перемогу.

Віктор Вацко:

— Кажуть, що рішення стосовно тебе було прийнято після спілкування з Йовічевічем. Тобі тренерський штаб дав дуже хорошу характеристику, що неймовірний прогрес у твоєму футболі, насамперед, у тактичному. Я хочу зрозуміти для себе, от що змінилось у ставленні Мирона Богдановича, який тебе віддав в оренду у «Волинь» на першу частину чемпіонату, а на вирішальну частину сезону повернув і зробив гравцем основного складу?

Валерій Федорчук:

Ви знаєте, я пам’ятаю, коли я приїхав тільки на збори в «Карпати», Беньо Юрій Володимирович і Йовічевіч просто посадили мене, як сиджу я зараз, дошка, як макет футбольного поля. І вони просто сіли двоє і кажуть: «Наше бачення, наша тактика. Ми тебе хочемо використовувати на такій позиції. Ти маєш робити в центрі поля то, то, то. Ти маєш передавати нашим футболістам всю інформацію». І коли вони почали це все мені розповідати, я настільки це все просто, скільки ми там сиділи — пів години. Воно мені так відклалося все, що таке враження, що нічого важкого в футболі немає, виявляється..

Слава Варда:

— Эхо матча, который мы все до сих пор не можем забыть. Вопрос — вот какой: «Правда ли, что президент «Динамо» Игорь Суркис из-за проигрыша «Шахтеру» и потасовки на поле не выплатит всей команде премиальные за чемпионство?».

Валерій Федорчук:

— Ні, я думаю, що це не правда. Можливо і були такі слова сказані президентом клубу. Але, я думаю, що це все таки емоції. Тому що через одну гру команду не можна настільки пригнічувати. Це чемпіонство було здобуто за 23 гри із 26 у чемпіонаті. І штрафувати команду через одну гру, я думаю, — не правильно. Емоції зараз стихли і винагорода якась буде. Я впевнений в цьому.

Слава Варда:

— Наступне питання вам панянка ставить, Валерію: «Блюдо, яке б ви їли вічно?»

Валерій Федорчук:

— Ну, напевне — пасту.

Слава Варда:

— Дальше: «Если бы пришлось выбирать что-то одно, что бы вы выбрали: победа сборной на Евро-2016, или победа «Динамо» (Киев) в Лиге чемпионов в следующем году?».

Валерій Федорчук:

— Я би об’єднав, напевне: спочатку перемога в Лізі чемпіонів, а потім — збірна.

Слава Варда:

— Когда можно ожидать дебюта? Состоится ли он 14-го числа? Какая обстановка в команде? Кто стал другом, товарищем?

Валерій Федорчук:

— Почну з товаришів. Всі товариші. Тому що багато з ким я в молодіжній збірній пограв і в інших командах. Напевно, всі ми заочно знайомі на футбольних полях. Тому в цьому плані не виникло ні одної проблеми.

Я готоуюся до основної гри, своєї основної — першої. Це вже буде визначати тренерський штаб. Готовий я до неї чи ні. А щодо того яка ситуація в команді, то в команді зараз все спокійно. Напрягу немає, чемпіони всі. Але всі тренуються, тому що розуміють: нашим збірникам потрібно ще грати, а всім іншим — підтримувати форму, щоб бути на хорошому рівні. Все таки залишилася одна гра і треба її відіграти на належному рівні.

Слава Варда:

— Опять вспоминаем ваш гол «Шахтеру»: «Ніколи не забуду гол, котрий ви забили донецькому «Шахтареві» в першому ж матчі за ФК «Львів» у Прем’єр-лізі. Тоді коментатор сказав, що про цей гол ви колись будете розповідати своїм онукам. Чи був правий комментатор?».

Валерій Федорчук:

— Ще не можу внукам розповісти це, але дітям — так. Дітям — можу. У мене два сини…

Слава Варда:

— Сейчас мы дойдем и до семьи…

Валерій Федорчук:

— Напевно, коли задають такі запитання, є привід сказати, що про цей гол ще будуть говорити.

Слава Варда:

— Який матч, проведений вами на євроарені вважаєте найкращим для вас особисто на даний момент?

Валерій Федорчук:

Звичайно, це — фінал. Це матч із «Севілією». Але тут я би брав комплекс ігор. Тому що кожна була індивідуальна по-своєму, і ті відчуття так, напевно, словами і не передаш.

Слава Варда:

А какой самый необычный подарок на свадьбу вам подарили партнеры по команде?

Валерій Федорчук:

— Пісню. Я пам’ятаю — «Белые розы» мені співали. Вони так співали, що навіть мікрофон зламали.

Слава Варда:

— Святкували чемпіонство «Лестера»?

Валерій Федорчук:

Напевно скажемо, що святкували. Бо в душі було приємно за цю команду, за нею слідкував весь цей час і хотів, щоб вони виграли цей чемпіонат. Так що можна сказати, що святкував.

Слава Варда:

У ваших сыновей достаточно редкие имена. Поделитесь историей выбора имен. Кто был инициатором?.

Валерій Федорчук:

— Першого сина називав я — Клим, Климент. Мені це ім’я подобається. У мене просто був товариш — Клим. Його батьки називали «Клім». І чомусь мені це сподобалось. Ми з дружиною порадились і назвали Климом. Що до меншого, то це вже була прерогатива дружини. І чомусь вона захотіла — Марк. Мені сподобалось, і я підтримав.

Слава Варда:

— Про Виталия Владимировича Кварцяного вопрос. О том, что он заставлял или заставляет игроков читать книгу «Как закалялась сталь». «А пришлось ли вам прочесть это произведение?».

Валерій Федорчук:

— Ні, я його не прочитав. Але я дуже багато історій почув наживо — як закалялася сталь в роздягальні, в душовій «Волині» іншими гравцями.

Слава Варда:

— Многие болельщики отдали бы точно очень многое, чтобы хоть чуть-чуть услышать. Дальше идем: «А які найяскравіші спогади про Нетішин?».

Валерій Федорчук:

— Супер питання. Тому, що я там народився. Дитинство до 12 років і перші кроки футбольні були там. Класне місто, маленьке, комфортне для життя. Є все, що потрібно для розвитку. Так що — це, скажемо, моя земля, мій початок, мій трамплін.

Слава Варда:

— Музику якого жанру ви, Валерію, найбільше полюбляєте?

Валерій Федорчук:

— Все залежить від настрою. Слухаю всі треки, і попсу, і мікси різні. І деколи і якесь FM хочеться послухати.

Слава Варда:

— Известно, что у вас свадьба проводилась в уникальном виде. Кто был инициатором, и что вам запомнилось наиболее?

Валерій Федорчук:

— В основному по весіллю все під свій контроль взяла дружина. Заміський ресторан, кафешка, база, табір відпочинку, не знаю як її назвати. Тому що нам потрібна була велика територія, щоб вмістити своїх близьких родичів. В нас сім’я дуже велика як з мого боку, так і з боку дружини. І у нас було на весіллі, якщо не помиляюсь, десь 120 осіб.

Слава Варда:

— Что вы можете сказать о своей уникальной награде «Золотой Лев»?

Валерій Федорчук:

— Лев стоїть в будинку в батьків. І коли ми приїжджаємо, я завжди нагадую дружині про цього Лева і своєму тестеві. Тому, що хороші спогади про той період. І загалом той період був цікавим. Як в статусі майбутнього зятя президента футбольного клубу, у нас із теперішнім тестем такі цікаві моменти були. Це я, правда, відійшов трішки від теми. Але моменти були цікаві. Він, скажімо не знав на першому етапі про наші стосунки з моєю теперішньою дружиною. І навіть у нас були суперечки. І вже коли ми зараз разом спілкуємось, він каже: «Ти тоді був таким поганим, а зараз я зрозумів, що такий зять для моєї дружини потрібний». Так що він всі свої образи відклав убік.

Слава Варда:

— Футболка какого соперника для вас самая дорогая в коллекции, и чью футболку хотели бы заполучить?

Валерій Федорчук:

— Насправді, ніколи такої мети чомусь не було — помінятися футболками і немає до цих пір. Не знаю чому. Це не якийсь принцип чи ще щось. Просто, можливо, після матчу не до цього. Емоції такі. Але, коли потрібно обмінятися футболками, без проблем це роблю. Такого фаворита визначити, щоб хотілось чиюсь футболку, насправді немає.

Артур РУДЬКО: «В «Динамо» все поддерживают Реброва»

10.05.2016, 11:59
Топ-матчи
Чемпионат Украины Волынь Ворскла 0 : 1 Закончился
Карпаты Зирка - : - 11 декабря 14:00

Еще на эту тему

Самое интересное:

RSS
Новости
Loading...
Пополнение счета
1
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
2
Ваша карма ():
=
(шурики)
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
Закрыть