Регистрация, после которой вы сможете:

Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог

Ставить прогнозы
и выигрывать

Быть участником
фан-зоны

Зарегистрироваться Это займет 30 секунд, мы проверяли
Вход

Николай НЕСЕНЮК: «Динамо — моя команда на всю жизнь»

2016-11-16 15:59 У понеділок, 14 листопада, на запитання журналістів та читачів Спорт.UA відповідав футбольний експерт Микола Несенюк. Николай НЕСЕНЮК: «Динамо — моя команда на всю жизнь»

У понеділок, 14 листопада, на запитання журналістів та читачів Спорт.UA відповідав футбольний експерт Микола Несенюк.

Знаю, що ви були на матчі збірної України з Фінляндією в Одесі. Ваш коментар стосовно цього матчу і взагалі виступів нашої збірної у відбірковому циклі?

— Насамперед слід сказати, що досягнутий певний результат — команда на другому місці в групі. Шкода, що втратили очки з Ісландією вдома, шкода, що не перемогли Туреччину — тоді ми були б на першому місці. Невідомо, що буде навесні. Я вважаю, що наша команда цілком здатна поборотися за друге місце. Якби не було втрачених чотирьох очок — можливо, і за перше місце. За друге, я думаю, реально команді боротися. Потенціал у нашого футболу є, щоб бути вище Туреччини, Ісландії і боротися з Хорватією.

Наші з Хорватією шанси приблизно рівні, просто у них краща стартова позиція, вони менше втратили очок. Якщо говорити взагалі про нову збірну, потрібно подякувати Андрію Шевченку і його команді за те, що вони дуже хороший піар побудували навколо команди. Ми знаємо, що сприймають команду так, як її показують. Я поважаю Михайла Фоменка як футболіста, як тренера, він зробив дуже багато, але це людина з минулого часу, йому важко було пояснити, навіщо це все робити: проводити зустрічі з уболівальниками, відкриті тренування і т.д. Андрій Шевченко — єдиний наш футболіст, котрий був світовою зіркою. Кому, як не йому, знати, що таке піар, представлення команди? За цей час він і його команда зробили максимум можливого для того, щоб наблизити команду до глядачів, до вболівальників — це величезний плюс для команди. Так давно потрібно було зробити.

Я дуже радий, що це сталося, що наша національна команда в усіх піар-складових виглядає не гірше, ніж будь-яка інша команда. Це з приводу піару. З приводу власне футболу в мене є певні зауваження, певна критика. Але я одразу хочу сказати, що буду говорити, як уболівальник збірної. Я вболіваю за національну збірну України. Думаю, всі ми за неї вболіваємо. Це наша спільна команда. Це не команда Павелка, Шевченка, Коноплянки. Це команда всієї України. Тому кожен українець, який вболіває за свою збірну, зобов'язаний не лише вболівати за неї, а й говорити, що не так. Не потрібно казати, що все добре. З точки зору вболівальника, з точки зору людей, які бажають успіху команді, я думаю, абсолютно нормально вказувати, що не так, що нам не подобається. Для мене в збірній цього року є дивна особистість на прізвище Зінченко, я вже говорив і писав про це. Футболіст, який ніде нічого не показав. Кажуть, що він перспективний. Цей перспективний футболіст зіграв за збірну в семи офіційних матчах. Сім матчів — це епоха! І за ці сім матчів він же забив жодного м'яча, не віддав жодної результативної передачі. За що ця людина грає в збірній? Не хочеться думати, що йому потрібно певна кількість ігор за збірну, щоб мати дозвіл на роботу в Англії. Зараз він навіть не виходить в основному складі голандської команди. Невже голандці так не розбираються у футболі, що не ставлять в основу, не дають йому грати? Напевно, бачать його можливості. Було б нормально, якби цей футболіст у нашій збірній теж виходив би на 15-20 хвилин. Як взагалі футболіст потрапляє до команди по-нормальному? Ось є футболіст на певну позицію, а там вже хтось є. Його випустили на 10 хвилин, наступного разу — на 30 хвилин. Всі бачать, що він краще — на наступну гру він виходить в основному складі. Або навпаки, він нічого не показав — далі тренуйся, готуйся, ми за тобою слідкуємо. Це нормальне явище. У грі в Одесі ми бачили, що вийшов Ротань — це небо і земля. Нехай йому 35 років, але це людина з досвідом, з величезною для України майстерністю. Мені здається, що щось сталося в команді після гри зі Словенією. Чому? Тому що колектив, 15-16 футболістів, які там грали, пройшли цей шлях, вони потом, кров'ю вирвали цю путівку на Євро — і тут на Євро не їдуть люди, які все це зробили. Чому не їдуть на Євро Кравець, Гусєв, а їде Коваленко? Це ще одна позиція, яку я не розумію. Так, перспективний футболіст. Але що він такого показав, що грав у національній команді? Ось тут у мене є запитання. Можливо, має бути основний склад в команді. У Фоменка були свої 13 чоловік. Можливо, у Шевченка є свої 13 чоловік, це добре, коли він вірить у своїх футболістів. Але хотілося б, щоб ці футболісти все ж таки щось показували. А за цей відбірний цикл, чотири офіційні матчі ми зіграли, подивіться, хто забивав, хто віддавав результативні передачі. Цих двох футболістів там немає. Хай молодих футболістів випускають на заміну. Можливо, тому ми недобрали очок. Це моя думка.

З приводу того, що зараз в нас базова команда — «Шахтар». Це добре, тому що повинна бути базова команда. Але всі футболісти «Шахтаря» — це гравці оборони. «Шахтар» вже 10-15 років грає так. Тобто задача всіх українців, які грають за «Шахтар»: забери м'яч і віддай бразильцям, а бразильці щось придумають. І всі вони заточені на таку гру. А в збірній немає бразильців, потрібно самим щось придумувати, а вони так не вміють. В «Шахтарі» гру створює бразильська команда фактично, а наші підігрують. В нас зараз група, які підігрують, із «Шахтаря», а нам потрібні футболісти, які будуть вести гру. Коли була команда Фоменка, він теж ставив захисників з «Шахтаря»: Кучера, навіть Шевчука, який не грав в основі. Тобто ці футболісти забезпечувати оборону. Ракицький, Степаненко. А попереду грали футболісти, які можуть щось створити. Ці футболісти були із «Динамо». «Динамо» зараз — це українська команда, саме українці в «Динамо» ведуть гру. Тут у нас замість тих, хто вміє вести гру, ставлять інших футболістів. Добре, що в нас були такі суперники, що ми набрали очки. Хоча, як на мене, ми мали б набрати щонайменше на чотири очки більше. Є зима, є час попрацювати. Хотілося б, щоб уболівальники тиснули на команду. Що таке повний стадіон? Це може бути, що люди один раз прийшли і пішли. А коли на кожну гру ходять 60 тисяч людей, команда розуміє, що грає для вболівальників. Вони чують, як реагують вболівальники, тренер чує. Якщо вболівальникам не подобається гра — він реагує на це.

Хочу повернутися до гри із Фінляндією. В футболках збірної я побачив «Динамо» минулого року, тримання м'яча, дев'ять з десяти атак закінчувалися пасом назад своєму голкіперу. Має право на існування така гра, але для неї потрібні іспанці, тому що у них інша футбольна культура. Наших два роки вчили грати в іспанський футбол, але вони так і не навчилися. Тому що наш футбол трошки інший, наша команда з часів Маслова, Лобановського ніколи не зможе стати технічніше за бразильців, іспанців. У нас інші переваги — ми можемо за рахунок швидкості, тактики, пресингу... Так, як грали наші команди, коли вони щось вигравали. Мені дивно, що у нас збірна починає грати в той самий футбол... У нас чотири на чотири виходять вперед, відкриваються Коноплянка, Кравець, Ярмоленко, постояли — і назад. Добре, що вийшла одна атака, коли Коноплянка втік — і ми забили цей м'яч. А якби цього не було? Тренер Фінляндії нарахував п'ять гольових моментів. Не знаю, чи було їх там п'ять. В першому таймі обрізка була. Якби був не фін, а хорват, француз, іспанець — ми б отримали м'яч. Ми п'ять разів мали дякувати, що це фіни проти нас грають, а не більш майстерні футболісти. Я гадаю, що над цим треба працювати, думати, є час. Я хочу бачити нашу команду навесні на голову сильніше, ніж вона зараз. Тим паче, що у нас є потенціал. Мені нинішня ситуація нагадує середину дев'яностих, коли в один день грали з Італією юнацькі та дорослі команді. U-21 перемогла 1:0, Михайленко забив м'яч, а за їх U-21 Дель П'єро грав. Ми їх обіграли, тоді ця юнацька команда — це була наша перспектива. Шість чи сім років тому теж пам'ятаємо нашу команду U-21: Коноплянка, Ярмоленко та всі, хто зараз в першій збірній. Зараз я дивлюся на наших юнаків, дуже хороша у нас юнацька команда, хороший резерв. Думаю, звідти можна черпати футболістів. Не думати про те, щоб натуралізувати якогось бразильця чи ще когось. Тобто зараз слава Богу — відчинилися вікна, пішли з нашого футболу непотрібні іноземці. Думаю, в цьому у нас є дуже хороша перспектива.

Запитання від читача: «Пане Несенюк, чому за 25 років існування самостійного футбольного українського чемпіонату ніколи не обирається найоптимальніша формула його проведення? Коли прерогативою є принцип максимального підвищення спортивної конкуренції. В 1990-х роках найоптимальнішим варіантом було проведення чемпіонату з десяти клубів в чотири кола. Зараз відкинуто варіант за формулою Грозного — розбиття УПЛ на дві-три групи клубів зі створенням умовної Суперліги, коли верхня група клубів проводить лише виїзні матчі з клубами нижчої групи»...

— Давайте повернемося на двадцять років тому, коли була створена Професіональна футбольна ліга. Ліга тоді з'являлася для того, щоб зробити наш футбол професіональним. В перекладі на нормальну мову — щоб ми продавали футбол. Тобто нормальна ліга в Іспанії, у Франції, вони продають свій футбол. Задача ліги — щоб на кожен матч приходило якомога більше глядачів, щоб вони купували квитки, щоб телебачення це показувало — тоді буде успіх. 1996 року на станції метро «Лук'янівська» відкрився перший «МакДональдз», були люди. Вони подивилися, що люди є — потихеньку за двадцять років вони відкрили більше п'ятидесяти ресторанів по всій Україні. Немає в Україні «МакДональдзу», де б не було повно людей. Ніхто не буде відкривати «МакДональдз» в селі, тому що там не буде публіки, вони ж не самовбивці. Так само футбол. Якщо у нас клуби заздалегідь не мають глядачів... Так, є власник, який платить гроші, але вони не грають для глядачів, порожній стадіон. Зараз в Прем'єр-лізі нове керівництво. Були заяви про те, що щось змінять. В результаті ми маємо порожні трибуни. Як можна продати матч «Сталь» (Кам'янське), які ніколи не були в Кам'янському. Футболісти живуть в Києві, тренуються під Києвом, їздять на порожній стадіон в Дніпро грати матчі. Як можна продати порожній стадіон? З чого почалося телебачення? З того, що всі не могли потрапити на стадіон. Той, хто не потрапив на стадіон — той дивиться по телевізору. Мені шкода дивитися на ті пересувні телевізійні станції, коли вони їдуть через всю Україну, щоб стати на порожньому стадіоні і дивитися футбол, який нікому не цікавий.

Потрібно чотири команди залишити, чи як?

— Ні. Я взагалі за те, щоб у нас в чемпіонаті було 18 команд. Пам'ятаю перші чемпіонати України, коли в Луцьк, Тернопіль, Вінницю приїжджають «Шахтар», «Дніпро», повний стадіон — це була перспектива. Давайте, нічого страшного. В Іспанії теж є дві-три сильні команди, «Реал» (Мадрид) забиває по сім м'ячів «Осасуні». Але вони від цього не страждають, тому що там повні стадіони, люди ходять дивитися на зірок. У нас повинні бути команди в Хмельницькому, в Житомирі, в містах, де є публіка. Нехай приїжджає «Шахтар», будуть дивитися на зірок, вболівати за своїх, проти цих зірок, буде публіка. А скорочення — це для бідних, для маленьких країн. В Радянські часи був чемпіонат ГДР по хокею, дві команди грали: «Динамо» (Берлін), «Динамо» (Вайсвассер). Якщо ми граємо для цього, немає іншого рецепту, ніж розширювати географію футболу. А зараз у нас Прем'єр-ліга проходить у шести чи семи містах. Як так? У нас донедавна було 25 областей. Нехай зараз 24. Колись, думаю, знову буде 25. І в кожному місті має бути мінімум дві команди. Тоді чемпіонат буде рости. Як на мене, зменшення числа команд... Вже показала ця формула, що людям такий чемпіонат нецікавий. Потрібно було будь-як зберегти «Металіст», тому що в Харкові два мільйони населення, величезний потенціал. Зберегти футбол в інших великих містах. Тоді буде перспектива для нашого чемпіонату. Але є один нюанс, що впродовж усіх двадцяти років керівники наших двох провідних клубів — «Динамо» і «Шахтаря» — завжди говорили, що вони хочуть мати цікавий чемпіонат України. Але вони недоговорювали. Рината Ахметова цікавить чемпіонат, в якому чемпіон — «Шахтар». Інший чемпіонат його не цікавить. Ігорю Суркісу так само цікавий чемпіонат, в якому чемпіон — «Динамо». Саме тому у нас відбулася така ситуація. Що можна зробити? Є прості ринкові механізми. Зараз ми маємо два суперклуби, в яких по вісімдесят футболістів, вони їх віддають в оренду. Хто заважає Прем'єр-лізі прийняти регламент, в якому записано, що орендовані футболісти мають право грати? Прийміть, хай вони грають. Якщо ці футболісти не потрібні «Динамо», «Шахтарю» — хай вони грають офіційно. Чому цього не зробити? Чому не зробити таким чином, щоб обмежити кількість заявки? В часи СРСР в «Динамо» було 35 футболістів разом із дублем. Не підходиш — іди грай в Житомир. Навіщо ти будеш десь сидіти, в орендах грати і т.д.? В 19 років не проходиш — дай дорогу іншим. Є молоді футболісти...

«Шахтар» останні 15 років — це могильник українських футболістів. Футболісти, котрі грали за збірну, приходять в «Шахтар», сідають на лавочку, сидять там на хорошому контракті, а грають бразильці. Приклад: Кобін, Чижов, Віценець, Кривцов, Ордець, Малишев. Я можу назвати тридцять футболістів, які могли б прекрасно грати за інші команди, приносити задоволення глядачам і робити цікавим наш чемпіонат. Замість цього вони або в оренді грають, або сидять на лавці. Той же Соболь, який грає в оренді. Чому гравець збірної України не має права грати в матчах чемпіонату? Це нонсенс. І цим повинна була б займатися Прем'єр-ліга, якби вона була заточена на те, щоб продавати наш футбол, щоб зробити це ринковим продуктом. А у нас це можна зробити. Неправда, що у наших людей немає грошей. Неправда, що наші люди не ходять на футбол. Давайте згадаємо Євро, перший наш матч Німеччина — Україна. На стадіоні було десять тисяч українських уболівальників за свій рахунок. Є люди, яким буде цікаво і які будуть тут ходити, просто дайте нормальний футбол. Який може бути нормальний продукт, коли у нас зараз сніг на вулиці, холодно, а у нас зараз проходить чемпіонат? Я 20 років кажу одне й те саме, що перехід на осінь-весна — це величезна помилка. Фактично ми перейменували два кола і у нас два чемпіонати: один восени, потім три місяці перерва, всі вже забули, хто на якому був місці, потім вони грають, місяць перерва. У липні тільки грають у футбол, а ми чомусь робимо перерву. Це все одно, що у Формулі-1 стартують гонщики, половину дистанції проїхали, потім стоп, потім зберемося, доїдемо ще половину. Говорять, що ми таким чином разом з Європою. Та не разом ми з Європою. У Фінляндії, наскільки я знаю, чемпіонат закінчено, там холодно. Нічого страшного, Фінляндія з нами на рівних грала. У Швеції чемпіонат закінчено, в Ісландії, у Норвегії, тому що там холодно, там взимку не грають. Там грають весна-осінь, це не заважає команді Швеції бути серед кращих. Тому що це не для глядачів, не можна це продати. А говорити, що ми таким чином разом з Європою... Скажіть ви зараз Вакарчуку: «Проведи концерт на «Олімпійському» не в липні, а в грудні». Він скаже: «Навіщо?». А в Європі так роблять, проводять у грудні. Він проведе влітку, тому що він продає свої пісні. І так само всюди: якщо хочеш заробити — треба створити найкращі умови для глядачів. А розмови, що УЄФА, ФІФА... ФІФА рекомендує, вона не примушує робити паузи і т.д. Ніхто вже не пам'ятає, я пам'ятаю 1966 рік, коли збірна СРСР посіла четверте місце на Кубку світу, найвище за всю історію, тоді чемпіонат СРСР тривав. Що таке збірна? 15-20 чоловік. А чим решта займається? Замість того, щоб грати у футбол, вболівати на стадіоні, вони чекають, доки 20 чоловік там зіграють. Хай грають 20 чоловік, вони потім приїдуть.

З вашої точки зору, потрібно починати чемпіонат у квітні і закінчувати у жовтні без перерви на липень?

— Так. До речі, «Динамо» вигравало Кубок кубків саме за такої системи. У 1975 році так було, 1986-му. У 1988-му збірна ледь не стала чемпіоном Європи, і це не заважало абсолютно. Це ми перейменували, самі собі придумали проблеми. Вчора скасували матчі Першої, Другої ліг. До чого тут Перша, Друга ліги? Чому Перша ліга має грати на засніжених стадіонах? Звичайно, кому такі матчі потрібні?! Чому вони не грають у червні, в липні, коли найкращі умови для футболу? У нас чемпіонат повинен розпочинатися в кінці березня-на початку квітня, це так було 30 років тому. Перші тури були в Одесі, Миколаєві — там, де тепло. Вже ближче до травня грали в Києві, Житомирі, Харкові і т.д. Найголовніше — що поля, стадіони не готові. Ми знищили наші поля. Не всі мають можливість тримати таке поле, як на «Олімпійському». А якщо провести один-два матчі, коли сніг — все, поля немає. Кожного разу в нас проблеми з полями, кожного разу потрібно із ними щось робити. Якщо починати грати тоді, коли починає рости трава — у нас будуть прекрасні поля, все буде нормально. Йти у Європу потрібно розумно. Якщо в Італії зараз всі ходять у піджаках, давайте ми теж так робитимемо? Вони в піджаках, бо там тепло зараз, як у нас в вересні. Якщо це глядачів... Упирається в те, що у нас футбол не для глядачів. Просто розмови, що це футбол для глядачів. Це футбол, на превеликий жаль, для власників команд. Що можна зробити? Не просто про це говорити. Перейду до мого улюбленого клубу. Я, скільки живу, вболіваю за «Динамо». Пам'ятаю ще, як грав Каневський і Базилевич. Пам'ятаю, як Базилевич в 1964 році «Спартаку» забив м'яч. Це моя команда, я вболіваю за цю команду. А тут сидять люди, які розказують, як потрібно зробити в «Динамо». А ти на футбол ходиш?

А що робити півроку клубам, якщо чемпіонат з кінця березня по початок листопада? Чим займатися командам у зимовий період?

— А чим вони зараз займаються? Тренуватися. А як раніше було? Тренуватися, готуватися, нічого страшного немає. А чим займаються фіни, шведи? Запитайте, вони вам розкажуть. І в Швеції збірна не гірша за нашу, теж жовто-блакитна.

Яка ваша зона відповідальності у «Динамо»?

— Ми домовлялися, що будемо говорити про футбол, а не про організаційну структуру «Динамо», про те, хто за що відповідає. Дзвоніть президенту клуба, віце-президенту клуба, вони вам розкажуть, це їхня зона відповідальності. Я пропоную не говорити на цю тему, тому що ми говоримо про футбол. Згодні?

Добре...

— Повертаючись до «Динамо», зараз в Києві суперстадіон, де пройшов фінал Євро, де буде фінал Ліги чемпіонів, прекрасний стадіон. Хто заважає піти на футбол, підтримати «Динамо»? Квитки не дорогі. Прийшло 40-50 тисяч — команда знає, для кого вона грає. А тут що виходить? Якщо «Динамо» в усіх виграє: «Чого ми будемо ходити дивитися, як вони виграють у «Зірки», ще в когось?». Якщо програють: «А чого ми будемо ходити, якщо вони програють?». З командою треба бути завжди. Приходьте, вболівайте. Якщо 60 тисяч прийшли, вони внесли свої гроші, кілька мільйонів в касу клубу — тоді вони мають право говорити. Спочатку підтримай команду, а потім ти маєш моральне право у команди щось запитувати, критикувати тренерів, футболістів. Не з дивану, де ти сидиш, не ходиш на футбол. У мене був досвід, коли приходили люди і розказували, як треба грати. Їх питаєш: «Коли ви останній раз на стадіоні були?». Мовчать. На стадіон прийдіть — і у вас зміниться ставлення до футболу. В мене душа боліла, коли із «Зорею» прекрасний матч був, драматичний, а на стадіоні чотири тисячі людей. Як так? Ми всі перед тим, як критикувати «Динамо», повинні прийти на футбол і підтримати команду. Я, наприклад, ніколи не буду критикувати жодну іншу команду, тому що в мене діла немає до інших команд. Я буду критикувати «Динамо», тому що я за нього вболіваю, в мене серце болить за «Динамо», тому я маю моральне право сказати, що так, що не так. Але спочатку потрібно прийти на стадіон і підтримати команду. До цього я закликаю всіх. Не вдома сидіти за комп'ютером і щось розказувати, а прийдіть на стадіон. Якщо чимось не задоволені, не подобається футболіст — 60 тисяч будуть кричати: «Давай Гусєва на поле». І тренер нікуди не дінеться. Я згадую, як грало «Динамо» в Парижі проти «Парі Сен-Жермена», у «Динамо» грав Тайво, а до цього він виступав за «Марсель» — ворога ПСЖ. Коли м'яч потрапляв до Тайво, увесь стадіон, 40 тисяч, свистіли цілий матч, тому що вони не люблять цього футболіста. І цей футболіст помилявся, тому що відчував тиск трибун. Запитайте будь-якого футболіста, коли він виходить на повний стадіон, він по-іншому грає. У нього крила виростають, коли його підтримує весь стадіон. А коли він виходить і нікого немає, він не буде старатися. Якщо ви хочете, що динамівці грали для вас — прийдіть на стадіон, вони будуть для вас грати, краще грати. Щоб вони грали не для президента клубу, не для когось ще, а для глядачів, потрібно прийти на футбол, а потім вимагати. Я так вважаю.

Але для цього потрібно, щоб і маркетингова служба «Динамо» працювала. Питання до неї є. Ведуча спортивних новин на UA:ПЕРШИЙ Яна Павлова розповідала, що під час шкільних канікул «Шахтар» зробив футбольний табір для діточок. Вони тренувалися, бачили тренування основної команди «Шахтаря». Мені навіть колега сказала: «Боюсь, що син після цього табору прийде і скаже, що тепер буде вболівати не за «Динамо», а за «Шахтар». Ми з вами говорили про це в Португалії, ви зі мною не погодилися. Якщо порівнювати маркетингову службу «Шахтаря» і «Динамо», на мою думку, «Динамо» поступається. Чи згодні ви зі мною?

— Абсолютно не згоден. По-перше, по дитячій школі. Дитяча школа «Динамо» — найкраща в Україні. Діти з семи-восьми років починають займатися футболом. Ми бачимо зараз результат, як грають наші команди U-19, U-21. Прекрасна футбольна школа, з якої підбирають вже основний склад. Поїдьте на Нивки, подивіться, як там проходять змагання, які там умови для футболістів, як це все працює. Працює це дуже добре. Тепер про те, що ви називаєте маркетинговою політикою. Це не маркетингова політика, це трошки інше. Наш фан-клуб постійно проводить... Можливо, ви не знаєте. Фан-клуб «Динамо» є в усіх навчальних закладах Києва. Зустрічаються, проводять матчі. Можливо, ви не чули, що проходить Студентська Ліга Києва на стадіоні «Динамо».

Президент клубу нагороджує студентів, які грають. Це все робиться. Людина може так говорити, коли не знає цього. В «Динамо» все роблять правильно, в «Динамо» робота з уболівальниками відбувається найкращим чином. Питання в тому, чому люди не ходять на стадіон? Це потрібно в них запитати. Що тобі не подобається? Прийди на стадіон і крикни, що тоді не подобається! Щоб не тільки група «Ультрас». Я хочу 70 тисяч «Ультрас», котрі всю гру вболіватимуть за команду. Інколи буває, коли люди приходять на футбол себе показати. Не себе ви показуєте. Якби 15 років тому була трибуна «Ультрас» на «Динамо»... Зараз вони вже дорослі люди. Чому вони не на стадіоні? Якби ця тисяча кожен раз приходила на стадіон, у нас би був повний стадіон. Значить, вони дивляться, можливо, на себе, хочуть себе показати. Що таке «вболівати»? Вболівати — це переживати за команду. Моя сім'я знає: коли «Динамо», не дай Бог, програє — я до ночі не сплю, до мене не підходь, тому що мене колотить всього. Коли ти приходиш на стадіон, у тебе перед грою напружений стан, ти дивишся футбол, хвилюєшся — ось це справжнє вболівання. Коли ти з командою весь час. А що стосується того, що «Я буду вболівати за «Динамо» — це не вболівання. Вболівання — це коли ти зі своєю командою з дитинства, що б не було із твоєю командою, ти залишаєшся. Скажіть подібне в Лондоні: «Я не буду вболівати за «Тоттенгем», я буду вболівати за «Челсі». Засміються. Поїдьте в Італію і запитайте в уболівальників «Мілана»: «Як «Рома» грає в єврокубку?». Вони засміються і скажуть: «Не знаємо. У нас є «Мілан» і збірна Італії, ми вболіваємо за них». Тобто у мене є мій клуб і національна команда. Коли деякі телеведучі кажуть, що вся Україна вболівала за «Карпати» в єврокубках... Не повинна вся Україна вболівати за «Карпати» в єврокубках. За «Карпати» мають вболівати вболівальники «Карпат», за «Зорю» — вболівальники «Зорі». Так у всьому світі. А якщо стають вболівальниками після того, як вони виграють — це не вболівальники.

Справжній вболівальник той, хто з командою все життя. Я багато спілкуюся в Києві з уболівальниками, яким по 60-80 років, вони з ностальгією згадують ті часи, коли насправді вболівали. Не виникало питання: «Як можна не вболівати за свою команду?». Ось цього у нас не вистачає. Що це за біганина така: сьогодні я вболіваю за одну команду, а завтра перемогла інша — я за неї. Яка у нас була абсурдна ситуація на початку 2000-х, коли вся Україна вболівала за «Мілан»? Я після цього написав статтю, коли Шевченко пішов: «Чому ви не вболіваєте за «Мілан»? Вболівайте й далі за «Мілан»!». Вболівайте за Шевченка, коли він приїде грати за збірну України. А «Мілан» — це їхня справа. Ми повинні вболівати за свої команди. Кожен повинен мати свою команду і прийти з родичами на її гру, так в усьому світі. Я сьогодні зранку подивився спортивні новини на італійському телебаченні. Там обговорювали матчі збірної, вони будуть з німцями грати дружній матч. Спробуйте на італійському телебаченні побачити, щоб італійці розповідали про чемпіонат Англії. Ніколи. В Італії виходять три щоденні спортивні газети по 80 сторінок, 60 з яких про футбол. Знайдіть там хоч один рядок про чемпіонат Франції, там такого не може бути. У них центр — Італія, все, вони цим живуть. Щоб хтось в Англії цікавився тим, як проходить чемпіонат Іспанії? У нас все перевернуто з ніг на голову. Якщо наші журналісти, авторитети кажуть «Такий низький рівень нашого чемпіонату» — це все одно що у мене магазин і я кажу «Не ходіть в мій магазин, у нас такий поганий магазин». У нас такий футбол в результаті. Як можна говорити, що наш чемпіонат слабкий? Наш чемпіонат найкращий! Бо це наш чемпіонат, це наш футбол, і ми повинні говорити про наш футбол. Коли у нас на відомих всім телеканалах одночасно транслюють чемпіонати Англії та України — звичайно, різна картинка. Це все одно що я відкрив магазин і продаю український сир, і по тій самій ціні продаю голандський сир. Я збанкрутую, тому що я повинен наш сир продавати. Там само ми повинні наш футбол продавати. Думаю, ці канали працюють проти українського футболу. Ти можеш жити в Німеччині, а дивитися іспанський чемпіонат, але за додаткові гроші. Ти маєш підписатися, заплатити гроші і т.д. Там свій чемпіонат не можна безкоштовно подивитися. В Ізраїлі, де сім мільйонів населення, чемпіонат Ізраїлю безкоштовно ніде не подивишся, і там повні стадіони. І ніхто і Ізраїлі не скаже, що в них поганий чемпіонат. Вони що, самовбивці? А ми, виходить, самовбивці. Як можна говорити, що наш чемпіонат слабкий? Наш чемпіонат сильний, і всі наші видання повинні говорити про це. Не повинно бути на обкладинці Ібрагімовича, Мессі чи Роналду, на обкладинці повинен бути український футболіст, футболіст українського клубу, ми про них повинні говорити цілодобово. Уявіть собі, в Італії 365 днів на рік три газети щодня 60 сторінок про футбол. Їм є, про що писати, про свій футбол. Плюс телеканали, п'ять каналів показують теж свій футбол, не іноземний. Чому ми цього не робимо? Це загадка.

У нас один приватний телеканал транслює матчі національної команди. Ніде в світі такого немає, тому що матчі національної команди — це національне надбання, за це гроші не беруть. Матчі національної команди повинен показувати загальнонаціональний канал, який можна подивитися в будь-якому селі, інакше бути не може. А в нас приватний телеканал чомусь має на це право. Для мене це загадка, так не повинно бути, тому що це надбання не одного телеканалу, а всієї України. Я вважаю, що це неправильно. Клубні речі — будь ласка, торгуйтесь, переторговуйтесь і т.д. А національна команда повинна бути доступна всюди, по національному каналу всі мають можливість дивитися матчі національної команди, я так гадаю.

УЄФА повинно безкоштовно віддавати державним каналам трансляцію на Євро, з вашої точки зору?

— Олімпійський комітет віддає «Першому національному». Ми є учасниками видовища. На збірній України завжди можна буде заробити, її завжди будуть дивитися. Коли буде грати збірна, будь-який канал окупить цю трансляцію і заробить на ній.

В даному випадку це питання до УЄФА?

— Ні, це питання до нашої федерації футболу...

Зараз УЄФА напряму з телеканалами справи веде...

— Наша федерація повинна цим займатися. Федерація віддала це на відкуп приватному телеканалу. Чемпіонат України в нинішньому вигляді я можу сам проводити. Що там проводити? «Прем'єр-ліга» повинна маркетингом займатися, продавати. Якщо вона це не продає, а просто складає безглуздий календар... Як це так, 10 грудня гра «Динамо» — «Шахтар»? Серед зими, коли вже все закінчилося. Це ж такий матч, можна стільки грошей заробити! Я знаю, колись читав велику статтю про те, як складається календар чемпіонату Німеччини, там спеціальні люди розраховують, коли в якому регіоні якесь місцеве свято. Найкращий футбольний матч потрібно прив'язати до цього, щоб люди прийшли саме на цю гру. Тобто не просто так. А тут — жереб випав, крутіться, як хочете. Так не може бути. Для мене загадка, як так може бути. «Динамо» та «Шахтар» мають грати в хорошу погоду, коли багато людей. Значить, «Прем'єр-ліга» нічим не займається, просто кинули кульки — і грайте. Тому я вважаю, що «Прем'єр-лігу» і Професіональну футбольну лігу можна просто закрити, і доручити це одному відділу у федерації, вони спокійно проведуть чемпіонат, і з тим самим результатом.

Перейдемо до запитань наших користувачів. Чи правда, що брати Суркіси дозволяють вам писати у ЗМІ все, що вам заманеться, у тому числі й критику «Динамо»? Чи це ви такий самостійний?

— А як взагалі журналісту можна наказати щось писати? Я цього не розумію. Саме тому в цьому у нас величезні проблеми. Коли йде зранку на італійському телеканалі огляд преси, говорять, що одна газета вважає так, а друга — інше. Тому що є думка засобу масової інформації. У нас цього немає. Ми за 20 років так і не створили преси, яка б мала свою думку. А нам потрібна така думка. Людина, яка всередині цього, суб'єктивна. І повинен бути збоку хтось, хто подякує, що преса підказала. А як може підказати преса, яка пише по указу Суркіса, Ахметова, Коломойського і т.д.? Це абсолютно різні речі. Преса — це четверта влада. Залежна преса — це не преса, це щось інше. У нас інше є, в «Динамо» є клубні ЗМІ, це абсолютно інша робота. Клубні ЗМІ повинні розповідати про «Динамо», про те, як тренується команда, про юнаків. А ще мають бути інші засоби масової інформації, які висловлюють свою думку. Чи є у нас хоч один ЗМІ, який має свою думку? Навіть якщо є, все одно думають, що це не так. Увімкніть наші футбольні програми, там же вуха стирчать, це думка не телеканалу, а Коломойського, Ахметова. Якщо хтось насмілиться сказати щось не так — він звідти вилетить. Така історія була із каналом «2+2», коли одного нашого відомого журналіста запросили коментувати. Він прокоментував, сказав, що він думає — і завтра він вже не коментував. Тому ось така у нас є проблема.

Що стосується особисто мене, я думаю, що той самий Ігор Суркіс вдячний мені за те, що я кажу те, що є. Я не менше за нього люблю «Динамо». Якщо я щось кажу, то роблю це з думкою, щоб зробити краще для «Динамо». Візьміть мої публікації, я 20 років одне й те саме пишу. Дехто каже, що я одну й ту саму статтю пишу 20 років. Тому що це є нормальна точка зору, я щасливий, що вона приймається моїм улюбленим клубом, де я працюю. У кожного повинна бути своя робота. Суркіс же не вказує футболістам, як грати, а Реброву, як керувати командою. Чому він має вказувати журналістам, що писати? У нього є своя функція: він фінансує, забезпечує збори і т.д. Він прекрасно виконує свою роботу. Дай Боже, що всі так виконували свою роботу, як роблять Суркіси — все для команди. А ті, хто працює в клубі, повинні давати віддачу. Я намагаюся цю віддачу давати.

Запитання від читача. Чув багато версій про ваше працевлаштування у клубі. Розкажіть, як це сталося і завдяки чому чи кому?

— Це було настільки давно... Я років 5-6 тому розповідав про це у вас же. Не варто повторювати, це все давні справи. Це моя історія. Ось уявіть мене маленьким, я дивився на маленькому чорно-білому екрані, як грало «Динамо» 1960-х років, а зараз я йду, йде Володимир Федорович Мунтян, кажу: «Володимир, я не міг собі уявити, що буду з вами вітатися, запитувати, як справи». Для мене щастя — працювати в «Динамо». Це радість, тому що я вболіваю за «Динамо». Я дуже щасливий і дуже вдячний керівництву клубу за те, що я там працюю.

Наступне запитання від читача: «Якось прочитав вашу статтю про те, що Ребров і без Рауля великий тренер. Це була заказуха від керівництва чи ви справді так думаєте?»...

— По-перше, я ніде не писав, що Ребров — великий тренер. Це неправда. По-друге, якщо повертатися до Рауля, була історія цієї весни, про неї писали. Є версії Рауля, Ігоря Суркіса — будь ласка, туди звертайтеся. У нас Ребров третій рік тренер. Я його непогано знаю, знаю як дуже порядну людину, як людину, яка повністю віддана футболу, він живе футболом, живе «Динамо». Якщо у нього щось не виходить, він робить все, що може. Я його завжди буду підтримувати, бажати найкращого, тому що людина повністю віддана команді, віддана своїй справі. А чи зможе він щось зробити — залежить від нього, від його здібностей. Я бажаю йому показати ці здібності.

Запитання від користувача Sport.ua. Чи працює ще в «Динамо» Полховський?

— Так, працює, він займається телебаченням «Динамо». Зайдіть на сайт, подивіться, там все написано. Звичайно, працює.

Користувач пише: «Оцініть потенціал тренерського штабу «Динамо». Ребров головний без досвіду роботи на такому рівні, ще й злий якийсь та агресивний на прес-конференціях. Один асистент Федоров мовчун і, схоже, ні на що не впливає. Інший молодий іспанець, який ніколи не працював із дорослими. І, нарешті, 60-річний тренер воротарів Михайлов. Це рівень топ-клубу? Подивіться при цьому на штаб Шевченка у збірній!»...

— Ми почали із цього, я сказав, що у порівнянні з Шевченком Ребров — супертренер, тому що він тренером працює вже багато років. Шевченко взагалі не тренував. Але Шевченко правильно вибудував структуру, він відкритий і т.д. Я гадаю, що цим повинна займатися «Прем'єр-ліга». В усіх країнах перед грою є прес-конференція, відкрите тренування. У нас тільки перед Лігою чемпіонів. Думаю, «Прем'єр-ліга» повинна штурхати. Написали в регламент, що потрібно фотографуватися — фотографуються.

А якщо немає попиту на цей продукт?

— Не може не бути попиту, тому що передматчева прес-конференція нагадує людям про те, що завтра футбол. Ніхто не вимагає від тренера, щоб він щось таке сказав. УЄФА — дуже успішна організація. І взагалі, я взяв би — і регламент Ліги чемпіонів просто переклав би на українську мову, і зробив би нашим регламентом. Якщо візьмете регламент Ліги чемпіонів чи Ліги Європи — там товста книжка, в якій розписано абсолютно все: хто коли має прийти, хто повинен дати інтерв'ю, хто має провести тренування, за скільки секунд мають вийти і т.д. За міжнародними правилами склади команд оголошують до гри. Під час гри можна оголошувати лише: хто забив, заміни і скільки арбітр дав додаткового часу. Все, у інших випадках диктор мовчить — це вимога УЄФА. В нашому чемпіонаті гра йде, а він щось кричить... Хто заважає нашій «Прем'єр-лізі» записати це в регламент? Не псуйте видовища, подивіться, як у людей. Тут нічого не потрібно вигадувати, беріть регламент англійської ліги, французької, там все написано. Перепишіть, зробіть так само — і все запрацює. У всіх все однаково. Чому нам треба думати про характер тренера, чого він хоче? Ніхто не запитує. І всі будуть це робити. І вони ж потім ще й подякують. Я вже сказав, що Ребров має брати тут приклад з Шевченка. Шевченко в цьому молодець, він зробив дуже гарно: одне відкрите тренування, друге, одна прес-конференція, друга. Він накручує перед грою, що ось, буде гра збірної. Правильно, це по-європейськи, так заведено. І так повинні робити всі команди, не тільки «Динамо» — тоді в нас люди підуть на футбол.

Запитання від користувача Sport.ua: «Чи правда те, що ви запросили до клубу Сергія Мохника і Резо Чохонелідзе? Які у вас тепер із ними стосунки?»...

— Неправда.

А щодо відносин?

— Нормальні.

Робочі?

— Так, звичайно.

«Як часто ви особисто спілкуєтеся із Ребровим, про що говорите? Який Ребров у спілкуванні?»...

— Я нечасто спілкуюсь із Ребровим, але в мене були нагоди дуже добре із ним поспілкуватися. Я вже сказав, що це дуже порядна людина, яка день і ніч думає про футбол, намагається самовдосконалюватися. Для нього це життя. Якщо він такий на прес-конференціях — це означає, що він хвилюється. Уявіть собі: команда зіграла не так, як він хоче — а приходять журналісти і починають питати. Не потрібно вимагати від людини чогось більшого. Він сказав те, що сказав. Головне — що він прийшов і сказав. Є такі тренери, які люблять багато говорити. А слова тренера — це команда.

У нас цього немає, ми ще не навчилися цьому. Футболіст цікавий на полі, як він грає у футбол. І запитувати в нього можна тільки про футбол. Не потрібно вимагати від нього чогось ще. Не обов'язково футболіст повинен бути краснобаєм. Він мені цікавий як футболіст насамперед. Для мене на 150-му місці: що він їсть, п'є, хто в нього друг і т.д. Більше того, краще було б не знати про деяких футболістів багато речей. Це вже жовта преса, якої в нас теж немає, на жаль.

«На жаль» немає чи «на щастя»?

— На жаль. Тому що це теж атрибут. Є у всьому світі розуміння: серйозна преса, яка серйозно пише про футбол, критикує, а є жовта преса, яка вигадує що завгодно, це теж якимось чином привертає увагу. Що завгодно можуть сказати про людину, але ніхто це серйозно не сприймає. Це теж частина цивілізованого суспільства, це повинно бути.

Мабуть, користувач із Рівного ставить запитання: «Миколо, кажуть, що якщо «Верес» увiйде у вищу лiгу, ви повернетеся до Рiвного i працюватимете у цьому клубi. Чи так це?»...

— Я бажаю успіху «Вересу», це моє рідне місто, я дуже люблю Рівне. Як я люблю Рівне, дуже довго можна розповідати. Що стосується команди «Верес», дуже люблю цю команду. Коли можу, щось підказую, спілкуюся. Дай Боже рости «Вересу». Я вже сказав, що з 1964 року вболіваю за «Динамо». Поки мене терплять, я буду в «Динамо». Це моя команда на все моє життя, сподіваюся, і для моїх дітей, і моїх внуків, коли вони будуть.

З «Вереса» були якісь пропозиції по співпраці?

— Так. Мене попросили кілька разів прокоментувати матчі. Я прокоментував, просто на дружній основі, поки там не підросли свої коментатори. Коли я буваю в Рівному, то зустрічаюся інколи з працівниками клубу. Там нічого немає: ні бази, ні стадіону, нічого. Люди живуть на квартирах, тренуються на городах. Там нічого немає, треба все будувати. Дай Боже, щоб все це запрацювало. Це тільки початок.

Проект Народний Клуб «Верес» виправдовує себе? Чи просто є гучна назва і все?

— Я вважаю, що виправдовує. Давайте візьмемо Луцьк і Рівне, це міста-близнюки по населенню, по всьому. У Рівному Народний Клуб, 4000 людей заплатили гроші, щоб стати членами клубу. І грає Друга ліга, зараз Перша ліга, в хорошу погоду хороший матч, повний стадіон. В Луцьку Вища ліга — порожній стадіон, тому що знають, що це команда Кварцяного, якихось невідомих спонсорів. Тобто люди в Луцьку не відчувають, що вони мають відношення до цієї команди, що це їхня команда. В Рівному, я про це вже писав, людина як член клубу купляє квиток не за 40 гривень, а за 20, приходить на матч своєї команди, це його команда. Так повинно всюди бути. Футболісти, тренери відчувають, що вони грають для цих людей. Всюди мають бути команди для людей. Власники клубів теж повинні про це думати, а вони про це не думають.

Зараз зробили команду «Рух» (Вінники). В людини з'явилися гроші, він зібрав людей, вони бігають на сільському стадіоні. Я вже про «МакДональдз» казав. Не буде там ніколи нормальної команди. Чи не краще було б усі ці сили віддати «Карпатам»? Але це львівські проблеми. Так само всюди повинно бути, тому що люди повинні відчувати. Якщо люди не роблять крок — можливо, зробити крок їм назустріч, як зробили в Рівному? Зробили крок назустріч: «Люди, прийдіть, допоможіть, ви нам потрібні!». Ви не уявляєте, яка перед грою у Рівному атмосфера. Той самий Кубок України... У мене серце боліло за «Динамо», коли зранку я був у Рівному на матчі «Верес» — «Полтава», повний стадіон, люди у проходах стояли. А приїжджаю на матч «Динамо» — «Зоря» — і тут порожній стадіон. Я хочу, щоб в «Динамо» теж був повний стадіон. Думаю, що ми до цього прийдемо всі разом.

Запитання від користувача: «Читали статтю, де ви фігуруєте як один із лідерів рівненської янтарної мафії? Що скажете?»...

— Давайте серйозно говорити. Мало хто там що напише на паркані. Давайте говорити про футбол, ми для цього зібралися, а не обговорювати якісь плітки.

«Назвіть свій варіант основного складу «Динамо»...

— Я не буду приховувати, що в мене є свої симпатії, але я буду говорити як уболівальник. Буду говорити не своїми словами, а словами вболівальників зі стажем, із якими мені доводиться спілкуватися, які кажуть: «Ми пам'ятаємо команду 1986, 1987 років. Ці люди були частиною нас. Бессонов наш хлопець, Мунтян, Блохін, вони грають за нашу команду». Коли почали привозити сюди іноземців, трошки змінилося ставлення. Я за іноземців, але яких іноземців, як на мене, потрібно запрошувати в наш чемпіонат? Список 50 чоловік на «Золотий м'яч» — ось із цього списку запрошуйте, як це турки роблять, вони запрошують зірок. Хай до нас приїде Роббен, гратиме за «Динамо». Хто буде проти? Але він сюди не поїде. А привозити сюди на перспективу... Давайте візьмемо «Шахтар». Я не критикую «Шахтар» ніколи, тому що це не моя команда. Об'єктивно подивимося, що таке «Шахтар»? Уявіть собі першість району, якесь село, команда села привезла з міста 15 хлопців — і вони стали чемпіонами району. По-дитячому кажучи, це нечесно. Привезли 20 бразильців, вони тут щось виграли, все одно вони ніколи не виграють Лігу чемпіонів, все одно вони будуть тут чужими людьми. І чим пишатися? Тим, що ми за українські гроші підготували гравців для збірної Бразилії?

Але їх продають, «Шахтар» заробляє гроші, ми пам'ятаємо трансфери...

— Я кажу про інтерес до українського футболу.

У тому, що «Шахтар» інвестує в український футбол...

— У що він інвестує?

У свою академію?

— Де грають вихованці академії «Шахтаря»? В «Шахтарі» грають бразильці. Якби не було ліміту, грало б там десять бразильців. Просто сказав Луческу, що захист український. «Шахтар» — це бразильська команда. Я не розумію. Ніде в світі немає бразильської команди. Так, в Англії, в Іспанії грають іноземці, але кожен із них — зірка. Є, на що дивитися. Ніхто ніде не зробить бразильську чи аргентинську команду. Там запрошують реально зірок, а тут запрошують і чекають, поки він стане зіркою. Бернарда запросили, 20 мільйонів заплатили — і п'ятий рік чекають, коли він стане зіркою. На цьому місці міг би вирости український футболіст, стати гравцем збірної, поїхати грати за «Арсенал», за «Мілан». Ми таким чином закупорили цю штучку, найсильніша команда, яка у нас грає — бразильська. Я вже не кажу про те, звідки гроші взялися — це предмет для іншої розмови.

Більше того, якщо продовжувати про інвестиції «Шахтаря», вони там, де кожного дня повідомляють, скільки людей загинуло. Наінвестувалися. Якби «Шахтар», коли почалася війна, підняв жовто-блакитний прапор і сказав: «Ми українці, ми за Україну!»... Є приклади окупованих територій. На Кіпрі в 1974 році турки незаконно анексували півострова. Є команда Фамагуста з окупованої території, але вона грає за Кіпр. Є Азербайджан, де команда «Карабах» з окупованої території. Вона грає за Азербайджан. А у нас «Шахтар» грає за «какую-то страну». Президент клубу третій рік не з'являється на публіці. Ахметов невідомо де, раз на півмісяця з якогось бункера щось в інтерв'ю скаже. Це взагалі незрозуміла ситуація. Повісьте прапор, що ви українці, що ви за Україну. Ви ж кажете, що весь Донбас за вас уболіває. Ось і все, весь Донбас стане за Україну — і війна закінчиться. Хто вам заважає? Думаю, з цього треба починати. Фактично всередині України якийсь проект. Те, що це не український проект — це 100%. Це якийсь приватний проект, м'яко кажучи. Якщо ви граєте в чемпіонаті України, будьте українцями, будьте патріотами. Нарешті примусили гімн співати з третього року якихось футболістів. Якщо ви кажете, що у вас все гаразд — їдьте грати в Донецьк. Чому ви не їдете туди? Їдьте на свою «Донбас Арену», якщо ви такі патріоти Донбасу. Чому ви сюди приїхали? Вам же так погано було в Україні. Ми пам'ятаємо, як до 2014 року «Шахтарю» було і те погано в Україні, і те, на стадіоні. Чого ж ви живете всі в Києві? Вони всі в Києві ж живуть, і нічого страшного, не помирають від української мови, українського прапора, всі живі. Думаю, вони не хочуть назад їхати, їм тут добре. Інвестиції — це коли вкладають в команду, яка грає для своїх уболівальників. Хай їдуть грати для своїх уболівальників.

Читач цікавиться стосунками, які у вас були з Лобановським. Чому він вас не сприймав, а потім через нього вас запросили у «Динамо»? Чи так усе було?

— У мене з Лобановським, на жаль, було лише дві короткі розмови. Єдине, що я можу сказати — Лобановський читав усі мої статті, і мені це приємно. Що б я там не писав, він на це зважав, і думаю, що нормально до мене ставився. Я від нього ніколи не чув, що він мене не сприймав. Я дуже щасливий, що така велика людина цікавилася моїми статтями. Вже скільки років немає Лобановського — я досі пишаюся тим, що Лобановський цінував мою творчість.

«А потім через нього вас запросили у «Динамо». В двох словах скажіть, чи правда це?

— Ми вже це пройшли, вже було запитання, давайте про футбол.

Ви заслужений журналіст України чи ні? Як ви ставитесь до таких звань?

— Я взагалі не журналіст, я за освітою вчитель. Журналістику ніколи не закінчував, не член спілки журналістів. В Україні, здається, 300 чи 200 народних артистів, а співати немає кому. Тобто всі ці звання не мають значення. Коли виходить Вакарчук, навіщо казати «Народний артист...!»? Це просто Вакарчук, і все, у нього є ім'я. Так само в усіх людей, які чогось досягли. Буває таке, що людина вчилася на одне, а потім почала займатися іншим. А всі ці організації, спілки журналістів і т.д. — це «совок», вони десь існують. У мене є в Рівному десь до сотні членів спілки журналістів і десь два десятки заслужених журналістів України. Поїдьте в Рівне і запитайте, чиї статті вони читають, і вони вам скажуть, чи вони читають заслужених журналістів України.

Користувач запитує: «Миколо, чи підтримуєте ви стосунки із Сьоміним та Діакате? За що вони вас у Москві ганяли?»...

— Безглузде запитання. Давайте серйозні запитання.

Можливо, були якісь прецеденти?

— У мене з Сьоміним були абсолютно нормальні стосунки. Я дуже вдячний йому за те, що він зробив для «Динамо». Із Сьоміним, із усіма тренерами завжди були нормальні стосунки.

Запитання від користувача: «Що б ви змінили в клубі з точки зору його структури?». Ви вже відповідали, що не будете розповідати, які функції на кого покладені...

— Це запитання не до мене, а до президента, він вам відповість.

Читач пише: «Чи мiг би зараз Юрiй Мороз очолити першу команду? Чи не здається вам, що вiн значно переважає Реброва як тренер, судячи з пiдготовленої ним команди U-19? У Реброва просто iм'я гравця гучнiше, а як тренер, як вчитель, як педагог вiн i поруч не стоїть iз справжнiми тренерами. Згоднi?»...

— Мені дуже імпонує гра команди U-19. Серце радіє дивитися, як ця команда грає. Але треба розрізняти юнацький футбол і справжній — це два різних види спорту. Я за те, щоб футболісти у 18 років можуть грати — хай ідуть грати за першу команду. В 21 рік людина повинна грати у першій команді або йти з команди. У будь-якому клубі потрібно таких тренерів тримати, і мати багато тренерів, які вміють працювати з молоддю. Є такі тренери, той самий Юрій Мороз, ці хлопчики дивляться на нього, слухають, він ними керує. Тому що він їх вивів, кимось зробив, вони йому вірять, і це прекрасно. Це дві зовсім різні роботи. Я не став би навіть порівнювати. Бажаю Юрію Морозу прекрасно працювати із юнаками, він прекрасно виконує свою функцію — готує футболістів для першої команди. А перша команда — це абсолютно інша робота.

Останнє запитання: «Ви плануєте написати ще книгу? Ваша попередня дуже сподобалася». Розкажіть, будь ласка, що це за книга? І які ваші подальші творчі плани?

— Ця книга не стосується футболу. Просто мене колись попросили, я писав нариси про історію мого рідного міста. Їх назбиралося більше двадцяти — і потім я це видав окремою книжкою. Вона розійшлася, тираж був розкуплений, зараз її можна купити, я задоволений цим. В мене є ще, але це благодійність, можна буде тільки окупити витрати. Зараз є Інтернет. Хай письменники цим займаються. Є журналісти, які збирають свої статті — і видають книжку. Я вважаю, цього робити не треба, тому що статті вже не будуть актуальними. Я фанат групи The Rolling Stones, у них є пісня 1966 року «Yesterday's Papers», у якій співається «Кому потрібні вчорашні газети?». Я розумію, що ми з вами працюємо на сьогодні. Я задоволений тим, що можу дістати свою статтю десятирічної давнини, яка досить актуальна. Але все одно це стаття з того часу. Журналіст повинен займатися журналістикою, а письменник — книгами. Це не зовсім книжка, це просто збірка статей. У мене є багато знайомих журналістів, які випускають книжки, збирають свої статті. Це має право на існування. Я міг би написати книжку про кого завгодно. Більше того, не сприйміть за зухвальство, але я з будь-яким футболістом або тренером напишу інтерв'ю, не говорячи з ним, а вони мені ще за нього подякують. Задача журналіста — сформулювати це все, допомогти людині висловитися. Але не так, як інколи роблять деякі наші журналісти, коли я читаю і бачу, хто це написав. Потрібно зрозуміти характер цієї людини. Тому що різні є люди: відкриті, закриті. Але кожен футболіст цікавий по-своєму, нам дуже не вистачає саме футбольних інтерв'ю. Але я думаю, що це наживне, все це у нас буде, має рости одне за одним. Доки у нас на кожному матчі не буде 40-60 тисяч, доти буду книжки дарувати і підписувати. Наша задача — щоб у нас були повні стадіони. Будуть повні стадіони, будуть телетрансляції, будуть трофеї. Найбільша біда нашого футболу — порожні стадіони. Мені дуже не подобається, коли кажуть, але не роблять. Те, що зараз говорять керівники «Прем'єр-ліги», все те саме говорили 20 років тому. Нічого не зроблено. А зробіть все на поверхні, як в Польщі, Угорщині, Франції — і в нас буде все нормально. У нас такі самі люди. Поїдеш у будь-яке місто за кордоном — ті самі магазини, ті самі «МакДональдзи». Тобто наші люди готові, дайте їм це! Зробіть наш чемпіонат таким, як в Європі — І буде у нас все добре. Просто був якийсь момент, коли наш футбол не туди пішов. Але, думаю, зараз в Україні склалася ситуація така, що вона сама поверне наш футбол туди, куди треба. Я вірю в те, що у нашого футболу, у наших клубів світле майбутнє, і все буде дуже добре.

Максим РОЗЕНКО, Дарія ОДАРЧЕНКО

Канал «Футбол» снова не избежал «троллинга» от киевского «Динамо»

16.11.2016, 15:59
Топ-матчи
Чемпионат Англии Мидлсбро Халл Сити 1 : 0 Закончился

Еще на эту тему

Самое интересное:

RSS
Новости
Loading...
Пополнение счета
1
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
2
Ваша карма ():
=
(шурики)
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
Закрыть