- До Києва я приїхав з гарним настроєм, під час відпустки вдалося добре відпочити. Дуже радий, що потрапив до «Динамо». Але мені б хотілося не лише тут опинитися, але й заграти. Зроблю для цього все можливе.
- Де ти відпочивав?
- Спочатку був в Еміратах, а Новий рік зустрічав в Австрії. В принципі, особливих святкувань ми не влаштовували, повечеряли у ресторані, а вже о пів на другу ночі лягли спати. Всю решту часу каталися на лижах, дихали свіжим повітрям та насолоджувались прекрасною природою. Разом з нами відпочивали Євген Селезньов та Руслан Левіга.
- Як ти дізнався про інтерес «Динамо» до себе?
- Після гри за збірну проти шведів мені зателефонував Ігор Суркіс та повідомив про те, що «Динамо» цікавиться моєю кандидатурою.
- Довго думав, перш ніж погодитись на переїзд до Києва?
- Ні, погодився одразу, вважаю, така можливість дається один раз у житті, тому її потрібно використати.
- Сергію, ти вихованець донецького футболу, і дещо незвично, що ти перейшов до «Динамо», а не до «Шахтаря»…
- На той час запрошення від «Шахтаря» не було. Розмови про те, що керівники клубу цікавилися мною, почалися значно пізніше. Хоча, не буду приховувати, варіанти із моїм подальшим працевлаштуванням в інших клубах були, але всі вони відпали після того, як з’явилася можливість перейти до «Динамо».
- Готовий до майбутніх змін?
- У тому, що стосується футболу, я знаю, що на мене чекає, і це найголовніше. Крім того, у мене вже є багато друзів і знайомих, з деякими хлопцями перетинався у національній збірній, отже знаю майже всіх. Когось не дуже близько, а, наприклад, з Романчуком та Богушем ми знайомі давно. Головне — влитися у колектив і добре показувати себе на полі, тоді і у повсякденному житті все буде гаразд.
- Які враження від бази, перших тренувань?
- Чудові, на базі я бував раніше у складі національної збірної, на тренуваннях, пристосувався до роботи, отже процес адаптації проходить нормально.
- З ким тебе поселили на базі?
- З Миколою Морозюком.
- Чи велика різниця між «Ворсклою» та «Динамо»?
- «Динамо» є «Динамо». Наприклад, у Полтаві не відчуваєш до себе такої великої уваги з боку преси. А все інше вирішується на полі.
- Сім’я також переїздить до Києва?
- Батьки живуть у Донецьку, а дружина, звичайно, поїде разом зі мною. Заберу її до Києва вже після зборів. Перед поїздкою до Іспанії Тетяна приїжджала на пару днів, ми з нею вже знайшли квартиру.
- Вже встиг ознайомитися з містом?
- Ще ні. У мене кожного дня було по два тренування, тому весь час знаходився на базі, додому повертався тільки близько дев’ятої вечора. З дружиною кілька разів ходили до ресторану, потихеньку освоюємося. Таня, буває, куди-небудь піде, поки мене немає, їй Київ дуже подобається. А для мене головне, щоб у футбольному плані все склалося, тоді і в іншому все буде добре.
- У «Динамо» тобі доведеться витримати серйозну конкуренцію. Готовий до цього?
- Я навіть сказав би дуже серйозну. Зараз у команді багато атакуючих півзахисників, і всі вони високого класу. Але нічого, тим цікавіше буде. З іншого боку, дуже приємно грати разом з такими футболістами, навіть якось легше, коли вони поруч. Як би там не було, вони, перш за все, мої партнери, а не конкуренти. А кому грати, вирішуватиме тренер. Я ж, у свою чергу, зроблю все можливе, щоб опинитися в числі основних футболістів.
- У «Ворсклі» ти грав на позиції атакуючого півзахисника. А де б ще міг зіграти у разі необхідності?
- Про це, мабуть, краще запитати у тренера. Позиція атакуючого півзахисника передбачає не одне місце у центрі поля, а й правіше чи лівіше, нехай не яскраво вираженого «вінгера», швидше «інсайда». «Динамо» тепер саме за такою схемою і грає. Але повторюся, це справа тренера, і все залежить від того, на якому місці на полі він мене буде бачити. Моя справа тренуватися і грати там, де поставлять.
- У національну збірну України тебе запросили із «Ворскли». Як розцінюєш перспективи потрапити до національної команди із «Динамо»?
- Дорога до збірної лежить через виступи за клуб. Думаю, все буде залежати від мене. Якщо у «Динамо» в ігровому плані все буде добре, то і виклик до збірної не змусить на себе довго чекати. Адже із «Ворскли» мене також не просто так запросили.
- Як ставишся до забобонів?
- Думаю, у кожної людини є свої прикмети. Але я намагаюся не звертати на це особливої уваги. Звичайно, після вдалих ігор стараюся запам’ятовувати, як напередодні готувався, що робив і повторювати ті ж дії перед наступною грою, але все це не доходить до фанатизму. Вважаю, що все залежить від мене самого.
- «Ворсклу» не шкода залишати?
- Дуже шкода. Я довго виступав за цей клуб, провів там багато хороших сезонів, і саме в Полтаві склався як футболіст. До того ж саме із «Ворскли» мене запросили до національної збірної, в мене там багато друзів. Але з іншого боку, здається, «Ворсклі» я віддав все, що міг. Мені хочеться рухатися вперед і спробувати свої сили на більш високому рівні. Думаю, в цьому мені не можна дорікнути. Це не означає, що я забуду про те, чого досяг у Полтаві. Друзі для мене залишаться такими ж, як і раніше, просто тепер рідше будемо бачитися, більше спілкуватимемося телефоном.
- Що сказав тренер «Ворскли» Микола Павлов перед твоїм від’їздом?
- Ми розмовляли і перед відпусткою, і з Новим роком вітали один одного. Микола Петрович побажав, насамперед, здоров’я, успіхів, щоб у «Динамо» я постійно грав і став таким же лідером, яким був у «Ворсклі». У такій команді, як «Динамо», потрібно завжди бути у всеозброєнні.
- З полтавськими вболівальниками вдалося попрощатися?
- Так, звичайно. Ми чудово попрощалися. За їхнім ставленням я бачив, що вони вдячні мені за той час, який я провів у «Ворсклі», адже впродовж трьох років я всі сили віддавав цій команді. Думаю, вони з розумінням поставилися до мого переходу. Я чув, як вони підтримували команду і мене в тому числі під час матчів у Полтаві. Після останньої домашньої гри цілу годину роздавав автографи, з усіма фотографувався і дарував свої футболки. А після наступного виїзду у нас був бенкет у ресторані, куди також приїхали вболівальники, принесли банер з надписом «Дякуємо за все». Крім цього, подарували мені дуже гарне панно зі словами вдячності за гарну гру та голи, які я забив в Полтаві. Було дуже приємно, адже в Україні подібне нечасто зустрінеш. Отже, можна сказати, що прощання пройшло по-європейськи. Я ще раз переконався в тому, що у Полтаві чудові вболівальники. Думаю, якби у них залишилася якась образа на мене, вони б себе так не поводили.
- У Полтаві тебе коротко називали «Крава», а у «Динамо» вже є свій «Крава» — Артем Кравець… Не плутаєтесь?
- Було кілька разів на тренуваннях. Справді ми декілька разів плутались. З часом що-небудь вигадаємо. Це — не головна проблема.
Світлана Полякова
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
Читать все комментарии (3)