Регистрация, после которой вы сможете:

Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог

Ставить прогнозы
и выигрывать

Быть участником
фан-зоны

Зарегистрироваться Это займет 30 секунд, мы проверяли
Вход

Ахрік ЦВЕЙБА: «Довелося виступати у багатьох командах, але відчуття перемоги пов'язане саме з «Динамо»

2009-05-09 12:31 Футбольна кар’єра Ахріка Цвейби тривала вісімнадцять років, і лише три з них захис­ник провів у київському «Динамо». Проте, ці сезони ... Ахрік ЦВЕЙБА: «Довелося виступати у багатьох командах, але відчуття перемоги пов'язане саме з «Динамо»

Футбольна кар’єра Ахріка Цвейби тривала вісімнадцять років, і лише три з них захис­ник провів у київському «Динамо». Проте, ці сезони Цвейба пам’ятатиме усе життя. Адже з десяти клубів, кольори яких він захищав, лише у столиці України Ахрік заво­ював медаль чемпіона та тримав над головою Кубок. Нині екс-динамівець мешкає у Москві, з ностальгією згадуючи чудові часи на зламі 90-х.

- Ахрік, у Валерія Лобановського було своєрідне ставлення до футболу у виконанні грузинських команд, принаймні у «Динамо» гравців із цього регіону він майже не запрошував. Згадай, як тобі пощастило переїхати до Києва?

- Валерій Васильович, царство йому небесне, тренував збірну СРСР і до розширеного кола кандидатів для поїздки на Кубок світу 1990 року включив мене. Спочатку нас зібрали в італійсько­му містечку Чокко, звідки після 20 днів тренувань частина команди вирушила до Сполучених Штатів виступати на турнірі «Мальборо Кап». Поруч зі мною були справжні зірки — Чанов, Безсонов, Дем’яненко, Литовченко, Протасов, Заваров, Рац, і хлопці мого покоління — Лужний, Шматоваленко. Мабуть, моя гра сподобалась Лобановському і він включив мене до заявки на Кубок світу. Проте на одному із останніх тренувань я зазнав травми і, сидячи у гіпсі, по телевізору спостерігав за матча­ми збірної. Коли настав час повертатися додому, Грузія розпочала проводити власний чемпіонат. Можете зрозуміти мої почуття? З Кубка світу, зі справжнього свята футболу повертатися у чемпіонат, рівень якого важко було собі навіть уявити! У літаку до мене підійшов Лобановський і запропо­нував продовжити кар’єру в Києві.

- У 80-х захист «Динамо» був найсильнішим у країні. Хто із гравців імпонував найбільше?

- Усі, бо кожен був лідером і мав певну «родзин­ку». Лобановський підібрав команду із технічних та фізично обдарованих хлопців. Мені з усіма добре гралося, відчував впевненість у партнері, бажання в усьому допомогти. Пам’ятаю, перший матч за «Динамо» провів на Республіканському стадіоні проти «Арарату», грав у центрі захисту з Олегом Кузнецовим.

- У «Динамо» ви забили лише один м’яч, але ті, хто його бачив, запам’ятали на все життя…

- Це трапилось у 1991 році, в останньому чемпі­онаті СРСР Ми грати у Запоріжжі з «Металургом». Наш захисник Борис Деркач віддав мені м’яч у центрі поля. Пройшов із ним уперед, бачу, ніхто не зустрічає. Партнери по команді, спасибі їм за це, «увели» кожен свого опікуна, а я метрів із со­рока вирішив пробити. М’яч влучив у самісеньку «дев’ятку». Тоді, пам’ятаю, гол визнали найкращим у місяці та другим у сезоні. На жаль, в мене не залишилось відео. Із задоволенням показав би його синові Сандро, щоб бачив, що його батько теж вмів грати у футбол.

- 1991 рік був переломним у історії нашої колиш­ньої країни. Не здивувались, що абхазця визнали найкращим гравцем в Україні?

- Було дуже приємно, адже поруч в команді грали легендарні футболісти, заслужені майстри спорту. Опитували відомих футбольних фахівців, журналістів, вболівальників. Отже, презентація думок була найширшою, що робило визнання ще ціннішим. Нині моя сім’я мешкає у Москві, там зберігаються й усі нагороди. Довелося виступати у багатьох командах, але відчуття перемоги у мене пов’язане саме з київським «Динамо».

- За яких обставин ви залишили Київ?

- Україна почала проводити незалежний чем­піонат, у якому, порівняно з радянським, майже не було інтриги. У складі збірної СНД виступав на чемпіонаті Європи у Швеції, після чого для себе вирішив піти в інший клуб. Мав цікаві пропозиції, але трансферне «вікно» було закрите, тож поїхав у «КамАЗ» із Набережних Челнів. Як виявилося, ненадовго, бо вже через рік грав у японській лізі за «Гамба Осака».

- Разом із екс-динамівцем Олегом Протасовим підіймали японський футбол?

- Так, з Олегом ми сезон разом виступали за «Динамо», після чого наші шляхи перетнулися в Японії. Умене взагалі з усіма гравцями «Динамо» і донині чудові стосунки. Залюбки спілкуємося з Балем, Заваровим, Литовченком, Кузнецовим, Яковенком, із молодших з Морозом, Деркачем, Грициною. Нехай вибачають хлопці, якщо когось забув. Про «Динамо» і Київ, де в мене народив­ся син, на все жиия збережуться лише найкращі спогади.

- Ледь не кожен рік у «Динамо» вам доводило­ся працювати із новим тренером. Методи роботи були різні?

- За майже два десятиліття роботи з «Динамо» Лобановский заснував потужну школу, методиками якої користувалися його послідовники. Це стосується Пузача, Веремеєва, Сабо, а також Яковенко, під керівництвом якого я грав в «Уралані». Особисто мені імпонувала швидкісно-силова робота на тренуваннях. Вона була цікавою, легко проходило відновлення і в офіційних іграх ніякої втоми не відчувалось. Раз на кількадесят років народжуються Пеле та Марадона. Таким самим був і Лобановський на тренерському містку. До кожного з трьох десятків гравців у команді він знаходив правильний підхід. Звідси і результати, до яких іншим командам було як до неба.

- Зігравши один матч за збірну України, ви надовго зникли з поля зору уболівальників. А через кілька років про вас почули як гравця збірної Росії…

- Зігравши у Швеції на чемпіонаті Європи у скла­ді збірної СНД, повернувся до Києва. Отримав пропозицію від тренера новоствореної збірної Ві­ктора Прокопенка зіграти у жовто-блакитній футболці і відповів згодою. Пам’ятаю, як на автобусі їхали до Угорщини, де поступились 1:2. Потім три роки виступав у Японії і ніяких контактів з трене­рами української збірної не підтримував. А коли перейшов до «Аланії», отримав запрошення до збірної Росії. З юридичного боку жодних перепон не виникло, адже за Україну я грав у товарисько­му матчі. Тож вирішив прийняти російське громадянство. У підсумку виступав за чотири збірних - СРСР, СНД, України та Росії. Мабуть, ніхто інший таким похвалитися не може.

- Восени минулого року вас бачили у Києві. При­їздили у справах, чи скучили за схилами Дніпра?

- Спробував поєднати приємне із корисним. По закінченню футбольної кар’єри зрозумів, що робота тренера не для мене. В Росії разом із парт­нерами відкрили «Агентство професіонального спорту», під егідою якого працюють офіційні фут­больні агенти. У мене чудові стосунки з багатьма президентами та тренерами клубів колишнього СРСР, вони користуються нашими послугами. Кілька років тому до «Динамо» перейшов Аладашвілі, а цієї зими він та Марцваладзе вже вирушили до Махачкали. Можливо, хлопці зуміють розкрити свої здібності у першості Росії. Є й інші цікаві проекти, більшість із яких пов’язані з футболом.

Дмитро Шаповал, журнал "Динамо", квітень 2009 р.

09.05.2009, 12:31
Топ-матчи
Чемпионат Испании Валенсия Малага 2 : 2 Закончился
Чемпионат Украины Олимпик Карпаты - : - 4 декабря 14:00
Чемпионат Италии Кьево Дженоа - : - 5 декабря 20:00

Еще на эту тему

Самое интересное:

RSS
Новости
Loading...
Пополнение счета
1
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
2
Ваша карма ():
=
(шурики)
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
Закрыть