Регистрация, после которой вы сможете:

Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог

Ставить прогнозы
и выигрывать

Быть участником
фан-зоны

Зарегистрироваться Это займет 30 секунд, мы проверяли
Вход

Історія клубу

2012-09-09 12:00                                                   Заснування 13 травня 1927 було офіційно зареєстровано Статут Київського пролетарського спортивного товариства «Динамо» міжвідомчою комісією ...

                                                  Заснування

13 травня 1927 було офіційно зареєстровано Статут Київського пролетарського спортивного товариства «Динамо» міжвідомчою комісією зі справ громадських організацій та союзів Київського округу.

Під прапором «Динамо» зібралися представники ОГПУ, краші футболісти якого захищали кольори клубу «Совторгслужащие». Тому спроби керівництва «Динамо» створити під час сезону свою футбольну команду успіхом не закінчилися, так як «Совторгслужащие» були одними з головних претендентів на призові місця в чемпіонаті Києва і створення «Динамо» було вельми ризикованою справою. Тому перша згадка про футбольний клуб «Динамо» з'явилась лише 5 квітня 1928 року в газеті «Вечірній Київ»: « Киевское спортивное общество «Динамо» в текущем году организовывает свою футбольную команду. «Динамо» подняло вопрос перед Окрсофиком о включении команды в розыгрыши матчей  »

Саме тоді за ініціативою Семена Западного, начальника Київського ОГПУ, була заснована футбольна команда. Його заступник — Сергій Бармінський став формувати склад команди, до якого увійшли як кадрові чекісти, так і футболіти інших київських команд. Причому всі футболісти або входили до збірної Києва, або були чемпіонами міста.

І лише 1 липня 1928 року клуб провів першу офіційну гру.

Найперше фото «Динамо» (Київ). Серпень 1928 року

Проте саме 1927 рік, як рік заснування, знайшов своє відображення на сучасній емблемі клубу та зафіксований в офіційних документах і довідниках ФІФА й УЄФА. Реєстрація ПСТ «Динамо» 13 травня 1927 року, у рамках якого пізніше зародилась футбольна команда, підтверджена документами, які знаходяться в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (фонд № 5, опис 3, справа 418, лист 25 і фонд № 5, опис 3, справа № 472, лист 66). Жодних інших документів про створення футбольної команди «Динамо» в рамках Київського ПСТ «Динамо», які відносяться до 1927 чи початку 1928 року не виявлено. Тому 13 травня 1927 року офіційно вважається днем народження футбольного клубу «Динамо».

Першу офіційну гру «Динамо» провело в Білій Церкві проти збірної цього міста. «Динамо» вже на 5 хвиліні відкрило рахунок, проте поступилися з рахунком 1:2. 15 липня білоцерківська газета «Радянська нива» так описала цю подію:

« На другому хавтаймі Б.-Церква легко вбиває м'яч і цим самим зрівнює ігру. Київ робить зе декілька проривів, б'є штрафний удар, але упускають пруткий м'яч, який гучно свистить у повітрі. Під кінець Б.-Церква під оплески тисячної публіки вбиває другий м'яч. Финальний свисток судді фіксує побіду Б.-Церкви з наслідком +2 -1...  »

Наступний матч відбувся 17 липня 1928 року проти клубу Динамо (Одеса). Гра проходила за сильної спеки і в невисокому темпі і закінчився з рахунком 2:2. Відразу після цієї гри Бармінський запросив до «Динамо» з Одеси свого старого знайомого Лазаря Когена, який на той час встиг прославитись як організатор кращої тамтешньої команди «Местран». В Києві його назначили інструктором клубу, що в сучасних мірках відповідає адміністратору.

Проте через організаційні неполадки в 1928 році «Динамо» не брало участь в першості міста серед профсоюзів і змушене було проводити лише товариські матчі

1 вересня 1928 року кияни у товариській грі прийняли чемпіонів Москви — «Динамо» (Москва). Гості розгромили українців 6:2. Визнання у команди з'явилося 18 листопада після перемоги над загальновизнаним лідером київського футболу — «Желдором» з рахунком 1:0.

Проте селекційні методи новоутвореної команди було розкритиковані, так як команда переманювала до своїх лав кращих футболістів, надаючи їм більш високооплачувану та престижну роботу в ГПУ. Це пояснюється тим, що на той момент в СРСР військові і чекістські відомства були фінансово забезпечені на порядок краще інших.

1929–1941

14 вересня 1929 року «Динамо» проводить свій перший міжнародний матч з робітничою командою Нижньої Австрії «Дойч Ваграм», проте програли з рахунком 3:4. 1935 року футболісти «Динамо» у складі збірної України здійснюють поїздку до Франції та Бельгії, де в товариській грі розгромили чотириразового володаря кубка Франції «Ред Стар» з рахунком 6:1. До 1936 року єдину першість Радянського Союзу не проводили. Кияни здобували досвід у іграх на першість спортивного товариства «Динамо». Там вони вигравали в «динамівців» з Одеси і Харкова. Київська команда явно була найсильнішою в УРСР, але рівня майстерності московського «Динамо» ще не досягли. Наприклад, у фіналі динамівської першості 1933 року москвичі з рахунком 2:1 перемогли саме киян.

«Динамо» на старті 1-го чемпіонату СРСР. 1936 рік

1936 року в СРСР було вирішено створити єдиний командний чемпіонат замість великої кількості різноманітних різнорівневих турнірів. Представником від України стала найсильніша на той час команда УРСР — «Динамо» (Київ). Дебют у чемпіонаті відбувся у Києві 24 травня 1936 року, коли московське «Динамо» розгромило господарів з рахунком 5:1. Єдиний гол нападника Миколи Махині став для українського клубу першим голом в чемпіонатах Радянського Союзу. Після цього як «Динамо» (Київ) не намагалося наздогнати москвичів, їм це не вдалося. Єдина українська команда одноколового дебютного чемпіонату СРСР завершила на другому місці. Місцеві уболівальники сприйняли такий виступ як безумовний успіх.

В 1937 році вперше був проведений повноцінний двоколовий чемпіонат, в якому «Динамо» знову отримало призове місце, пропустивши вперед лише московські «Динамо» і «Спартак». Проте надалі до Другої світової війни жодних досягнень кияни не здобули. Проте у 1939 році, після анексії Польщі, з новозахоплених регіонів до клубу перейшло багато нових гравців, зокрема найвідомішими стали Олександр Скоцень, Михайло Матіас, Казімеж Гурський та Олег Лаєвський.

Також в цей період «Динамо» брало участь у розіграшах Кубка Української РСР, здобувши цей трофей у 1936, 1937, 1938, 1944, 1946, 1947 та 1948 роках.

У 1937–1941 роках попід Черепановою горою споруджувався новий Республіканський стадіон. Відкриття цього спортивного комплексу, в будівництві якого методом «суботників» брав участь увесь Київ, призначалося на 22 червня 1941 року. Саме тоді на цьому стадіоні мав відбутися футбольний матч чемпіонату між командами київського «Динамо» та московського ЦДКА. Але того дня розпочалася німецько-радянська війна і матч відмінили.

Футбол в окупованому Києві

Плакат до першого матчу «Старт»—"Флакелф"

22 червня 1941 року Німеччина напала на СРСР. З початком війни більшість гравців були взяті у лави в Червоної Армії, народне ополчення і винищувальні батальйони. 1 липня почалася евакуація з Києва. Але футболісти «Динамо», що підлягали призову, залишалися в місті. Тренер команди Михайло Бутусов і колишній капітан команди Костянтин Щегоцький намагалися умовити начальника київського НКВД Льва Варнавського відправити у тил не тільки новачків-футболістів із Західної України, але і всіх інших членів команди. Варнавський побачив у цьому боягузтво і відмовився допомогти з евакуацією.

У початковий період війни німецьке командування звільняло з полону українців. Так, повернулися з полону Михайло Свиридовський, Федір Тютчев, Михайло Путистін, Микола Коротких, Микола Голімбієвський, Лев Гундарєв, Іван Кузьменко, Олексій Клименко, Павло Комаров, Юрій Чернега, Олександр Ткаченко та Михайло Мельник. Крім того, на початку війни в народне ополчення записався Микола Трусевич, воював батальйонний розвідником, проте був поранений і не зміг вийти з оточення, тому також повернувся в окупований Київ.

Плакат до другого матчу «Старт»—"Флакелф"

За умов окупаційного режиму, що запанував у Києві, кожен футболіст мусив стати до праці, щоб, передусім, вижити та не бути звинуваченим у саботажі. Коротких працював кухарем у їдальні, Путістін влаштувався туди ж майстром. Василь Сухарєв працював на залізниці. Чернега пішов працювати в охорону Міськуправа, в поліцію пішли Гундарєв, Голімбієвський, Ткаченко та Георгій Тимофєєв. Директор київського хлібозаводу Йозеф Кордик — чех, з військовополонених колишньої австро-угорської армії часів Першої світової війни — опікувався спортом з особистої прихильності. Саме він дав роботу на хлібозаводі № 1 відомим довоєнним українським спортсменам: тут працювали боксери Трофімов, Туровцев, Червінський, гімнасти Ганін, Еме, Шинкаренко, плавці Михайленко, Салопін. Сюди ж він запросив на роботу і футболіста М.Трусевича, за яким прийшли ще сім динамівців: Свиридівський, Кузьменко, Клименко, Макар Гончаренко, Путистін, Тютчев, Комаров та Володимир Балакін, який до війни грав за «Локомотив».

За ініціативою Кордика з них і була сформована команда. Окрім цих перших футболістів, згодом за команду хлібозаводу почали грати ще динамівці Мельник, Гундарєв, Коротких, Чернега, Тимофєєв та Василь Сухарєв, який до війни зграв за «Локомотив». Команда виявилася досить досвідченою та віковою. Наймолодшому (Мельнику) було 27 років, а найстаршому (Тютчеву) — 35.

Стали тренуватися на стадіоні «Зеніт», спорудженому у 1930-ті роки по вул. Керосинній, 24. Грали у червоних футболках. Команду назвали «Старт». До її складу увійшли колишні динамівці: М.Трусевич, І.Кузьменко, О.Клименко, М.Коротких, Макар Гончаренко, Павло Комаров, Михайло Путистин, Михайло Свиридовський, Федір Тютчев та колишні гравці «Локомотива» Володимир Балакін, Михайло Мельник та Василь Сухарєв.

Стадіон «Динамо» став називатися Німецьким стадіоном, а Республіканський — Українським. Саме на ньому 7 червня 1942 року відбулося офіційне відкриття футбольного сезону. Грали команда «Старт» хлібозаводу № 1 та команда «Рух». Перемогли колишні досвідчені динамівці з рахунком 7:2. Такими ж переможними були й усі наступні зустрічі, що відбувалися вже на стадіоні «Зеніт»: 21 червня — з командою угорських вояків (6:2), 5 липня — з румунськими вояками (11:0), 17 липня — з німецькою командою залізничників (6:0). Проте 17 липня цю розгромну перемогу газета «Нове українське слово» повністю розкритикувала:

« Но выигрыш этот никак нельзя признать как достижение футболистов "Старта". Немецкая команда состоит из отдельных сильных футболистов, но командой в полном понимании этого слова ее назвать нельзя. И в этом нет ничего удивительного, ибо она состоит из футболистов, которые случайно попали в часть, за которую играют. Ощущается и недостаток тренировок, без которых никакая команда не сможет ничего сделать. Команда "Старт", как всем хорошо известно, в своей основе состоит из футболистов бывшей команды мастеров "Динамо", поэтому и требовать от них следует значительно больше, нежели то, что они дали в этом матче.  »
Команда «Старт» (у темних футболках) і «Флакельф» (у білих) перед першим матчем 6 серпня 1942 року

Проте українські футболісти продовжили переможну серію. 19 липня — з угорською командою MSG Wal (5:1). Через тиждень мадяри викликали «Старт» на матч-реванш і знов програли — 2:3. 6 серпня відбувся матч «Старту» з командою німецьких зенітників «Flakelf», і знову перемога — 5:1. 9 серпня відбувся матч-реванш з зенітниками. «Старт» переміг з рахунком 5:3. Саме цей матч став легендарним «Матчем смерті». Про нього написав Лев Кассіль, вперше назвавши його «матчем смерті». Відтоді цей матч став одним з радянських міфів політико-виховного забарвлення. 1957 року з'явилася повість Петра Северова та Наума Хелемського «Останній двобій». Міфотворці замінили команду зенітників на збірну «Люфтваффе» — військово-повітряних сил Німеччини, хоча невідомо, чи існувала така команда взагалі. Потім зняли художній фільм «Третій тайм», дія якого відбувалася чомусь не на Керосинній, а на верхньому тренувальному полі Республіканського стадіону. Усіх живих учасників «матчу смерті» і тих, хто загинув, нагородили бойовим медалями «За отвагу». М.Путістін відмовився від нагороди.

16 серпня «Старт» грав з «Рухом» і переміг з рахунком 8:0. Це була остання гра «Старта». Усього футболістами «Старта» було зіграно з 7 червня по 16 серпня 1942 року 10 матчів, здобуто 10 перемог, забито 56 голів, пропущено — 11!

18 серпня 1942 року футболістів, які працювали на хлібозаводі — Трусевича, Путістіна, Кузьменко, Клименко, Гончаренко, Тютчева, Свиридівського, Балакіна і Комарова заарештували. На футболістів донесли, що команда «Динамо» була у віданні НКВС, а її гравці числилися в штаті НКВС і мали військові звання.

« 16 августа сыграли последнюю игру, сыграли очень удачно. 18 августа около десяти часов утра во время нашей работы — мы грузили муку на склад — нас вызвали к директору... Приходим. Сидит гестаповец, стоит машина… В это время на заводе не было Тютчева и Гончаренко. Тютчев после матча получил повреждение, пошел в больницу, а Гончаренко был в отсутствии… Привезли нас на Короленко, 33 в гестапо, заключили во внутреннюю тюрьму. …При допросе мы узнали, что Гончаренко и Тютчев тоже сидят. …Балакин был освобожден. Он ничего к "Динамо" не имел, а брат его был в "Динамо". Мы были преданы Вячкис. Нас обвиняли в том, что "Динамо" было организовано НКВД, а раз так, то цель организации понятна. …Из 8 арестованных освобожден только Балакин, который состоял в команде "Локомотив  »

— Зі свідчень Свиридівського

« 18 августа 1942 года я был арестован гестапо по доносу некоего Швецова, который сообщил немцам о том, что я являюсь работником НКВД, по этой же причине вместе со мной были арестованы другие товарищи: Трусевич, Клименко, Кузьменко, Путистин, Комаров, Тютчев, Свиридовский и Балакин. После допроса нас отправили в Сырецкий концлагерь, где мы находились 14 месяцев, с сентября 1942-го по октябрь 1943 года  »

— Зі свідчень Макара Гончаренка

За півроку, напередодні 25-х роковин Червоної армії 23 лютого 1943 року, підпільники спалили механічний завод «Спорт», куди німці привезли сто саней для оковування. Згоріли всі основні цехи. За це наступного дня, 24 лютого, у Сирецькому концтаборі відбувся розстріл сорока заручників, до числа яких потрапили і три футболісти «Старта» — Трусевич, Кузьменко і Клименко. За інших обставин загинув у поліції безпеки Коротких, заарештований як кадровий співробітник НКВС.

Дивом вдалося втекти з концтабору Тютчеву, Гончаренку і Свиридівському.

« Первым сделал побег из этого лагеря Тютчев. Бежал с группой грузчиков из четырех человек, бежали с Подола. После этого бежал я и Гончаренко с Мельникова, 48 в числе 16 человек, то есть всей бригадой удрали. В побеге нам помогла полиция. Среди них были спортсмены-футболисты. Они заметили, что мы начинаем сматывать удочки, отвернулись в сторону, как будто бы не видят  »

— Зі свідчень Свиридівського

Путістіна в жовтні 1943 року послали на вантажні роботи на завод «Більшовик». З якого йому вдалося втекти і навіть вибратися з Києва. Комарова погнали до Німеччини під час евакуації Сирецького концтабору у вересні 1943 року.

Крім того, не всі футболісти «Динамо», які потрапили до радянської армії повернулись додому. Так, під час оборони Києва в районі Ірпеня загинув лівий крайній Йосип Качкін, не повернулися з фронту Михайло Волін і Борис Афанасьєв.

Лише 2 травня 1944 року, після повернення радянської влади, на стадіоні «Динамо» відбулася товариська зустріч київських динамівців з московським «Спартаком». З довоєнних гравців у складі «Динамо» залишились Антон Ідзковський, Микола Махиня, Петро Лайко, Павло Віньковатов, Микола Балакін, Костянтин Калач, учасники матчів 1942 року — Макар Гончаренко і колишні гравці «Локомотива» Володимир Балакін та Василь Сухарєв.

1946–1961

«Динамо» (Київ) із своїм першим кубком СРСР. 1954 рік

В перші повоєнні роки всі, хто залишились у команді, вже були ветеранами. Хоча в ці роки київське «Динамо» поповнила ціла група вихідців з закарпатських клубів (В. Годничак, Е. Юст, З. Дерфі, З. Сенгетовський, М. Коман, Д.Товт та інші), команда всеодно не могла протистояти іншим клубам, які краще перенесли війну. 1945 року «Динамо» зайняло передостаннє місце в чемпіонаті, а 1946 року — останнє, і за регламентом мало понизитися у класі, проте для команди зробили виняток, пригадавши втрати воєнного часу. Крім того, ці події супроводжувалися тренерською лихоманкою: з 1946 до 1951 року клуб змінив десять наставників.

Першим повоєнним успіхом стала перемога в турнірі дублерів у сезоні 1949 року.

Переломним став сезон 1951 року, напередодні якого колектив очолив Олег Ошенков. Новий тренер ввів до основного складу молодь, що добре зарекомендувала себе в дублі, різко скоротив зимові канікули підлеглих, запропонувавши їм серйозну програму фізичної підготовки, що включала в себе спортивні ігри, різноманітні вправи і, навіть, бокс. Вже в наступному чемпіонаті, що проходив в одне коло в Москві, це принесло перші результати. Київські динамівці з середнячків перетворились в одного з фаворитів, виборовши срібні нагороди і пропустивши вперед лише московський «Спартак».

Першу велику перемогу підопічні Ошенкова здобули 1954 року в розіграші Кубка СРСР. На шляху до фіналу кияни здолали вільнюський «Спартак» (4:2), московський «Спартак» (3:1), ЦДКА (3:1 у додатковий час), ленінградський «Зеніт» (1:0 у додатковий час). У фіналі кубку на московському «стадіоні Динамо», киянам протистояв маловідомий єреванський «Спартак». Матч проходив при сильній зливі та тумані, проте всеодно кияни змогли здолати опонентів і здобути перший в своїй історії кубок СРСР.

29 липня 1959 року в Києві відбулася міжнародна товариська зустріч між футбольними командами «Динамо» (Київ, Україна) — «Динамо» (Бакеу, Румунія), яка закінчилась з рахунком 3 : 0.

Наприкінці 50-х динамівці оновили склад. Пішли Є. Лемешко, Л. Остроушко, Е. Юст, М. Романов, Ю. Шевченко, В. Соболєв. Поповнили лави клубу С. Богачек, І. Секеч, В. Лобановський, Є. Снитко, О. Гаваші, В. Турянчик, Й. Сабо, а тренером став відомий у минулому гравець ЦДКА В'ячеслав Соловйов. Сезон 1960 року приніс киянам «срібло».

«Динамо» (Київ) в свій перший чемпіонський сезон. 1961 рік

В сезоні 1961 «Динамо» вперше виграло чемпіонат СРСР. На 4 очки команда зі столиці УРСР випередила московське «Торпедо». Динамівці Києва в першості країни провели 30 матчів. Тільки в трьох з них вони зазнали поразки і дев'ять закінчили внічию. Про силу лінії нападу, де виступали такі футболісти, як Олег Базилевич, Віктор Каневський, Валерій Лобановський, Віктор Серебряников, свідчить той факт, що вони забили аж 54 м'ячі. А про силу захисної лінії — той факт, що досвідченому голкіперу Олегу Макарову в 12 матчах так і не довелося жодного разу виймати м'яч з сітки. Це був перший випадок в історії першостей Радянського Союзу, коли звання чемпіона країни виборов немосковський клуб.

Перші динамівські золоті медалі отримали:

  • Воротарі: Олег Макаров, Леонід Клюєв
  • Захисники: Микола Кольцов, Володимир Щегольков, Віталій Щербаков, Володимир Єрохін, Анатолій Сучков, Володимир Ануфрієнко, Віктор Пестриков
  • Півзахисники: Йожеф Сабо, Юрій Войнов, Володимир Сорокін, Андрій Біба, Валерій Верігін, Василь Турянчик
  • Нападники: Віктор Серебряников, Валентин Трояновський, Олег Базилевич, Валерій Лобановський, Віктор Каневський, Микола Каштанов, Ігор Зайцев.
  • Тренер: В'ячеслав Соловйов, асистент — Михайло Коман.

1962–1975

Вимпел 1975

Після тріумфального 1961 року в двох наступних сезонах динамівці суттєво погіршили позиції. У 1962 році команда зайняла 5 місце, а наступного року — 7.

У січні 1964 року посаду головного тренера київського «Динамо» зайняв Віктор Маслов. У цьому ж році «Динамо» виграло Кубок СРСР, перемігши у фіналі самарські «Крила Рад» з рахунком 1:0.

Маслову та його підлеглим було довірено стати першим радянським клубом, який мав виступити в клубному європейському турнірі. Це став розіграш Кубка кубків 1965–1966 років.

Усе пояснюється політичними мотивами керівництва СРСР. Комуністична ідеалогія не приймала можливість поразки радянських спортсменів від капіталістичних суперників і довго перестраховувалася. Наприклад, чемпіону СРСР 1964 — тбіліському «Динамо» (Тбілісі) зіграти у Кубку Європейських Чемпіонів не довірили. Так протрималося до 1965 року, коли в Кубок Кубків заявили київське «Динамо». «Ми вступаємо в змагання, умови якого, закулісна боротьба і специфічні тактичні прийоми відомі нам лише з чуток», — говорив перед стартом тренер киян Віктор Маслов.

« Чому було прийняте таке рішення, не знаю, але у нас в команді була така думка, що нас використовували, як «піддослідних кроликів». Для титулованих московських клубів це було дуже зручно — спокійно придивитися до турніру, не ризикуючи власною репутацією. Нам же довелося грати «наосліп»: жоден із суперників нам не був відомий. Ніяких касет із записами матчів майбутніх опонентів не було й близько. А вже щоб представник тренерського штабу з'їздив і подивився гру суперника вживу, це було взагалі чимось з області фантастики. Все було нове і невідоме. Одне слово — першопрохідці[10]  »

— Півзахисник «Динамо» Андрій Біба, автор першого радянського голу в європейських клубних турнірах

Проте початок турніру видався вдалим — «Колрейн» з Північної Ірландії був переможений з рахунком 6:1 і 4:0. Після цього Динамо ще двічі обіграло норвезьккий «Русенборг» — 4:1 і 2:0. Але вже в 1/4 вилетіли від «Селтіка» (0:3 і 1:1), грати з яким довелося в середині січня. Тому ігрова форма киян була далекою від оптимальної, до того ж домашню гру вони проводили не в Києві, а в Тбілісі.

Динамо (Київ) у чемпіонському і кубковому сезоні 1966 року

Наступний, 1966, рік став одним з найкращих в історії київського «Динамо». Команда перемогла в чемпіонаті СРСР, випередивши ростовський СКА на 9 очок, виграла Кубок СРСР (у фіналі перегравши «Торпедо» 2:0), п'ятеро динамівців (Сабо, Серебряников, Островський, Поркуян і Банніков) вибороли бронзові медалі на чемпіонат світу в Англії, а Андрій Біба був визнаний найкращим футболістом року в СРСР.

У 1967 то 1968 роках динамівці знову виграли чемпіонат СРСР, тим самим повторили рекорд московського ЦДКА — 3 чемпіонства поспіль. В тому ж 1967 році кияни дебютували в Кубку чемпіонів. Підопічні Маслова вибили з розіграшу шотландський «Селтік», але в 1/8 фіналу поступилися чемпіону Польщі «Гурнику».

У 1969 році динамівці посіли 2 місце в чемпіонаті, поступившись московському «Спартаку». В Кубку чемпіонів кияни вибили «Аустрію» з Відня з рахунком 2:1 і 3:1, але програли італійській «Фіорентині» — 1:2 і 0:0.

У наступному сезоні «Динамо» зайняло тільки 7 місце в чемпіонаті. Команду покинули: Турянчик, Сабо, Банніков і Поркуян, а після закінчення першості з «Динамо» пішов і тренер Віктор Маслов.

У 1971 році наставником команди став заслужений тренер СРСР Олександр Севидов, а з «Рубіну» до клубу перейшов 22-річний Віктор Колотов, який згодом став один з кращих півзахисників в історії радянського футболу, будучи незмінно сім років капітаном «Динамо», а в 1975–1976 роках і збірної СРСР. «Динамо» відазу виграло чемпіонат СРСР, а голкіпер команди Євген Рудаков був визнаний найкращим воротарем і футболістом Радянського Союзу.

У 1972 та 1973 році команда посідала другі місця, а Олег Блохін обидва сезони ставав кращим бомбардиром динамівців з 14 і 18 голами відповідно.

У жовтні 1973 року, перед матчем з «Карпатами» у Львові футболістам київської команди було представлено нового головного тренера — ним став 34-річний Валерій Лобановський. У січні 1974 року до Лобановського приєднався колишній партнер з «Динамо» Олег Базилевич, який після закінчення кар'єри тренував «Шахтар» (Донецьк). Цей тандем пропрацював до кінця 1976 року. Обидва наставники мали рівні права, хоча Базилевич був, насамперед, видатним теоретиком, а Лобановський організовував тренувальний процес. У 1974 році до штабу також увійшов Анатолій Пузач. Після сезону 1974 преса характеризувала стиль динамівців під керівництвом нових тренерів не дуже позитивно і критикувала за раціоналізм, небажання грати у атакувальний футбол на виїзді (т. зв. «виїзна модель» — гра від оборони з метою здобуття нічиєї) та за дії на посередніх швидкостях. Але хороших результатів було досягнуто — у 1974 році кияни виграли чемпіонат і здобули Кубок СРСР.

Сформувався колектив, який міг змагатися з найсильнішими командами Європи. На воротах стояв Євген Рудаков, в обороні грали Стефан Решко, Михайло Фоменко, Володимир Трошкін. В середній лінії діяли, зокрема, Володимир Мунтян, молодий Леонід Буряк, який швидко прогресував, та Володимир Веремєєв. Разом з Олегом Блохіном на вістрі діяв Володимир Онищенко. У традиційному «списку 33 найкращих» футболістів СРСР 1974 року було 8 «динамівців», з них аж 7 — під №&;nbsp;1.

Початком «ери Лобановського» став дубль «Динамо» в 1974 році і визнання Олега Блохіна найкращим футболістом країни. У 1975 році динамівці знову перемагають у чемпіонаті, випередивши «Шахтар» на 5 очок.


Динамо (Київ) з першими євротрофеями. 1975 рік

У 1975 році київське «Динамо» здобуло радянському клубному футболу перші в його історії європейські призи — Кубок кубків і Суперкубок УЄФА.

У перших трьох раундах Кубка володарів кубків кияни здолали софійський ЦСКА, «Айнтрахт» (Франкфурт), де виступав відомий Юрґен Ґрабовскі і турецький «Бурсаспор». Півфінальним суперником «Динамо» став чемпіон Нідерландів — ПСВ (Ейндговен). Київська гра завершилась розгромом гостей 3:0, а повторну гру мінімально динамівці програли — 1:2.

У фіналі, що відбувся 14 травня 1975 року у Базелі, команда Лобановського перемогла угорський «Ференцварош» — 3:0. Дубль зробив Володимир Онищенко, один гол забив Олег Блохін.

Восени того ж 1975 року двоматчеве протистояння з володарем Кубка європейських чемпіонів німецькою «Баварією» принело радянським футболістам дві «сухі» перемоги 1:0 у Мюнхені та 2:0 у Києві та титул найсильнішої команди Європи. Динамівці зуміли переграти клуб, який був базовим для чемпіона світу 1974 — збірної Західної Німеччини та мав у своєму складі зірок європейського футболу Зеппа Майєра, Франца Бекенбауера, Ґеорґа Шварценбека і Ґерда Мюллера.

Всі 3 голи у цих іграх провів Олег Блохін, якого у кінці року «Франс Футбол» визнав найкращим футболістом Європи і вручив «Золотий м'яч». Крім нього, у класифікації був ще один динамівець — Леонід Буряк, який поділив 23-26 місця. Тоді ж «Динамо» встановило рекорд радянського «списку 33 найкращих»: у переліку опинилося аж 12 киян і 8 з них були під № 1. Футболісти-переможці Кубка володарів кубків отримали найвище спортивне звання — «Заслужений майстер спорту». За підсумками 1975 року британська Асоціація спортивних журналістів визнала «Динамо» (Київ) найсильнішою футбольною командою світу.

1976–1991

Після тріумфу 1975 починається певний спад у грі Динамо, що триває до 1984 року. Команда продовжує вигравати радянські трофеї, проте прориву в грі немає. Окрім того, тривають постійні невдачі в єврокубках. На початку 80-х В. В. Лобановський залишає Динамо і повертається 1984 року. «Команда Лобановського» підтверджує свій міжнародний клас: «Динамо» вдруге перемагає в Кубку Кубків, у збірній СРСР майже повним складом виступає на ЧС-86 та ЧЕ-88, де стає віце-чемпіоном Європи. Ігор Бєланов — другий динамівець — лауреат «Золотого м'яча» (1986). В кінці 80-х — на початку 90-х Динамо займається активною трансферною політикою, повністю змінюючи свій склад. Динамо ще виграє передостанній чемпіонат СРСР, проте клуб знову залишив Лобановський, а рівень молодих гравців був невисоким.

1992–2002

Після утворення незалежного чемпіонату, Динамо стає однозначним лідером українського футболу 90-х, хоча й не виграє перший чемпіонат. Команда бере участь у пробному розіграші Ліги Чемпіонів 91/92 років. 1993 року в Динамо відбувається внутрішній господарський конфлікт — клуб переходить у власність Григорія Суркіса, перетворившись на акціонерне товариство. 1994 року керівництво Динамо підтримує на виборах Леоніда Кравчука, і на певний час потрапляє у немилість у владних колах.

Протягом 90-х нове керівництво відновлює клубну інфраструктуру. Будується нова заміська база.

1995 року відбувається грандіозний скандал. Динамо добивається права участі в Лізі Чемпіонів, однак після першого матчу суддя звинувачує клуб в спробі підкупу шубами. Після короткого розгляду, УЄФА дискваліфікує клуб з розіграшу, заборонивши участь в єврокубках на два роки. 1996 року Динамо добивається зняття дискваліфікації, проте реабілітації не сталося.

1996 року Динамо повністю провалює єврокубковий сезон, після чого керівництво вкотре звертається до В. В. Лобановського з пропозицією повернутися. Цього разу Лобановський дає згоду, і відбувається останнє повернення.

Всі 90-і, через дуже низький рівень внутрішнього чемпіонату, «Динамо» є беззаперечним лідером українського чемпіонату. В 97-99 Динамо досягає значних успіхів в Єврокубках, досягши чвертьфіналу та півфіналу Ліги Чемпіонів в сезонах 1997/1998 та 1998/1999 років відповідно.

Після успіхів 1999 року відбуваються трансфери Андрія Шевченка та Олега Лужного до «Мілана» та «Арсеналу». Клуб по інерції ще досить вдало виступає на євроарені, проте очевидним стає спад у грі. Разом з тим у внутрішньому чемпіонаті у «Динамо» врешті з'являється конкурент на золото — донецький «Шахтар».

У травні 2002 року під час матчу з запорізьким «Металургом» у В. В. Лобановського стається серцевий напад, що завершується смертю наставника. Шокований клуб не зміг отямитися до кінця чемпіонату, віддавши чемпіонство донецькому «Шахтарю».

2002–2008

Стадіон «Динамо» ім. В. Лобановського

Період після Валерія Лобановського розпочинається його послідовником Олексієм Михайличенком, якому вдається повернути чемпіонство до Києва, однак в єврокубках команда ніяк не може навіть наблизитися до гри «Динамо» кінця 90-х. В 2004 Михайличенка змінює Йожеф Сабо, потім в 2005 приходить ще один вихованець «Динамо» — Леонід Буряк. Саме 2005 року починаються ганебні виступи киян в Лізі чемпіонів — спочатку 2005 року «Динамо» взагалі вперше за 9 років не потрапляє до групового турніру, а 2006 року, вже під керівництвом Дем'яненка ганебно провалює груповий турнір, не спромігшись досягти жодної перемоги. В сезоні 2007–2008 Ліги чемпіонів «Динамо» повторило антирекорди Ліги чемпіонів, програвши всі 6 матчів з 6.

2008-

Із січня 2008 року наставником став перший в історії клубу іноземний фахівець — росіянин Юрій Сьомін, відомий завдяки своїй багатолітній роботі у «Локомотиві» (Москва). Влітку 2008 року «Динамо» кфаліфікувалось до групового етапу Ліги чемпіонів, двічі перемігши у 3 кваліфікаційному раунді московський «Спартак» (перемоги 4:1 у Москві та Києві).

2009 року «Динамо», перемігши у плей-оф Кубка УЄФА іспанську «Валенсію», український «Металіст» і французький «Парі Сен-Жермен», потрапив до півфіналу турніру, де поступився майбутньому володарю трофею — донецькому «Шахтарю». У чемпіонаті України 2008/09 кияни ще задовго до кінця забепечили собі «золото» — відрив від віце-чемпіона «Шахтаря» склав аж 15 очок.

В червні 2009 року Юрій Сьомін залишив посаду головного тренера, повернувшись до московського Локомотива. Головним тренером було призначено росіянина Валерія Газзаєва.

Сезон 2009/2010 Динамо розпочало матчем за Суперкубок України, де перемогло полтавську Ворсклу (0:0, по пенальті 4:2). Також Динамо відзначилось подвійним розгромом своїх суперників у 1-му(вдома над «Чорноморцем» з Одеси, рахунок 5:0) та 2-му(у гостях над «Таврією» з Сімферополя, рахунок 6:0) турах. Ближче до зимової перерви рівень гри «Динамо» помітно знизився, а після перерви настав ще більший спад у грі. Завдяки прикрим поразкам на виїзді «Закарпаттю» та «Карпатам» (обидва 1:0) команда втратила очки і значно погіршила шанси на чемпіонство. Питання чемпіонства вирішувалося 5 травня 2010 року, коли «Динамо» грало в Донецьку з «Шахтарем», але поразка 0:1 достроково зробила чемпіонами гірників.

Сезон 2010/2011 Динамо почало з поразки в 4 етапі кваліфікації Ліги Чемпіонів від амстердамського Аяксу. Потім був ганебний старт в Лізі Європи (поразка від Шерифу 0-2), після чого у відставку головний тренер подав В.Газаєв у відставку. Керувати командою до зими знову став Олег Лужний, під керівництвом якого Динамо змогло отримати путівки до плей-оф Ліги Європи. 24 грудня 2010 на посаду головного тренера знову було прийнято Юрія Сьоміна. В другій половині сезону Динамо дійшло до 1/4 ліги Європи і знову нічого не змогли протиставити Шахтарю у чемпіонаті.

Сезон 2011/2012 Динамо почало з перемоги над Шахтарем у розіграші Суперкубку України 3-1. Динамо не змогло вийти до групового етапу Ліги Чемпіонів, двічі програвши казанському Рубіну. Після цього Динамо провалило виступи в Лізі Європи, зайнявши 3-є місце в групі. В чемпіонаті України Динамо знову зайняло 2-ге місце, на фініші зігравши 2 останні гри унічию.

09.09.2012, 12:00
seroxa
Автор:
(seroxa)
Статус:
Опытный писатель (340 комментариев)
Подписчиков:
0
Медали:
Выбор редакции × 1
Топ-матчи
Лига Европы Аякс Ман.Юнайтед 0 : 2 Закончился

Еще на эту тему

Самое интересное:

Лучшие блоги
Loading...
Пополнение счета
1
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
2
Ваша карма ():
=
(шурики)
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
Закрыть