Регистрация, после которой вы сможете:

Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог

Ставить прогнозы
и выигрывать

Быть участником
фан-зоны

Зарегистрироваться Это займет 30 секунд, мы проверяли
Вход

Простий п’ятихатський хлопець.

2013-01-22 16:18 Як звичайний хлопець з П’ятихаток футбольною зіркою став Фото: goodvin.info Фото: goodvin.info Простий п’ятихатський хлопець Вадим ...

Як звичайний хлопець з П’ятихаток футбольною зіркою став

Фото: goodvin.infoФото: goodvin.info

Фото: goodvin.info
Простий п’ятихатський хлопець Вадим Євтушенко дуже любив грати у футбол. Виріс і став заробляти на цьому гроші і славу. Як швидкого і технічного футболіста пам’ятають його шанувальники радянських “Динамо” та “Дніпро”.

Його так полюбили футбольні фанати Швеції, що по закінченні його контракту навіть зробили виключення та розробили закон, що дозволив Вадимові залишитися у країні. Цей документ і сьогодні називають “законом Євтушенко”.

Зараз наш знаменитий земляк повернувся до України. Тренував кіровоградську “Зірку” і полтавську “Ворсклу”. Наразі у відпустці. У рідних П’ятихатках він тепер – тільки гість. По поверненні на батьківщину більше переймається всім українським і продовжує, як і раніше, читати фахову спортивну літературу.

Витоки

Вадим Анатолійович Євтушенко народився 1 січня 1958 року. Ріс надто рухливим хлопцем, який не міг втриматися, щоб на перерві не пробігти по коридору. За це деколи отримував двійки за поведінку від першої вчительки Надії Яківни Хейлик.

Але рухливість пішла Вадимові на користь — став займатися футболом у місцевій дитячо-юнацькій спортивній школі і одночасно вчився грі на баяні в музичній школі. Якщо спортом став займатися за компанію з іншими, то вивчитися грати на баяні захотів сам. І хоч мамі було нелегко, але вона все ж купила синові недешевий музичний інструмент.

— У наш час працювало ще й багато цікавих гуртків при Будинку піонерів, зокрема радіогурток і дельтапланеризму, — пригадує Вадим Анатолійович. — Хотілося все осягнути, тому після уроків ішов у музичну школу, потім біг на тренування в спортивну.

Хлопець добре навчався в другій міській школі, здобував знання від таких учителів, як Владлен Вікторович Карпенко, Валентин Федорович Тимченко, Олена Родіонівна Гриценко, та багатьох інших хороших педагогів. Його душу і досі зігрівають спогади про першого тренера з футболу Олександра Олександровича Нужного, викладачів музичної школи. І Вадим Анатолійович проніс синівську вдячність їм усім через роки і країни, де йому довелося жити і працювати. Саму ж любов до рідного міста плекав і беріг, як дорогоцінний скарб.

Початок легенди

Ще в школі хлопець задумувався, як можна з невеликого міста наблизитися до такої команди майстрів, як «Динамо» (Київ), він знав все про кожного гравця.

Коли вчився у 10 класі, його взяли тренером до 10 — 11-річних хлопчаків. А потім його помітив тренер вільногірського «Авангарду». Так Вадима запросили грати за юнацьку команду промислового міста. І вступати вирішив саме в Київський інститут фізкультури, щоб бути ближчим до своїх кумирів. Але його «завалили» на першому ж іспиті.

Повернувшись додому, продовжував грати за вільногірську команду, пішов працювати на ГМК, а за рік вступив до Кіровоградського педінституту. Студентом продовжував грати у футбол. Спочатку в команді «Буревісник», а згодом у кіровоградській «Зірці», в якій Вадим Євтушенко як півзахисник забив 11 голів. Це і зацікавило селекціонерів київського «Динамо».

— Мені було 22, коли я прийшов у команду своєї мрії, — пригадує Вадим Анатолійович. — Я грав поряд з такими знаменитими вже на той час футболістами, як Безсонов, Балтача, Буряк, Дем’яненко, Коньков і, звичайно ж, Блохін. Старався робити все, аби не підвести партнерів по грі і щоб сподобатися тренеру Лобановському.

І він не підвів нікого! Швидкий, технічний, навіть елегантний футболіст з незвичайною пластикою і природженим відчуттям гола, Вадим Євтушенко в складі улюбленої команди досяг найкращих результатів: став чотириразовим чемпіоном СРСР і триразовим володарем Кубка СРСР. У 1986 році разом з командою завоював Кубок кубків УЄФА, за що отримав звання заслуженого майстра спорту СРСР. Коли у 1988 році перейшов у команду «Дніпро», разом з нею став чемпіоном СРСР уп’яте.

«Закон Євтушенка»

Чи не ці результати Вадима Євтушенка так вразили шведів, що рік потому вони з-поміж інших радянських футболістів саме з ним підписали контракт?

— Контракт зі мною уклали тільки на два роки, тож заглиблюватися у шведське життя особливої необхідності не було, — пригадує Вадим Анатолійович. — Мені на той час виповнився 31 рік — такий вік, коли в Союзі спортсменів «списують» за відсутністю необхідності. Тому я не планував там залишатися, та й дружина Ірина ніяк не могла звикнути до чужої країни, час від часу літала на Батьківщину…

Мовне питання постало для радянського спортсмена досить гостро — він зрозумів, що англійською не обмежиться, бо повинен розуміти тренера і партнерів по грі. Тож майже одразу по приїзді почав відвідувати курси для емігрантів і швидко оволодів розмовною шведською. Більше іноземна мова піддалась Вадимові, вже коли він залишився у Швеції на довгі 20 років.

Та це буде потім. А через два роки шведи захотіли подовжити контракт. Адже завдяки його грі як другого бомбардира, котрий забив 14 голів, шведський «АІК» став чемпіоном країни. І це після 50-річної перерви! Шведські болільники так полюбили футболіста з маленького українського містечка, що якось на трибунах вивісили плакати «Король, допоможи Вадиму!» Тож внаслідок діалогу еміграційних служб, клубу та адвокатів закон, що забороняв іноземному спортсменові залишатися у Швеції довше, ніж на чотири роки, було змінено, і візу дозволили подовжувати. Так цей закон став називатися «Закон Євтушенка».

Справжній той тренер, який отримав відставку

Чотири роки тому Вадим разом з дружиною повернулися додому, в Україну. Їхні хлопчики стали зовсім дорослими, обрали для себе, як і батько, футбол і залишились у Швеції. У них — місцеві дружини, у кожного по дитятку. Менший Вадим випередив старшого Славика і першим зробив батьків дідусем і бабусею, подарувавши онучка на ймення Ніколас. А півроку тому якраз на день народження мами у сім’ї старшого сина народилась дівчинка Міла. Євтушенки не натішаться онучкою-сонечком, адже в їхньому роду до цього народжувалися самі козаки.

Ще за кордоном Вадим Анатолійович розпочав тренерську роботу. У 98-му він, як другий тренер клубу вищої ліги «Хаммарбю», допоміг команді стати бронзовим призером чемпіонату Швеції, а 2001-го очолив команду 2-го шведського дивізіону «Валста Сіріанська».

Повернувшись в Україну, рік пропрацював асистентом головного тренера національної збірної Олексія Михайличенка. У грудні Євтушенка призначено головним тренером кіровоградської «Зірки», а в червні 2012-го він очолив полтавську «Ворсклу». З серпня минулого року у відставці.

— Зараз я у творчій відпустці, — говорить Вадим Анатолійович. — Робота спортсменів така, що ми можемо деякий час бути і без роботи. А взагалі в нашому середовищі існує такий жарт: справжній тільки той тренер, який отримав відставку. Тому я сподіваюся, що мені ще трапиться нова цікава робота.

У рідних П’ятихатках тепер гість

Уже кілька років у рідному місті Вадима Євтушенка його друг Віктор Баранов проводив турнір з футболу на кубок міста. Причому турнір не імені знаного земляка, а на честь того, з ким Віктору Павловичу випало познайомитися ще в дитинстві, коли хлопчаками прийшли в П’ятихатську ДЮСШ. Згодом Віктор став займатися волейболом, а під час служби в армії дізнався зі «Спортивної газети», що Вадим потрапив у команду київського «Динамо». Коли ж побачив друга дитинства по телевізору під час гри, став його відданим фанатом.

Минули роки. Віктор Баранов запросив прославленого земляка побувати на турнірі імені Вадима Євтушенка. Той, особливо не роздумуючи, приїхав, бо до щему в душі захотів побачити місто дитинства і юності, яке його зростило і випустило у світ широкий, і друга, який залишився вірним через роки і відстані.

На станції Стикова, чекаючи на поїзд, яким приїде високий гість і друг, Віктор Павлович страшенно хвилювався. Тільки-но вони зустрілися після довгої розлуки, в обох з’явилось відчуття, що наче й не розставалися.

А як могло бути інакше? Вадим Анатолійович, незважаючи на всі свої титули і закордони, залишився таким же щирим і доброзичливим, простим у спілкуванні і порядним. За роки, проведені далеко від рідного дому, не розхлюпав у собі кращі людські якості і не забув мамину життєву науку.

Текст: Олена Чернявська
22.01.2013, 16:18
22.01.2013, 16:18
131659 1 Yraa
Roma_
Автор:
(Roma_)
Статус:
Старожил (675 комментариев)
Подписчиков:
6
Медали:
Топ-матчи
Лига Европы Аякс Ман.Юнайтед - : - 24 мая 21:45

Еще на эту тему

Самое интересное:

Лучшие блоги
Loading...
Пополнение счета
1
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
2
Ваша карма ():
=
(шурики)
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
Закрыть