Політика - під ще дужчим мікроскопом....

Розглянути політику – під мікроскопом… усміхненого афоризму?! Ну, це можна… Це добре… Це цікаво… Але ж можна ту ж саму політику розглянути – під ще потужнішим мікроскопом! Використавши для цього віршовані гумористичні твори, що їх автор цих рядків і сам називає у різний час по-різному, то як іронічні мініатюри, то як усмішки.

А це у «Веселій Світлиці», гумористичній сторінці газети «Сільські вісті» було надрукувано кілька моїх короткоформатних жартівливих творів. І подані були вони під назвою… «Іронічні витинанки»! І ця назва так мені сподобалась, що навіть виникла думка. Оце якби була можливість видати гумористичну книгу, то кращої назви для неї і вигадати важко! Але нині видати книгу (навіть гумор!) це досить непроста справа. Та і не про те мову ведемо.

Твори перед тим, як дійти до читача у тому чи іншому друкованому виданні, проходять певний відбір. Спочатку їх відбирає автор, виходячи з реакції читачів на творчих зустрічах, з вражень колег по перу і, певна річ, з власної оцінки написаного. А потім уже напружено думають працівники редакції, що саме і поряд з якими творами інших авторів має бути надрукованим. Костянтин Світличний, відомий письменник-гуморист, що керував ще у радянські часи літературною студією «Ровесник» при черкаській обласній «молодіжці», не раз казав тогочасним літстудійцям (серед яких був і автор цих рядків), що гумор має не лише намагатися розсмішити і розвеселити читача. Гумор має змусити читача – і замислитися! Треба сказати, що Костантин Кирилович до переїзду до Черкас, довгенько пропрацював головним редактором і журналу, і видавництва... на Донбасі. А донецька земля нині є приводом для дуже багатьох (і вельми непростих!) думок.

Отож автор цих рядків і запрошує читача пробігтися поглядом по рядочках віршованих усмішок, що увійшли до розділу «Гумор для українського «Голосу»…» з моєї нової і ліричної, і гумористичної книги «Українонько, доле моя...» (Черкаси, «Інтроліга ТОР», 2018 рік). А ще раніше (за рік, за два – до того...) ці твори були надруковані у нашій парламентській газеті. Отож перша з усмішок говорить про ту важливу роль, яку грає реклама у житті політика. Бо можна мати цікаву програму і знати, як її втілити у життя, але якщо тебе не знають (або мало знають…) твої виборці, ти ні кого ні в чому не зможеш переконати. А отже не зможеш реалізувати свої задуми.

Після реклами

Прояви духовну міць –

У напружені моменти!

Знають всі: Петро і Гриць –

Це ж... завзяті опоненти!

Бойовий, незламний дух...

То й слова їжакуваті!

Та ще й вибори навкруг,

Та іще й... теледебати!

А дебати – не нудні...

Гриць веде себе активно:

– Хоч Петро і друг мені,

Критикну його... нищівно!

Петро – лінію свою!

І упевнено, і прямо...

– Я йому – пику наб’ю!

Але вже – після реклами...

Політики (при всій їхній і зовнішній, і внутрішній схожості!) усе ж відстоюють різні переконання. А оскільки треба опонентів переконувати у власній правоті, то, на жаль, не завжди суто словесні аргументи виявляються достатньо переконливими. Та і електорат у цілому, та і конкретний виборець, бува, не раз терзається у сумнівав – а за кого ж… усе ж… голосувати. Про це і усмішка, що приведена далі.

Ця усмішка згадується і ще з іншого приводу. Надсилаю її «електронкою» до редакції у п’ятницю, а у субботу дивлюся, а усмішка – уже надрукована. Ну, мабуть, трапився такий щасливий і рідкісний випадок, що зміст гумористичного твору багато у чому співпав з іншими темами і мотивами у номері газети, що готувався до друку.

Одні – за правду...

– Ніби ж… немає революцій!

І всі недоліки – подолано…

А на екрані – чогось б’ються! –

Грицько говорить невдоволено.

– За що ж там б’ються, не сказав ти! –

Іван у кожну справу лізтиме.

– Ну, як за що?! Одні – за правду…

А інші, певна річ… за істину!

Гумористичні традиції у «Голосі України» глибокі і давні. У газеті не тільки з’являються твори гумористів з усієї України. І самі працівники редакції підключаються до творення гумору та сатири. Сам я за творчою природою більше гуморист, аніж сатирик. І сатира у мене проскакує рідко. А у газетярів сатира бува настільки гострою, що, з повагою переглядаючи у своєму провінційному обласному центрі опубліковані карикатури і жарти, інколи подивовано замислюєшся – і як вони не бояться так писати!

Та журналісти за своєю діяльністю ближчі до тематики, актуальної для газети, і можливо саме тому їм пишеться і вільніше, і розкутіше.

Політична діяльність не така вже і солодка, як це інколи здається. Що, безперечно, розуміють, як самі політики, так і їхні, інколи надміру знервовані виборці. Але розуміння розумінням, а завзята політична боротьба – боротьбою. Про це і наступна мініатюра, написана з легкою посмішкою.

Краще – цукерки!

Баба мовить мало не щотижня

І у неї логіка сталева:

– Має бути чоловік – престижним!

Тоді його жінка – королева...

– Ти усе ж не гарячкуй, Лукерко... –

Це вже дід, води напившись з кухля, –

Краще тихо випускать цукерки,

Аніж лізти... в політичні джунглі!

Політика нині – це справжня наука... І в ній, цій науці, нема несуттєвих дрібниць. І нею, цією наукою, займаються досвідчені фахівці. Однак навіть вони при усьому своєму умінні не можуть прорахувати до кінця майбутній результат. І на це легесенько натяка наступний вірш. І це вірш новий, написаний уже після виходу у світ згаданої вище книги.

У польоті 11.09.18р.

Микита прагне глибини,

Його цікавить все і всюди:

– Політтехнологи... вони...

Ти поясни, які це люди!

Але відказує Андрій

На дуже вже серйозній ноті:

– Політтехнолог, друже мій…

Ну, це ж… технолог у польоті!

Гумористичні твори – це не політичний трактат і не висновки експертів, але, можливо, ці усміхнені рядки (ні на що, звісно ж, не претендуючи!) усе ж зможуть у когось викликати інтерес.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости