Битва на Великій Васильківській

Я мріяв про перемогу киян у вчорашньому матчі. І мрія здійснилась. Не терпілось побачити поразку Шахтаря. Олександрія в неділю , 27 жовтня, зуміла зупинити гірників, а ми через два дні добили його. Саме так - ДОБИЛИ.

Гра своєю інтригою гра перехоплювала подих, вболівальники витратили масу адреналіну, тому ця перемога сприйнялась як ПЕРЕМОГА.

А вверх летіли не тільки чепчики, а й моя перелякана собака Сонька, яка разом зі мною вболівала за Динамо. Задоволення від перемоги було безмежне. Бо вже на другій хвилині ми повинні були вести в рахунку (після удару Вербича), бо гол Сидорчука був наскільки красивим, настільки ж неймовірним, бо політ Попова в стилі Серхіо Рамоса був схожим на політ орла, та й гол Степаненко не був з розряду тих, що забуваються. А якщо ще й згадати спробу Бєсєдіна закинути м’яча за комір Пятову, то, чесне слово, цю гру можна було б занести в аннали хроніки нашого футболу. ПЕРЕМОГА була заслуженою.

Та коли пройшла ейфорія, чомусь виникло питання, а що, крім ПЕРЕМОГИ, ми бачили і чи бачили ми вчора футбол? А сам футбол то, як гра, був на задньому плані, тому що авансцену було кинуто все задля перемоги. Самої гри вчора було мало, була битва, схожа на ту, яка була між англосаксами й шотландцями в фільмі Мела Гібсона «Хоробре серце». Летіли шматки. Лилась кров. Ніхто не забирав ноги. І вже на одинадцятій хвилині Шахтар повинен був залишитись в меншості (Степаненко мов автогеном ззаду зрізав Вербича) , але арбітр здається не хотів так рано ламати гру.

Я задавався питання, в який футбол грає Динамо Михайличенко? Відповідь отримав вчора: в фізичний, трудомісткий, в футбол, в якому перемога отримується не за рахунок гри, а за рахунок самовіддачі, покладення на вівтар перемоги всіх фізичних і моральних сил, коли в жертву приноситься сама гра. В таку гру можна зіграти раз, два, може три, але постійно перемагати за рахунок кращої фізичної підготовки, з надривом всіх душевних і фізичних сил, не вийде. По ногам гравці били друг друга частіше, ніж м’яч. Гра була з тих, як писав Висоцький: «Мне ведь не умение поможет… этот Шифер ни за что не сможет, угадать чем буду я ходить». Настрій на гру киян все-таки знищив гірників.

Вчора ми бачили пресинг, пресинг і ще раз пресинг. Перші хвилин тридцять кияни не допускали гірників не то, що до свого карного майданчику, а до київської окружної дороги. Але вже в кінці першого тайму сили стали потроху полишати киян. Пам’ятаєте як пятою хотів забити нам гола Марлос. Слава богу Бущан був на місці. В другому таймі гірники переломили гру й витративши масу сил все – таки зрівняли рахунок. Та здається на у них вийшли всі сили. Тому кияни в овертаймі виглядали краще. А після пропущеного голу від Попова Шахтар здався.

Самі ж голи, як й небезпечні моменти, що виникали, були забиті не в результаті підготовлених чи імпровізованих атак, а зі стандартних положень , після ударів відчаю ( як гол Степаненко), абож після помилок захисників. Чесно скажу, що я не бачив як позамежних швидкостей, так і бачив оригінальної тактики.

Гравці більше тягали м’яч, ніж віддавали його партнерам на посилення атаки. Для чого вийшов на гру Караваєв я не зрозумів, може його завданням було знищити активність Ісмаїлі. Та й порозуміння між ним та Кендзьорою не було ніякого, навіть такого як розуміються один одного глухий та сліпий. Вербич знову так тягнув на себе ковдру гри, що порвав її. Він постійно майорів, але віддачі від нього було нуль без хвостика. Вихід Циганкова на місце десятки був цікавим, але він нічого , як мені здається, не дав. Віктора постійно тягнуло вправо.

Вчора сподобався Шепелєв, який разом з Сидорчуком високо зустрічав гірників, що дозволило зупинити лавину атак гірників. До гравців опорної зони ніяких зауважень немає. Якраз в результаті їх героїчних зусиль прийшла перемога

Прекрасну гру видав Попов. Я думаю цією грою він застовпив собі місце в основі. Вчорашня гра для нього було тим, що був Тулон для Бонапарта: доказом себе. Але коли Денис йде в підкат, то серце стискається від передчуття біди. Він наш Серхіо Рамос. Та давайте згадаємо, хто крім вболівальників Реалу, поважає Серхіо.

Але все ж на мою думку найкращим гравцем вчора був наш капітан – Сидорчук. Він був скрізь: в лютій січі, намагався організовувати гру так, наскільки її можливо було організувати вчора. Та навіть у вчорашній бійці він виглядав джентльменом, а не шпаною, як той же Степаненко. А його гол, такий потрібний, поламав всю гру гірників.

Можливо кому-то такий жорстокий футбол по душі. Мені б хотілось глибшого футболу. Футболу з головою… Може я багато хочу: і перемоги , і гри…

І останнє. За що Суркіси боролись з каналами Денисова? Щоб таку ж саму антидинамівську єресь чути й на 2+2. Прийшлось перейти на Футболхаб...

З повагою,
Скіф.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости