Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог
Ставить прогнозы
и выигрывать
Быть участником
фан-зоны
Цікава думка про вільні зони, що виникали при грі збірної у розташуванні суперника. Тут треба уважніше придивитись. Бо у «Динамо» є проблеми саме зі створенням вищеназваних вільних зон.
Думаю, Ви погодитесь з твердженням очевидним, але не завжди афішованим, що футбольний сайт дуже часто цікавіший, ніж паперові футбольні видання. Бо журналісти з паперових видань намагаються бути підкреслено об’єктивними. А блоги і коментарі до них частенько украй суб’єктивні. Але цим вони і цікавіші. Футбольний сайт – це ще і зворотний зв’язок між автором і читачем, активне спілкування. А це важливо. Рівень заглибленості автора у тему має значення, але не надмірне. Ну, не може, скажімо, футбольний журналіст знати футбол краще, ніж футболіст чи тренер, що віддали цій грі роки і роки. Це ж не означає, що висвітлювати футбольні події мають право тільки тренери і гравці... Чи, скажімо, масажисти, що працюють у футбольних командах.
До речі, з Вами цікаво полемізувати. І це саме тому, що багато у чому Ви праві.
Перемагає команда, а не один видатний чи посередній гравець. А команда сильна, коли її гравці ніби доповнюють один одного.
Хай козацька слава стане і футбольною славою!
Щиро вдячний за Ваш коментар. Коли є схильність до літератури, то написані, скажімо, вірші можна прочитати перед аудиторією. І відразу ж бачиш реакцію читачів. Читати прозу на аудиторію – можливостей менше. Та і чи потрібно?! Відвідувачі літературних сайтів рідко коментують прочитане. На футбольному сайті коментування і частіше, і активніше. І це до певної міри є орієнтиром для майбутнього.
Вдячний за Ваш коментар. Кожен коментар – це привід, щоб замислитись. Ви зачепили цікаву тему. Я переглянув багатотомний словник української мови (Київ, «Наукова думка», 1979 рік). Там були у наявності слова – і болільник, і уболівальник. Стихія мови мінлива. Раніше більше вживали перше з цих слів, нині – друге. Так, скажімо, раніше говорили – штрафний майданчик, нині ж кажуть – карна зона.
Ви зачепили ще одну цікаву тему – писати, щоб тебе знали, писати, щоб бути відомим. Є люди, так би мовити, артистичного темпераменту, для яких бути у центрі уваги – майже необхідність. Є люди, яким комфортніше бути у тіні. Я з часом прийшов до висновку, що для істинно творчої натури кращим є саме другий варіант.
Для кожного болільника свято – перемога улюбленої команди... Хоча і у випадку перемоги дехто активно критикує і гравців, і тренерів. Бо і хотілося б, певна річ, щоб перемоги були ще яскравішими, ще переконливішими!
Але є перемоги і не футбольні. І є вони у кожного болільника. За київське «Динамо» вболіває – не тільки Київ!
Почну не з початку, а з кінця. Дві години після матчу «Динамо» – «Олімпік». На футбольному сайті два інтерв’ю гравців «Динамо» про цей поєдинок. Звіт про прес-конференцію після матчу. Два інтерв’ю Олега Лужного. Бо Хацкевич пропускав матч – ну, не тільки ж гравцям подібна припарка... Вже і до тренерів добралися, вже і їм подібну розвагу влаштовують.
Теж прекрасна пісня, яку не раз доводилося чути у виконанні дуже різних людей. Пісня, що є близькою дуже багатьом. Пісня, яка по-справжньому залишилась серед нас, хоча її автора вже нема.
Радий, що моя (загалом дуже скромна!) публікація настілька Вам сподобалась, що спонукала Вас написати аж два коментарі.
Щодо специфіки творчості – пишуть насамперед для себе. А вже як хоч щось, хоч трохи удається, то і для інших.
Чи треба добре знатися на політиці, щоб писати на політичні теми? А для чого?! Адже Ви, мабуть, погодитесь, що на виборах багато хто з виборців обирає, так би мовити, кота у мішку. І чим яскравіше розмальований кіт, і чим голосніше він (у мішку...) нявчить, тим більша імовірність, що і кота, і мішок виберуть. Але при одній умові. При мінімальній довірі виборців. Якщо ж її нема, то – мішок на смітник! А кіт хай ловить мишей, а не йде у владу.
Щодо політиків, які прокралися. Невже Ви думаєте, що надміру жадібні політикани викликають дуже вже багато симпатій у провінції, де рівень життя завжди був нижчим, аніж у столиці? Чи, може, Ви хочете сказати, що кияни носять подібних діячів на своїх натруджених руках?! Був про киян значно кращої думки.
Щодо ягнят. Згоден, що ягня, яке відчуло, що живе у вовчому світі – інколи ще гірше вовка. Саме з цієї причини, мабуть, варто пожаліти і вовків.
Вдячний за Ваш коментар. Думаю, що Ви погоджуєтесь – Юля таки постраждала. А ось за що саме – ну, тут мабуть Вам видніше! Бо як мені здається, Ви – людина добре обізнана і миттєво орієнтуєтеся у політичний тематиці.
І потім, як мені здається, не варто дуже вже акцентувати увагу на тих чи інших політиках. Бо істина, мабуть, усе ж не у якійсь одній політичній силі, а у дискусії політичних сил.
Щодо кухарки з маузером – це блискуча ідея! Якщо хтось з голівудських продюсерів чи сценаристів, прочитає Ваш коментар, то на цій ідеї може заробити купу доларів.
І потім – кількість голосів кухарок не така вже і мала. І на виборах цих самих кухарок ще треба переконати. А це далеко не всім удається.
Вдячний за Ваш гострий і емоційний коментар. Знаєте, я схильний віддавати належне людям. І якщо це, президент чи лідер партії – то, мабуть, у них є вагомі плюси. Що не виключає наявності у них же не менш вагомих мінусів. Це не означає, що я збираюся обов’язково за них голосувати чи, скажімо, агітувати за них. Я тільки кажу – у них є, на мою думку, ось такий позитив. І все.
І щодо публікацій. Чому Ви так переконані, що сірі і посередні тексти не повинні оприлюднюватись?! Адже на їх сірувато-безбарвному фоні твори інших авторів, розташовані поруч, сприйматимуться набагато яскравіше і неординарніше! І це тільки на користь.
Згоден з висловленими авторами коментарів думками, що високі спортивні навантаження рідко поєднуються з інтересом до високого мистецтва. Не кожен шедевр хвилює абсолютно всіх. Поезію, скажімо, для себе треба відкривати. Тобто у якусь мить відчути: написано про когось і колись, але написано і про мене, і такого – як саме тепер. А до цього треба йти і йти. І у кожного свій шлях. Отож і відкриття чи поезії, чи музики, чи живопису відбувається не з кожним. На жаль.
Дуже цікаві думки щодо перегуку футболу і шахів. Мабуть, Ви вдумливий викладач і Вашим дітям з Вами дуже пощастило. До речі, колись читав про Анатолія Карпова, про те, що він свого часу познайомився з якоюсь бізнес-грою, але швидко у ній зорієнтувався і майже зразу почав перемагати найкрутіших гравців у цій грі.
А Вашу думку щодо спорту, науки і мистецтва (у стихії гри...) можна було б висловити і, скажімо, так: активні складові і футболу, і шахів – воля до перемоги, уміння і фантазія.
Згоден з Вами, що високі спортивні навантаження рідко поєднуються з інтересом до високого мистецтва. Не кожен шедевр хвилює абсолютно всіх. Поезію, скажімо, для себе треба відкривати. Тобто у якусь мить відчути: написано про когось і колись, але написано і про мене, і такого – як саме тепер. А до цього треба йти і йти. І у кожного свій шлях. Отож і відкриття чи поезії, чи музики, чи живопису відбувається не з кожним. На жаль.
Абсолютно з Вами згоден, що погано, коли людина фізично досконала, з високим спортивним потенціалом, духовно обмежена. Але коли, скажімо, тонкий лірик дуже розтовстів – це теж неприваблива картина! (це я про себе). Усе має бути виважено, усе має бути у балансі.
Абсолютно згоден з вами: футбол – важка робота... І не тільки футбол. Колись київський (хокейний!) «Сокіл» приїжджав тренуватись до Черкас. «Сокіл» у ті часи бував і бронзовим призером союзного чемпіонату. Один з моїх знайомих розповідав мені, що у хокеїстів було по три тренування у день. Після кожного з тренувань гравці команди лягали у ліжка в готелі, щоб відійти від навантажень. А у футболі навантаження, ну, мабуть, аж ніяк не менші!
Але футбол – це не тільки важка робота, а і гра. Так, якщо повести мову про матч «Динамо» з «Ференцварошем» у фіналі Кубка кубків, то і досі згадуються різкі зміни ритму гри, що їх кияни нав’язували супернику. То високі швидкості... то команда мало не пішки ходила по полю... То знову раптом високі швидкості... Щоб по полю пішки ходити, ніби особливих зусиль і не треба. Але цим суперника можна здивувати, а це немало.
Приведена вище назва і точна, і неточна. Точна тому, що коли ти письменник, то і живеш у гущі народу, то і проблеми у тебе такі ж, як у всіх. А неточна тому, що письменники люди спостережливі, бо не будеш таким, то цікаво для читача і не напишеш. І потім, коли віддаєш і час, і сили літературним спробам (вдалим чи невдалим – не в тому річ!
Для мене самого (та, мабуть, і для багатьох і слухачів, і читачів!) творчість Булата Окуджави завжди була і хвилюючою, і привабливою. Чи це була пісня, чи проза, чи вірші. Але хотілося б за плином літ зупинити свій погляд на одному з пісенних шедеврів цього майстра. І спочатку кілька слів про те, що ж визначило вибір саме цієї пісні.
Спілкування на футбольному сайті більш вільне і розкуте, аніж у інших паперових чи електронних виданнях. Отож, висловивши у одній з публікацій думку, що футбол у своїх найвищих проявах – це мистецтво, одержую коментар щодо написаного. Опонент не погоджується – ну, яке, мовляв, мистецтво… Відчувається, що це пише людина, яка глибоко знається на футбольній тематиці і дуже любить і «Динамо», і футбол.
