Про футбол?! Та ніби... і про життя!

Футбол – гра... Але це – модель життя! Отож коли говоримо про перипетії того чи іншого матчу, то мимоволі і згадуємо, що і в нашому житті потрясіння, схожі на події футбольні, таки траплялися.

Поетичні творіння оцінють по-різному. І читачі, і самі поети. І читачі, і багато хто з творців, так би мовити, віршованої продукції з більшою довірою придивляються до віршів традиційних – там і рима.

.. там і ритм... Там і якось усе ніби зрозуміліше. Але і на традиційні творчі здобутки погляд інколи не без критики. Бувають і нарікання. Особливо це стосується текстів пісень. Бо серед пісенної поезії таки немало творів, які можна було б віднести не скільки до віршів, скільки до відвертих текстів. Ось тоді дехто і може сказати:

– Ну, то яка ж це поезія?! Наримували купу банальностей... Та й усе!

Коли ж справа доходить до вільного вірша, до так званого верлібра, то там відсутність ритміки і римування, звичайно ж, має свій вплив. І вплив цей помітний. І зміст віршів ніби інший. І тематика написаного якась... ну, зовсім не така. І тут дехто наріка на прочитане і вже критикує авторів верлібрів:

– Пишуть верлібри тому, що просто... не вміють заримувати написане! Та це ж... звичайнісінька проза.

Отож у суперечках і приходять до висновку – формальних ознак, що відрізняли б поезію від прози... ну, ніби і нема. Отож треба ризикнути. Автору написати вірш і показати його читачу, а читачу – просто його прочитати. Ось тоді і можна було б дійти до якихось висновків. Автору до своїх, а читачу до своїх. Бо новизна форми – це і можливість для творця по-новому розкрити добре знайому тему. Та і торкнутися теми для себе ще не знайомої. А це може стати цікавим і для читача.

У моїй книзі «Українонько, доле моя» (Черкаси, «Інтроліга ТОР», 2018 рік) є і лірика, і гумор. Є і вірші пісенного плану, і верлібри. Один з віршів, що увійшов до цієї книги, написаний верлібром і містить у собі… ну, я б сказав… роздуми про життя. Але при цьому вірш до певної міри торкається і футбольної теми.

ТРЕНУВАННЯ

А згадаємо –

як же у спорті...

Футболіст, який у команді

є пенальтистом,

на тренуванні б’є і б’є –

...отой клятий пенальті!

Б’є,

аж у очах йому темніє...

Але ж потім,

коли йому доведеться

робити це

у відповідальному матчі,

гравець проб’є

і легко, і невимушено.

І особливо

не напружуючись,

зуміє упевнено переграти

як юного воротаря,

так і навіть...

дуже досвідченого голкіпера.

І усе буде і красиво,

і ніби запрограмовано –

бо воротар

стрімко і відчайдушно кинеться

у один бік, а м’яч...

після чіткого

і виваженого удару

спокійно-спокійнісінько

полине

у зовсім інший

і ніскільки не захищений

кут воріт.

Оце б і у житті так:

одна доля –

ну, ніби для тренування...

А інша –

це уже відповідально!

Це уже всерйоз...

Оце б.

Бо якщо замислитися: драми ставляться у театрі, а сюжети драм беруть звідки – з життя! Футбол – це теж театр... Але футбольна аудиторія значно потужніша, ніж аудиторія суто театральна. Цей факт не треба перебільшувати, але про нього не варто і забувати. Отож про наступний вірш (написаний нещодавно) можна сказати – це про футбол… Але ж, мабуть, і про життя теж.

ХОЧЕТЬСЯ 13.09.18р.

А форвард

справжньою зіркою

так і не став.

Хоча, здавалося б,

мав усі здібності для цього.

Ну, може,

недостатньо старався на тренуваннях…

Ну, може,

були порушення спортивного режиму…

Молодість… отож – чого тільки не буває!

А, може, просто не пощастило.

Але форвард

справжньою зіркою

так і не став.

Хоча якби колись…

ну, раніше років на двадцять...

у болільників запитали, а хто ж…

з тих, хто подає великі надії…

зіркою таки стане,

то багато хто з фанатів футбольних

відразу сказав би – оцей стане...

Оцей обов’язково стане!

Але ж… що поробиш…

Бо вийшло так,

Що форвард

справжньою зіркою

так і не став.

Та і чи варто з того робити проблему –

Бо форвард

і у “Динамо» грав,

і до збірної, бува, запрошували...

Отож і таку ситуацію…

чи варто драматизувати?!

Бо і в театрі драми

талановитих акторів немало,

а роль Гамлета – тільки одна.

Ото ж і не кожен її грає.

Але як би не було,

а факт

залишається фактом –

Що форвард

справжньою зіркою

так і не став.

А втім, коли подивитися

на нічне, переповнене зірками небо,

то хіба ж не виникне в’їдливий сумнів –

ну, однією зіркою більше...

однією менше...

Здавалося б,

ніякої різниці.

Але все ж...

чомусь хочеться...

чомусь дуже хочеться...

щоб на нічному небі,

де стільки темряви

і стільки зірок,

з’явилося ще одна зірка.

І щоб подібна подія

сталася

у тебе на очах.

Ну, мабуть, головне усе ж не в тому, яку форму для своїх поетичних творінь використовує той чи інший автор. Головне, чи вдалося йому написати щось цікаве для читача. Отож, як би там не було, а потрібно ризикнути: автору – написати вірш, а читачу – вищезгаданий вірш усе ж прочитати. Бо іншого виходу – просто нема.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости