Тепер вже колишній півзахисник київського «Динамо» Володимир Шепелєв після оголошення про припинення співпраці зі столичним клубом згадав роки, проведені в футболці «біло-синіх», та поділився своїми емоціями.
Володимир Шепелєв (у центрі). Фото — Ю. Юр’єв— Володимире, уже офіційно відомо, що ти залишаєш «Динамо», в якому дебютував вісім років тому — в лютому 2017-го. Що спадає на думку в першу чергу?
— За ці вісім років було все — і хороші спогади, і не дуже хороші. У першу чергу, мені вдалося у складі «Динамо» виграти все в Україні, що тільки можливо було — став чемпіоном, виграв Кубок та Суперкубок країни. Останні роки з чотири я мало грав — то травми, то програвав конкуренцію. Тому зараз вирішив змінити щось у своїй кар’єрі та йти далі, спробувати пограти в іншій команді.
З усіма в «Динамо» залишаюся в хороших відносинах. Усім бажаю лише успіху, зокрема в чемпіонаті України. Я же для себе вирішив, що буде правильно, якщо я піду. До того ж у команді є багато молодих гравців... А для мене це буде як крок уперед, хочу спробувати для себе щось нове. Не хочу просто сидіти на лавці та дивитися за футболом зі сторони. Я амбіційний, хочу грати, і для мене це зараз найважливіше.
А щодо виступів у «Динамо», то я дуже щасливий, що мені є що згадати. Хлопцям же бажаю успіху, завжди вболіватиму за команду й дивитимуся їхні матчі, коли матиму можливість.
— Ти пройшов Академію «Динамо». Чи вірив тоді, що доростеш до першої команди, виступатимеш за збірну України?
— Чесно кажучи, пам’ятаю, як я лише прийшов до динамівської школи. Тоді переважно підбирали гравців, у кого вища швидкість, я же ніколи швидким не був. Але Павло Миколайович Кикоть повірив у мене та залишив у своїй групі. Я розвивався, виграв у складі команди чемпіонат України, згодом став переможцем чемпіонатів U-19 та U-21. Тобто, мій шлях до першої команди був складним, але в той же час поступовим та цікавим.
Якщо ж повернутися ще раніше, в дитячі роки, то коли я тільки записувався до футбольної секції в рідній Одесі, то взагалі не думав, що стану професійним футболістом. Із татом та його друзями завжди збиралися разом, дивилися матчі чемпіонату України, і я навіть уявити не міг, що я буду грати там, щось виграю у своїй кар’єрі. У той же час рішення розпочати кар’єру футболіста не було спонтанним. Я розумів, що все залежить лише від тебе — у першу чергу, від твоєї праці, також має бути присутня й доля фарту.
— Які найяскравіші спогади маєш за час виступів у «Динамо» — виграш трофеїв, виступи в єврокубках?
— Безперечно, це виграш треблу в Україні, коли ми стали чемпіонами та володарями Кубку й Суперкубку країни. Також перемога над «Шахтарем» у поєдинку за Суперкубок, коли ми поступалися, але переломили хід гри. Згадується атмосфера, яка панувала на трибунах, коли були повні стадіони. Зараз, на жаль, уже не ті відчуття — війна, всім важко, і, відверто кажучи, не до футболу. Але до війни люди ходили на футбол, і насправді відчуття просто неймовірні. Словами просто їх не описати — це потрібно відчути на собі. Звичайно, дуже хочеться, щоб війна якомога швидше закінчилася, люди повернулися до звичайного мирного життя, відвідували стадіони та вболівали за улюблену команду.
— Чи розмовляв із тренерським штабом перед тим, як залишити «Динамо»?
— Так, у мене була розмова з головним тренером. Він відверто сказав мені, що в команді багато молодих гравців, і що клуб готовий розглядати варіанти щодо продовження моєї кар’єри в іншому клубі. Я все зрозумів, і мій агент почав займатися цим питанням. Також була розмова з Ігорем Михайловичем Суркісом. Він мені сказав, що я можу тренуватися з командою, оскільки в мене ще рік контракту, отримувати зарплатню, бути, можливо, гравцем ротації, а за півроку мене би відпустили. Але я сказав, що хочу грати, а не просто отримувати гроші. Президент пішов мені на зустріч, я вдячний йому за розуміння та вирішення цієї ситуації.
Мені 27 років, і я хочу спробувати себе в іншому місці — знайти хороший варіант та продовжувати грати на високому рівні. У «Динамо» же я зрозумів для себе, що прийшов момент, коли потрібно прощаватися та йти далі, і займати місце молодого гравця, який стукає в двері першої команди, я не хочу.
— Тобто образ на «Динамо» в тебе немає?
— Ні, ми розстаємося в хороших відносинах, про все домовилися. Я буду продовжувати підтримувати «Динамо», і жодних образ бути не може. Ми завжди були чесними, я йшов на поступки, мені йшли на поступки. Так, були травми, через які не грав, були певні моменти, але зараз це виключно моє рішення, і я хочу спробувати щось для себе нове.
