Станіслав Біленький — про бойові дії в Ізраїлі: «Це не йде в порівняння з тим, що відбувається в Україні».
Станіслав Біленький— Коли я опинився в Ізраїлі, то тут уже було дві війни — з Газою та Ліваном. Зараз ситуація в Ізраїлі вже спокійніше. Дуже втомлює, що це переслідує мене ще з 2014 року. Хоча саме на момент 2022 року я вже перебував у Європі.
Взагалі я ще у 18 років вирішив, що хочу грати в Європі. Лише одного разу я повернувся, перейшовши в оренду в «Рух», але це була моя велика помилка. Я тоді навіть не планував повертатися, але засумував за Україною й ухвалив таке рішення. Зараз я теж дуже сумую за Україною.
— А який найбільш епічний момент ти застав в Ізраїлі в розпал відновлення військових дій?
— Це не йде в порівняння з тим, що зараз відбувається в Україні. За два з половиною роки в Нетанії я чув звук сирени чотири рази. Хоча в Тель-Авіві під час гострої фази — кожен день по дві-три повітряні тривоги мінімум. Але треба розуміти, що ця тривога триває максимум п’ять хвилин, бо Ізраїль маленький: ракети летять, їх швидко збивають і все.
Був ще випадок у 2023 році, коли в Ізраїлі призупинили чемпіонат на місяць, і ми поїхали грати товариську гру під Тель-Авівом. Ми приїхали на матч і була сирена — це перший раз, коли я відчув, що може щось трапитися. Це був перший та останній раз в Ізраїлі, коли мені було страшно.
— Чим займався під час призупинення чемпіонату?
— Ми тренувалися з командою, хоча і не відразу. Була пауза десь у два тижні. На щастя, тоді я був один вдома. Моя дружина в той час полетіла в Україну, бо вирішила народжувати дитину саме там.
Можу сказати так, що весь удар на себе взяв Тель-Авів, куди летіли майже усі ракети. Під час гарячої фази там могло бути і п’ять-сім сирен на день. А ось в Нетанії, за час війни Ізраїлю з Газою, я не почув жодної сирени. Я лише сидів та читав новини в телеграм-каналах. Щоб ви розуміли, між Тель-Авівом та Нетанією десь 13−15 кілометрів.
