Регистрация, после которой вы сможете:

Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог

Ставить прогнозы
и выигрывать

Быть участником
фан-зоны

Зарегистрироваться Это займет 30 секунд, мы проверяли
Вход

«Последнее слово всегда было за Лобановским»: Виталий Рева — о карьере в 46, диалог с Буффоном и культовых кепках

2021-10-08 16:28 Интервью «Футбол 24» с культовым экс-голкипером киевских ЦСКА, «Динамо», «Арсенала» и сборной Украины Виталием Ревой, который вернулся в ворота после ... «Последнее слово всегда было за Лобановским»: Виталий Рева — о карьере в 46, диалог с Буффоном и культовых кепках

Интервью «Футбол 24» с культовым экс-голкипером киевских ЦСКА, «Динамо», «Арсенала» и сборной Украины Виталием Ревой, который вернулся в ворота после 8-летней паузы.

Виталий Рева

«Відновлення кар’єри? До цього все плавно наближалося»

— Віталію Григоровичу, останні матчі Лівого берега ви пропускаєте. Як ваше здоров’я?

— Надірвав м’язи задньої поверхні стегна. Це трапилося наприкінці першого тайму недавнього протистояння з «Діназом». Легко прийняв м’яч і хотів швидко стартанути, розпочати контратаку. Вже під час першого кроку відчув біль.

— До зустрічі з «Карпатами» у Львові ваша команда виграла у 9 з 9 турів. Як ви оціните рівень другої ліги?

— Достойних суперників вистачає. Багато дивлюся матчів турніру U-19, раніше — U-21. Так от Друга ліга сильніша. У нашій групі «А» 7-8 команд демонструють непоганий футбол. Лідери нашої групи не особливо відрізняються від середняків Першої ліги. Усі хочуть зростати, ставлять завдання. Це підвищує рівень.

— Ваше повернення у професіональний футбол відверто здивувало. Яким був ключовий фактор, коли ви ухвалювали рішення відновити кар’єру?

— Це непросте запитання і, мабуть, не варто його повністю відкривати. Так склалося. Існують час, місце і обставини — знайшлася та команда, яка виявилася готовою прийняти мене. Той тренер, ті партнери... До цього все плавно наближалося, я грав за Лівий берег в аматорському чемпіонаті. Знаєте, як трапляється — коли сходяться обставини, починаючи від президента клубу до директора стадіону і якості поля.

— Олег Шелаєв, який відновив кар’єру у цьому сезоні майже синхронно з вами у 44, розповідав, що молодь заряджає його пристрастю. Відчуваєте певну ностальгію за футбольною юністю?

— Та ні, жодної ностальгії. Безперечно, я відчуваю позитивні емоції. Сподіваюся, що їх відчувають і ті люди, які оточують мене, черпають щось корисне. Своєю поведінкою, ставленням, підказками намагаюся демонструвати свою повагу і робити свій внесок. У кожного свій вибір і своє життя — я ні на що не претендую. Додам тільки, що дуже приємно грати при такій підтримці трибун. Було складно, коли майже два роки доводилося виходити на поле без уболівальників. А зараз усі відчувають додаткову енергію.

«Тіло — це наш інструмент»

— У 2013-му ви попрощалися з активними виступами. Це було виважене рішення?

— Дивіться, я ніколи не оголошував про завершення кар’єри. Ніхто не знає, але у 2013-му я зазнав травми в Ужгороді. На передматчевому тренуванні бив по воротах, надірвав м’яз лівого стегна. Поки відновився, Арсенал припинив існування. Взимку розпочав навчання з менеджменту в Інституті Йохана Кройфа у Барселоні. Паралельно тренувався, але не отримував жодних пропозицій. У березні 2014-го я розірвав сухожилля лівого плеча. Таких серйозних травм у мене ніколи не було. Далі був довгий процес відновлення. Футбол — це життя. Зі стану футболіста ти можеш перейти на тренерську діяльність. Але якщо твоє тіло перебуває у належному стані, то жодних проблем не виникає. Я підтримував форму, грав за збірну ветеранів.

— Традиційно спортсменам непросто тримати себе у тонусі після прощання зі спортом. Усі ці 8 років ви продовжували зберігати рівень: у харчуванні, сні, тренуваннях?

— Протягом 25 років кар’єри я прагнув якісно ставитися до справи. У такому разі ти контролюєш своє тіло. Насправді це ціла життєва філософія. Тут не можна виривати її і просто вставляти у футбол. Для того, щоб зрозуміти, як я живу, треба залізти у мою голову, мій розум і прожити зі мною певний час. Існує певний спосіб життя, спосіб харчування, правильний сон. Закінчив ти з футболом чи ні, однак ти продовжуєш жити. І маєш тримати у належному стані свої руки і ноги. Хоча б ложку підіймати, прес повинен бути. І не у задній кишені, а в іншому місці. Тіло — це наш інструмент. Я підтримував тіло йогою, водним режимом, іншими практиками. У цьому немає жодної унікальності, це нормальний процес здорової людини. Просто хтось може знайти мотивацію, а хтось став на інші рейки і поїхав далі. У мене це перейшло у тренерську діяльність, науку і підтримання форми.

— Особливе ставлення до організму у вас виникло ще на початку футбольного шляху. На зорі 90-х усі ваші партнери сприймали ваш спосіб життя і приймали його?

— Якщо б я звертав увагу на всіх оточуючих... Мої знання підтверджені певними науками, часом. Я ж не просто собі так захотів. Навколо є чимало людей, які діляться своїми знаннями і цікавою інформацією, батьки виховують, книжки розумні. 25 років так було або більше — я не знаю. Свій перший контракт, здається, у 1991-му підписав у часи СРСР. Була така легендарна команда, як Дніпро, я грав за дублюючий склад. Я ж не такий святий і безгрішний, у мене теж є нехороші якості. Президент Арсенала Вадим Рабінович, наприклад, казав, що треба звертати увагу на все. Частково це правильно. Кожен робить висновки для себе. Приділяти увагу треба не лише своєму тілу, а й інтелекту. Треба йти своєю дорогою. А що там зліва-справа говорять... Можна прислуховуватися, робити висновки.

— Ви продовжуєте багато читати і відкриваєте для себе щось нове?

— Зараз цієї літератури дуже багато, у 90-х інформацію шукати було важче. Тепер ми маємо дієтологів, нутриціологів, харчування на основі групи крові. На що звертати увагу — кожен вирішує сам. Я не є кінцевим диспозитором і бенефіціаром, який несе певні знання. Зараз я читаю більш конкретну літературу, у мене небагато часу. Паралельно маю певні інтереси у політиці, безперечно, глибоко стежу за футболом.

«Карма існує — ти зробив щось, а воно потім повертається»

— Колись ви зізнавалися, що хотіли б краще володіти англійською мовою. Навчання в барселонському університеті посприяло цьому?

— Я ставлюся до цього стримано, хоча моя дружина не особливо задоволена рівнем моєї англійської. Не сумніваюся, що настане такий момент, коли я вчитиму активніше. На сьогодні мені вистачає моїх знань. Зрештою, я розумію, що треба покращувати — це не вільне володіння.

— Чи задумувалися ви про практичну реалізацію знань з менеджменту?

— У нашій країні вони поки не особливо реалістичні. На щастя, ситуація змінюється в цьому плані. Можливо, у майбутньому... Крім Лівого берега та роботи у тренерському штабі Руслана Ротаня у молодіжній збірній України, я веду навчання у Центрі ліцензуванні тренерів воротарів. А ще є просте буденне і цікаве життя: театри, концерти, сім’я.

— Почесним президентом Лівого берега є Микола Павлов. На старті кар’єри саме Микола Петрович не міг вам гарантувати місце в обоймі Дніпра, тому ви вирушили у Поліграфтехніку. Згадували з ним про цей епізод?

— Ми з ним часто зустрічаємося. Так, на той період я був молодим, він не бачив мене у команді... Це нормальний процес. Я ті обставини пам’ятаю, але на цю тему не говоримо. Тоді я потребував ігрової практики. Завдяки поїздці в Олександрію я зустрів Миколу Лавренка та Анатолія Бузніка, нинішніх президента і головного тренера Лівого берега. Все, що повинен був пройти, я пройшов.

— Дотепер ви залишаєтеся головним антипенальтистом елітного українського дивізіону. У той час ви практикували своєрідну фішку — діалоги з суперниками, які підходили до позначки.

— У минулому столітті ми не мали багатьох програм: InStat чи WyScout, які дозволяли аналізувати. В основному черпали інформацію з газети або телебачення. Зараз це все доступно. Тепер розмови можуть не допомогти. Та й раніше судді не слідкували за тим, що воротар виходить з лінії. А взагалі найкраще, щоб пенальті у наші ворота не пробивали.

— Свого часу ви підходили до позначки у якості виконавця одинадцятиметрових. Здається, потім про це шкодували — особливо через гол у ворота Полісся досвідченому Аркадію Баталову. Зараз відмовилися б від удару?

— Якщо б відмотати час назад, то справді не підходив би до позначки. Зрештою, існує таке поняття, як карма. Ти зробив щось, а воно потім повертається. Я забив Баталову, а потім Євген Боровик забив мені головою з гри. Дивишся, там у Бразилії Рожеріо Сені забиває, у тебе виникає бажання спробувати самому. Недавно за аматорів пробивав післяматчевий пенальті. Ми програли — краще б я ловив, а не бив. Це, скоріше, як жарт.

— Андрій Глущенко, інший фахівець з відбиття пенальті, згадував, як ви дуже сильно виконали удар по його воротах. Він відбив, а м’яч начебто в аут полетів?

— Андрій кинувся, я практично його перехитрив. Але у нього великий розмір ноги, підняв її вище. Я ж молодим був, не вистачило трохи досвіду. Зараз би брав, напевно, тривалішу паузу. Але це все умовно. Добре, що ми тоді 1:0 виграли.

«Звинувачував себе після гри з Вірменією»

— Один із символів 90-х — ваша культова кепка. Кажуть, Лев Яшин одягав кепку на фарт, в інших вона мала практичне значення. Які функції виконував головний убір у вашому випадку?

— Тоді я мав довге волосся, яке заважало мені і закривало очі. Доводилося брати кепку. Коли сонця не було, розвертав її назад. Не існувало усіх цих прибамбасів, які волосся притримували. Зараз беру кепку, якщо сонце світить. На стадіоні Лівого берега в одних воротах не дуже комфортно грати саме через це. Комусь нормально, мені — ні. Тому маю 3-4 кепки з символікою Лівого берега. На тренуваннях інколи теж використовую.

— Ви грали на «Вестфаленштадіоні» у Дортмунді, на «Делле Альпі» в Турині та багатьох знакових аренах. Чи залишився у вашій пам’яті стадіон, який вразив найбільше?

— Коли починав, то подобалося на маленькому стадіоні «Олімп» в Олександрії. Вболівальники перебували близько до поля. Зараз схожа ситуація у Лівого берега — нас класно підтримують. Якщо говорити про міжнародні матчі, завжди чомусь згадується Левскі, коли ми виграли у Болгарії 1:0. Завжди пригадую Туреччину і Румунію: крикливі вболівальники, які могли чимось запустити з трибун. На «Олімпійському» було класно: з Грецією, Ювентусом, Ліверпулем. Один недолік — трибуни далекувато. На верхньому ярусі люди, ніби бджоли у сотах. Виключно футбольні стадіони створюють таку атмосферу, ніби глядачі висять у тебе на воротах. На старому «Хайбері» я не грав, але відчував натхнення — всі поруч, кричать навколо. Ти розумієш, для чого виходиш на поле.

— Ви згадали матч з Грецією — мабуть, найкращий ваш поєдинок у збірній. Утім були і невдачі. У 2002-му Україна вигравала у Єревані 2:0, однак звела двобій унічию. Вірмени рятівний гол забили на 90+3 хвилині з пенальті, який ви майже взяли. Неймовірне розчарування?

— Час лікує. Проте на той момент я звинувачував себе. Удар я прочитав. І якби зробив рух трохи раніше, а не стояв до кінця, то міг би взяти той пенальті. Сталося, як сталося. Розумієте, бувають моменти, коли ти відчуваєш і передбачаєш їх. А розум тобі каже: «Зачекай ще трохи». Потім раз — і тобі не вистачає долі секунди.

— Це один з тих поєдинків, які хотілося б переграти?

— Кожен матч чомусь вчить. Навіть, якщо він поганий. Трапляються моменти у житті, коли все залітає. Буває, що все пролітає повз або ти все тягнеш. Це моє життя, я вчуся. Сьогодні певна ситуація може бути нехорошою, а завтра сприймається все інакше.

«Наші стосунки з Шовковським розвивалися по-різному»

— Ви є учасником матчу-міфу з 2001-го. За три тури до фінішу київський ЦСКА гостював у Донецьку. Ви відстояли на «нуль», а на фініші Шахтар програв Динамо у чемпіонській гонитві одне очко. Кажуть, позаду ваших воріт лунали крики з певними грошовими сумами.

— Ну є ж людина, запитайте у неї — чи кричала вона щось, чи ні. Євген Канана, здається, у Маріуполі ще працює. Також є наш адміністратор Сергій Простімкін, який у Колосі зараз. Цю історію справді цікаво розповідати, хоча тоді я перебував думками на полі. Кричали щось так, суми різні... Повірте, я був зосереджений на грі. Звичайно, я бачив людину за воротами, чув крики. Але поруч був і наш адміністратор. Насправді ставлюся до цієї історії більше як до міфу.

— Серед ваших колег-суперників зустрічалися воротарі-легенди на кшталт Буффона. Традицію обмінюватися сувенірами не підтримували?

— Завдяки збігу обставин я дебютував за збірну з поляками, у воротах яких грав Єжи Дудек. Потім він виходив за Ліверпуль, ми побачилися у Лізі чемпіонів. Із Буффоном футболками не обмінювався — у Турині ми «попали» 0:5, якось не до обмінів було. А у Києві він не грав. Діалоги? Побажали успіхів, привіталися і до побачення. До певного моменту я колекціонував футболки. Зараз можливість теж є, але я припинив обмінюватися.

— У певний момент ви ділили роздягальню із зірковим конкурентом. Чи існувала дружба між двома найкращими воротарями України Віталієм Ревою та Олександром Шовковським?

— Наші стосунки розвивалися по-різному. Проте в цілому перебуваємо у нормальних відносинах, як на мене. Ми працювали разом, їли один хліб. У Сашка кар’єра тоді була триваліша. Повірте, стільки років провести у такій команді, як Динамо — зовсім не просто. І я маю на увазі не лише фізичний аспект, а й психологічний. Зараз можемо зідзвонитися у разі потреби.

— Валерій Лобановський, який мав у розпорядженні двох потужних голкіперів, взагалі втручався у справи воротарські?

— Він більше працював у психологічному плані, підбадьорював. Останнє слово завжди було за ним — і це правильно. Валерій Васильович проявляв розум у цьому аспекті. Для чого головний тренер має кричати на воротаря? Який у цьому сенс? Люди різні, комусь так легше. Я у своїй роботі вважаю, що ти до гри дав усе, що міг. Мені з Лобановським було комфортно, він точково міг підказати.

— У листопаді вам виповниться 47. Ви встановлювали для себе певні дедлайни щодо тривалості футбольної кар’єри?

— Чесно, нічого собі не встановлював. Є команда і треба розуміти, корисний я чи ні. Паралельно я працюю у «молодіжці», буваю у роз’їздах. Не кожного тренера це влаштовує. Зараз все співпало, усім комфортно. Давайте ми хоча б до зими дійдемо, а там побачимо. Можливо, у квітні-травні підсумуємо все. Для чого загадувати? Можна розсмішити Господа, якщо ставити дедлайни.

Любомир Кузьмяк

Лучший комментарий

vadyadinamo
Вадим Петров - Опытный писатель
08.10.2021 17:26
Глибокодумне та дуже потужне інтерв`ю. Суцільний захват в мене зараз.

Читать все комментарии (5)

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости

RSS
Новости
Loading...
Пополнение счета
1
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
2
Закрыть