Регистрация, после которой вы сможете:

Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог

Ставить прогнозы
и выигрывать

Быть участником
фан-зоны

Зарегистрироваться Это займет 30 секунд, мы проверяли
Вход

«Просто, бл**ь, нелюди»: Микола Павлов оплакує Маріуполь і оберігає сім’ю від обстрілів — його онуки ночують у підвалі

2022-03-10 14:50 Інтерв’ю «Футбол 24» із легендарним українським тренером. Микола Петрович залишається у Києві, переймається долею міста-мученика Маріуполя і палає гнівом до російських ... «Просто, бл**ь, нелюди»: Микола Павлов оплакує Маріуполь і оберігає сім’ю від обстрілів — його онуки ночують у підвалі

Інтерв’ю «Футбол 24» із легендарним українським тренером. Микола Петрович залишається у Києві, переймається долею міста-мученика Маріуполя і палає гнівом до російських окупантів.

Николай Павлов

У ці дні серце кожного українця разом із мешканцями Маріуполя. Окупація приазовського міста, створення там гуманітарної катастрофи, обстріл пологового будинку — усе це справа рук кремлівських нелюдів.

Киянин Микола Павлов протягом десятиліття тренував провідну команду Маріуполя і особливо важко переживає за дороге для нього місто. У розмові з Футбол 24 легендарний тренер розповів про те, як для нього минають жахливі воєнні дні та пригадав бої за Маріуполь у 2014-му.

— Я залишився у Києві, уся моя родина тут, — розповідає Микола Петрович. — Не збираюся з дому їхати. Кожен допомагає, як може: хтось займається волонтерством, зять, наприклад, записався у тероборону. А я з онуками та дітьми на місці.

— Можна сказати, що перебуваєте у відносній безпеці?

— Обстріли чуємо, але поки, дякувати Богу, вони не поряд із нами.

— Четвер, 24 лютого — один із найстрашніших днів у вашому житті?

— На жаль, ні. Я вже пережив щось схоже у Маріуполі. 9 травня 2014-го особливо добре запам’ятав. Пригадую, зранку збирався на тренування. Глянув у вікно і побачив, як танки їдуть вулицями міста. Миттєво скомандував усім, щоб не виходили з кімнат, на балкони не висовувалися. Так виглядало вторгнення у Маріуполь. Поруч була розташована військова частина, яку підпалили — дим здійнявся шалений. Згодом приміщення МВС розгромили.

— І все ж ваша команда тренувалася навіть за таких умов.

— Клуб пропонував переїхати усім у Дніпро, проте ми вирішили залишитися у місті. Тренувалися ми справді під акомпанемент вибухів.

— У 2015-му ви покинули Іллічівець та завершили тренерську діяльність. Відтоді на берег Азовського моря поверталися?

— Щороку на день визволення Маріуполя я їздив туди. Разом з начальником команди Віталіком Бойком відвідували кладовище. Цьогоріч, напевно, перерву традицію. Крім того, усі свої дні народження я зустрічав у Маріуполі. 13 червня — святкував день визволення міста, а 20-го — свій день народження. У мене в Маріуполі будинок на березі моря залишився. Туди я, мабуть, вже не потраплю. Але це не головне.

— Зараз у місті просто критична ситуація.

— Мені дуже боляче, адже у Маріуполі залишилося багато моїх друзів та близьких. Наприклад, батьки нашого покійного форварда Степана Молокуцька. І той же Бойко. У 50 років він втратив там дружину у ДТП і вирішив залишитися у Маріуполі. Також у місті перебувають чимало працівників нашої футбольної бази, з якими я добре знайомий.

— Коли востаннє чули маріупольських друзів?

— Починаючи з 2 березня зв’язок перервався. Мій багаторічний помічник Іван Балан перебуває у Миколаєві, а його невістка і внучка — у Маріуполі. Можна тільки уявити душевні переживання, коли не знаєш, що відбувається з твоїми рідними.

— Свою кар’єру у 70-х ви розпочинали у Бресті та Самарі. Друзів у Білорусі та Росії мали?

— Протягом останніх днів спілкувався з кількома людьми із Білорусі. Зокрема з тими, з ким навчався у Вищій школі тренерів у Москві. Щодо росіян, то ні, не спілкуюся ні з ким. У Самару мене запрошували на початку війни на Донбасі, однак я не мав змоги поїхати туди.

— Чи є у вашому словниковому запасі слова, щоб охарактеризувати окупантів?

— Нелюди, просто, бл**ь, нелюди. Не вірю я, що вони нічого не знають. Бачу, що росіяни футбольний чемпіонат собі спокійно проводять. Дякувати Богу, відповідні організації ізолювали їх з усіх можливих видів спорту. Втім поки нам це не допомагає.

— У ці дні в кожного з нас з’явилася чергова нагода пишатися українською нацією.

— Я гордий за українців! На жаль, я вже не в тому віці, зброю до рук не беру, але щиро переживаю за наших бійців, які роблять справжній подвиг. Намагаюся допомагати знайомим з евакуацією. Один з працівників київського «Динамо» звернувся до мене — він якраз під’їжджав до Хмельницького і потребував ночівлі. Я зателефонував тамтешнім знайомим, які одразу допомогли цьому чоловікові. Тішить таке єднання країни і справжня жертовність.

— На фоні міксу жахливих новин та успіхів з передової вам вдається не піддаватися емоціям?

— У мене тут поруч внуки, доньки, дружина. Маємо невеличкий підвал, де маленькі діти ночують. Так от я не можу біля них піддаватися паніці. Разом з малими фактично повернувся до тренерської професії — підтримую їх, оберігаю. Нам веселіше, коли ми разом.

— Чи вірите у реальність справедливого покарання для російських злочинців?

— Дуже вірю і сподіваюся на це. Важливо, щоб війна якнайшвидше закінчилася, а всі українці змогли повернутися до нормального життя. Кожен з нас мріє про це.

Любомир КУЗЬМЯК

Dynamo.kiev.ua нуждается в поддержке. Обращение к посетителям сайта

10.03.2022, 14:50
Топ-матчи
Чемпионат Испании Сельта Атлетик 0 : 0   29 января 19:30
Чемпионат Италии Наполи Рома - : - 29 января 21:45
Чемпионат Испании Реал Реал С-дад - : - 29 января 22:00

Еще на эту тему

RSS
Новости
Loading...
Пополнение счета
1
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
2
Закрыть