20

В предверии нового сезона хочется вспомнить сезон 2010/2011, чтобы  проанализовав детально этот сезон найти причины, почему мы полностью уступили  во всех турнирах своему  главному сопернику  Шахтеру и сделать необходимые выводы, провести работу над ошибками, чтобы в будущем идти только впереди добиваться успехов не на один сезон, а всегда держаться на вершине. Ведь это же Динамо и в этом слове все сказано. Опускаться в середняки  динамовцам непозволительно.

Первое, что вспоминается, это еще в сезоне 2009/2010 болезненный проигрыш аутсайдеру Закарпатье Ужгород. Уже тогда президент клуба должен был задуматься что с командой что-то не то. Но Газев отработал сбор... После поединка с Батэ все пошло наперекосяк, потом был молдавский кошмар, который вообще не хочется вспоминать. Отставка тренера. Известный факт, что беспрерывная смена тренеров никогда благоприятно не влияет на команду, еще и на фоне неудачных игр - психологически тяжело всем.

Трансферная политика при Газаеве была провальной. Андре- даже при доверии тренера вообще ничего не показал, поражаешься за что были отданы сумашедшие деньги. Маграо -показал несколько ярких игр, много травмировался в итоге практически не играл. Возврат Гильерме тоже оказался неудачным. Бертольо- постоянные травмы помешали показать игроку на что он способен, но возможно этот сезон поможет нам увидеть потенциал этого игрока. Алмейда- нестабилен , хотя неплохо обучается, что стало видно уже в конце сезона при Семине. Из всех приобретений Газаева нужно отметить игру Силвы. Очень скоростной, его подключения в атаку эфективны, но при этом помнить про защиту - может быть полезен команде. Хачериди надо воспитывать, а в целом физические данные у него хорошие, которые можно неплохо использовать, для этого только побольше работать над собой. Попов хорошо заиграл только к концу сезона-и уже при Семине.

В принципе исполнители, которые на данный момент есть у нас составляют неплохую команду. Наши ветераны- Шовковский, Шевченко, Гусев, Михалик по праву лидеры команды, настоящие бойцы, которые могут поделиться опытом, рядом с такими игроками растет мастерство молодых игроков. Такие игроки нам очень нужны. Побольше им здоровья и без травм. Еременко - покупался в первый приход Семина, не вседа стабилен, но очень талантливый игрок, хороший плеймейкер, мастер отличного паса, с хорошим ударом, может еще много прибавить в своей игре. Жду от него роста. Вукоевич- его многие по праву называют одним из лучших приобретений Динамо за последние годы. Стабильная игра на протяжении сезона, никогда нет претензий к его игре. Но большую часть играет на разрушение. Такого физически сильного и работоспособного футболиста нужно подключать к атакам. У него есть чутье где нужно находиться, чтобы завершать моменты. Это показала весна, его классные голы Бешикташу. Еще у него присутствует хороший , сильный удар,которым он редко пользуется, над этим надо работать. Есть лидерские качества- это плюс.

Что касается нашего нападения это конечно больная тема.

В этом сезоне ярко проявил себя Ярмоленко. Он действительно очень вырос. Спасибо, Газаеву, что продолжал ставить его в основной состав, разглядел в нем талант и спасибо Анрею, что правильно воспринял критику, которая направлялась в его адрес, и продолжал работать. Талантливый игрок, которому сейчас главное не зазнаться, а дальше работать над собой. Со временем он может вырасти в игрока очень высокого класса.

Милевский- на даный момент не показывает яркой игры. В прошедшем сезоне прогресса не видно, к сожалению. Есть у него конечно цепкость, может принять мяч, последнее время хорошо проявил себя как ассистент, но медленный, не хватает ему скорости.Ему бы в помощь приобрести скоростного форвада)))). Возможно бы тогда и Артем смог себя лучше показать. Кравец, Зозуля- все ходят в перспективных, прогресса нет, а хотелось бы))). Гармаш - тоже перспективный, но про него хотелось бы сказать пару хороших слов. В нем чувствуется стержень. Не боится взять инициативу на себя, ударить издалека, используя свой хороший, сильный удар. Видно у него стремление, желание играть, хочет побеждать во всех единоборствах. Надо работать над техникой, чтобы было меньше нарушений и желтых карточек. Может вырасти в хорошего игрока, если будет дальше работать. Возвращение Алиева вызывает какое- то двоякое чувство. Обидно, что уходил из клуба, но с другой стороны можно понять, что хотел играть а отношения с Газаевым не сложились. От него кроме штрафных хочется комбинационной игры с партнерами, чтобы искал так же и других партнеров- не только Милевского, а то иногда это вредит игре. Уважение Александру за то, что понимая , что находиться сейчас не в лучшей форме тренировался во время отпуска. Хотелось, чтобы в этом сезоне мы увидели лучшую игру  Алиева.

Надеюсь, что Семин пришел в Динамо надолго, ведь получил же он от президента второй шанс. Чтобы был результат и чемпионате и в еврокубках, необходим стабильний состав игроков и тренерского штаба. Конкуренция в чемпионате очень сейчас возросла. Хорошо поработав на транферном рынке, полны амбиций поботься за первые места Металист и Днепр. Чтобы нам не терять позиции и добиться хороших результатов, а именно- быть лучшей командой страны, нам необходима "свежая кровь" - трансферы-особенно в нападении. Если по словам президента клуба "готовые" игроки не хотят идти в наш клуб, нужно искать менее именитых, но игроков, которые хотят играть, но при этом более серьезно подходить к трансферу, реально оценивать способности игрока.

Над психологией футболистов тоже надо работать, возможно даже с професионалом, чтобы игроки понимали в каком великом клубе они играют и какие задачи ставятся перед ними. Необходимо доносить до них, что в первую очередь надо играть в футбол и что есть такие понятия, как честь клуба. Надо создвать команду единомышленников, которые бы хотели добиться резултатов вместе с командой, шли вместе к этой цели. Также надо работать над открытием новых талантов, возможно оказывать больше доверия нашим перспективным молодым футболистам, пусть пробуют играть, приобретая опыт, а то мы потом сетуем, что все медленно прогресссируют, как же они могут заиграть, если за основу редко выходят. Талантливый футболист может себя проявить и за 15 минут игрового времени. Не  давался еще шанс за основу Рыбалке, хотелось бы его посмотреть. Калитвенцев играл, неплохо себя показал. Хватит их опекать)))). Если мы действительно хотим противоставлять бразильцам наших украинских, молодых футболистов нужно давать им шанс играть и как можно чаще. Но тут многое зависит от самих игроков. Важно, чтобы кроме желания и стремления присутствовали лидерские качества, не боялись брать на себя инициативу, а то набдюдая сейчас за чемпионатом Европы ловишь себя на мысли, что нет лидеров, никто не берет на себя игру, действуют разрозненно - сами по себе, незнают что делать с мячем отдают друг другу , а продвижений вперед в атаку нет. Это пробелы наших футбольных школ. С детства наши футболисты делают одинаковые упражнения, отрабатывают стандартные действия, а когда выходят на поле теряются и не знают как действовать. Надо всегда поддерживать игроков, которые действуют нестандартно, тогда лидер в команде обеспечен.

С надеждой смотрим в сезон))) Ждем хорошей игры и результатов))). 

"Динамо" Киев — украинский футбольный клуб из Киева. Один из трех клубов (вместе с московским «Динамо» и московским "Торпедо"), участвовавший во всех чемпионатах СССР в высшем дивизионе.

История "Динамо"

1927-1945

Инициаторами создания киевской команды "Динамо" в ноябре 1927 года стали Сергей Барминский и Николай Ханников. Динамовцы поначалу демонстрировали весьма скромную технику, слабо разбирались в тактических построениях, зато действовали слаженно, боевито, сразу заявив о себе как о команде, ищущей счастья в воротах соперника.

Первый зарегистрированный матч киевские динамовцы провели 17 июля 1928 года с одесским "Динамо". Результат встречи - 2:2. А первым серьезным испытанием для молодого коллектива стал товарищеский матч в июле 1928 года с динамовцами Москвы. Более искушенные в футбольных премудростях москвичи победили с большим счетом - 6:2.


Большая роль в становлении будущего флагмана украинского футбола принадлежит киевлянам из самого первого состава. Напомним имена самых известных из них - Идзковский, Рейнгольд, Трофимов, Терентьев, а также Гончаренко, Махиня, Коротких, москвич Щегодский, одесситы Малхасов, Пионтковский, Трусевич, Лившиц, харьковчанин Фомин, днепропетровцы Лайко, Гребер и другие.


1936 год стал переломным в организационном плане: впервые был проведен чемпионат СССР для клубных команд. Его открывали динамовцы Киева, что было признанием мастерства футболистов столицы Украины. 24 мая 1936 года "Динамо" принимало одноклубников из Москвы. На поле уютного стадиона на Петровской аллее вышли Идзковский (Трусевич), Волин, Лифшиц (Кузьменко), Фомин, Тютчев, Гребер, Шиловский, Паровышников, Щегодский, Комаров, Махиня.


Результат встречи оказался не в пользу хозяев. Киевляне крупно проиграли - 1:5. Первый мяч в их ворота провел В.Павлов. Затем он удвоил результат. Еще три мяча провели В.Смирнов, М.Семичасный и М.Якушин. Счет киевским мячам в чемпионатах СССР открыл Николай Махиня. В последующих играх киевляне выступили более успешно, победив ленинградскую "Красную зарю" (7:2), ленинградское "Динамо" (1:0), московские команды ЦДКА (6:1) и "Локомотив" (2:0) и проиграв "Спартаку" (1:3). Динамовцы Киева заняли почетное второе место.


Первый матч, открывший историю международной жизни "Динамо", состоялся 14 сентября 1929 года. Соперником киевлян была рабочая команда Нижней Австрии. Отсутствие игрового опыта привело к тому, что первый блин оказался для динамовцев комом: они уступили гостям - 3:4. Счет голам в международных играх открыл М.Малхасов. Еще два гола забили К.Пионтковский и М.Печеный.


Киевские футболисты стали появляться в составе сборной Украины и СССР. Динамовцы внесли большой вклад в победу Украины над столь грозным в те годы соперником - сборной Турции. В 1933 году украинцы победили турецкую команду со счетом 3:2 (все три мяча забил К.Щегодский), а в 1934-м - 4:3.


1946-1961

Переломным стал сезон 1951 года, накануне которого коллектив возглавил Олег Ошенков. Новый тренер решительно ввел в основной состав молодежь, хорошо зарекомендовавшую себя в дубле, резко сократил зимние каникулы своих подопечных, предложив им серьезную программу физической подготовки, включавшую спортивные игры, упражнения и даже бокс.


Уже в следующем чемпионате, проводившемся в один круг в Москве, эта большая тренерская работа сказалась. Неожиданно для соперников киевские динамовцы из заурядных середнячков превратились в одного из фаворитов. На финише они, правда, несколько сдали, но все-таки завоевали серебряные награды, уступив золотые московскому "Спартаку".


На пути к финалу обыграли вильнюсский "Спартак" - 4:2 и такие сильные клубы, как московский "Спартак" - 3:1, ЦДКА (ныне ЦСКА) - 3:1 (в добавочное время), ленинградский "Зенит" - 1:0 (снова после 120 минут игры).


В финале, на московском стадионе "Динамо", ему противостоял малоизвестный, но от этого не менее опасный ереванский "Спартак". Тысячи москвичей стали свидетелями захватывающей дуэли Коман - Затикян. Она продолжалась всего несколько секунд, но за этот короткий отрезок времени наш земляк сумел проявить все свои качества: выдержку, стойкость, уверенность, высокую технику, футбольную хитрость. Хрустальный гол Комана открыл команде путь к первой большой победе.


Выигрыш Кубка СССР в 1954 году стал первый, и далеко не последним, большим успехом киевского "Динамо". Особенно плодотворными стали 60-е годы.


В 1961-м "Динамо" впервые выигрывает чемпионат СССР. На 4 очка команда из столицы Украины опередила московское "Торпедо". Это был первый случай в истории чемпионатов Союза, когда звание сильнейшей команды завоевали не представители Москвы.


После "золотого" 1961 года в двух последующих сезонах динамовцы резко сдали. В 1962 году команда заняла 5 место, а годом позже - 7.


1962-1975

В январе 1964 года пост старшего тренера киевского "Динамо" занял 53-летний Виктор Александрович Маслов. Ему принадлежит огромная роль в становлении киевского "Динамо" как команды международного класса. Своей деятельностью он подытожил и организационно завершил работу, начатую его предшественниками Ошенковым и Соловьевым.


Уже первый год пребывания Маслова у динамовского штурвала ознаменовался выигрышем Кубка СССР. В финальном матче соперниками динамовцев Киева были футболисты куйбышевской команды "Крылья Советов". Киевляне без особого труда доказали свое превосходство в классе и победили со счетом 1:0.


1966 год стал одним из лучших в истории киевского "Динамо". Команда выиграла чемпионат СССР (опередило ростовский СКА на 9 очков), Кубок СССР (в финале победило "Торпедо" 2:0), пять динамовцев (Сабо, Серебряников, Островский, Поркуян, Банников) завоевали бронзовые медали на чемпионате мира в Англии, Андрей Биба признан лучшим футболистом года в СССР.


В 1967 - 1968 годах динамовцы продолжили свою чемпионскую гегемонию. Киевляне, в составе которых блистали великие мастера Евгений Рудаков, Виктор Банников, Вадим Соснихин, Владимир Мунтян, Виталий Хмельницкий, Анатолий Бышовец, Анатолий Пузач, Валерий Поркуян, Йожеф Сабо, Федор Медвидь выигрывают чемпионат СССР - 67, 68, тем самым повторив рекорд московской команды ЦДКА (3 чемпионства подряд).


В 1967 году динамовцы дебютируют в Кубке Чемпионов. Подопечные Маслова выбили из розыгрыша легендарный шотландский "Селтик", но в 1/8 финала уступили чемпиону Польши "Гурнику".


Переломным в истории "Динамо" стал 1971 год. В команде появился 22-летний Виктор Колотов, впоследствии один из лучших полузащитников в истории советского футбола. Также следует отметить переход Стефана Решко, ставший центральной фигурой защитных построений киевлян. Но главным усилением команды стал заслуженный тренер СССР Александр Александрович Севидов.


"Динамо" в блестящем стиле выиграло чемпионат (опередило второго призера "Арарат" на 7 очков). Голкипер команды Евгений Рудаков признан лучшим вратарем и футболистом Советского Союза.


В октябре 1973 года, перед матчем с "Карпатами" во Львове футболистам киевской команды был представлен новый старший тренер - 34-летний Валерий Васильевич Лобановский, в недалеком прошлом один из самых популярных игроков команды.


Лобановский сам подбирал тренировочные упражнения, применяемые в первоклассных клубах и организовал вокруг себя помощников в этом деле. В его распоряжении оказались целые тома упражнений и тестов, снабженные богатым иллюстративным материалом.


Его ближайшим соратником стал Олег Базилевич, давний товарищ по киевскому "Динамо", разделявший его взгляды на дальнейшее развитие футбола. Базилевич пришел в "Динамо" в январе 1974 года.


Как итог нового направления в тренерском ремесле - дубль "Динамо" в 1974 году, признание Олега Блохина лучшим футболистом страны. Но, как оказалось, это было только начало великих успехов "эры Лобановского".


Лобановский привел команду к завоеванию Кубка Кубков и Суперкубка УЕФА. На пути к победе в Кубке Кубков "бело-голубые" справились с болгарским ЦСКА (1:0, 1:0), немецким "Айнтрахтом" (3:2, 2:1), турецким "Бурсаспором" (1:0, 2:0), голландским "ПСВ" (3:0, 1:2) и в финале - с венгерским "Ференцварошем".


В решающем матче киевляне полностью доминировали на поле и победили 3:0. Голы на счету Онищенко (дубль) и Блохина. В розыгрыше Кубка Кубков в составе "Динамо" играли Рудаков (9 матчей), Матвиенко (9), Фоменко (9), Решко (9), Онищенко (9 матчей, 7 голов), Колотов (9, 2), Блохин (9, 5), Мунтян (8, 2), Трошкин (7), Веремеев (7), Буряк (6, 1), Коньков (5), Шепель, Маслов, Зуев (все по 2), С. Кузнецов.


А осенью 1975 года "Динамо" выиграло Суперкубок, став тем самым сильнейшей командой континента. В двухраундовой дуэли была повержена знаменитая "Бавария" Франца Беккенбауэра, Зеппа Майера и Герда Мюллера.


1976-1991

Тяжело сложился для киевского "Динамо" 1976 год. Огромная нагрузка выпала на команду. Всего за сезон основной состав динамовцев сыграл около 70 матчей, в большинстве которых от футболистов требовалась только победа и каждом случае - классная игра.


Лобановский и Базилевич искали ключ к успеху в освоении методов управления тренировочным процессом. Они одними из первых в советском футболе задались целью управлять процессом подведения функционального состояния игроком к определенному уровню на отдельных отрезках сезона, в зависимости от турнирных задач и особенностей календаря соревнований.


В 1983 году В. Лобановский стал главным тренером сборной СССР. Это не могло не сказаться на успехах киевской команды. "Динамо" возглавил Юрий Морозов, но под его руководством "бело-голубые" ничего выиграть не смогли.


И лишь с возвращением Лобановского команда вновь взошла на вершину советского и европейского футбола. В 1985 году киевляне сделали дубль (выиграли чемпионат и Кубок СССР). В финале Кубка страны в четвертый раз в истории встречались две украинские команды. Точные удары Демьяненко и Блохина принесли киевлянам победу над донецким "Шахтером" 2:1.


В следующем сезоне динамовцы в двенадцатый раз выиграли чемпионат Союза и совершили поистине триумфальное шествие на европейской арене.


Уже в первом туре розыгрыша Кубка кубков киевлян поджидал голландский клуб "Утрехт", в составе которого было немало игроков высокого класса. Представители Страны тюльпанов победили на своем поле - 2:1. Забитый Демьяненко мяч был назван позже "голом надежды". В повторном поединке киевляне взяли убедительный реванш - 4:1. Но самая большая прелесть заключалась в игре, продемонстрированной динамовцами.


Киевляне играли так же прекрасно и в следующих поединках с румынским клубом "Университатя" (2:2 и 3:0), венским "Рапидом" (4:1 и 5:1), пражской "Дуклой" (3:0 и 1:1) и оказались в финале, где их ждал титулованный мадридский "Атлетико".


Решающая игра, проходившая во французском городе Лионе на стадионе "Жерлан", показала полное превосходство динамовцев. Уже на 6-й минуте они открыли счет. Это Заваров добил головой парированный вратарем Филлолом мяч. Этим "быстрым" голом "Атлетико" было лишено своего главного оружия - контратак.


И после этого "Динамо" имело полное преимущество, оно не давало испанским футболистам ни минуты покоя. На таких сверхвысоких скоростях они попросту не привыкли играть. Под занавес поединка Блохин завершил похожую на регбийную атаку веером, а за две минуты до финального свистка арбитра Евтушенко поставил победную точку - 3:0. По итогам сезона Игорь Беланов назван лучшим игроком Европы.


Как только не называли динамовцев той поры: "чудо - команда", "киевский экспресс". "феноменальная команда". Набранный разбег помог киевлянам и в первой половине 1987 года добиться определенных успехов: выход в полуфинал Кубка европейских чемпионов, победа по пенальти над минскими одноклубниками в финале Кубка СССР. Но силы даже таких мастеров не беспредельны. По всему чувствовалось, что команду ожидает спад.


После развала СССР "родился" чемпионат Украины. В первом же чемпионате успех праздновала "Таврия" из Симферополя, но последующие годы "Динамо" 9 раз подряд выигрывало в национальном чемпионате и 5 раз становилось обладателем Кубка Украины.


1992-2008

В 90-ые годы команда "ослабла"... Пока не вернулся, уже в третий раз, идол "Динамо" (иначе не назовешь) В. Лобановский. С его приходом начинается новая эра украинского футбола. Заблистали такие футболисты как: Шевченко, Ребров, Лужный, Максимов и многие другие.


Команда снова пробилась в высшую элиту европейского футбола. В сезоне 1997-98 "Динамо" оступилось туринскому "Ювентусу" в четвертьфинале очередного розыгрыша ЛЧ. А в следующем сезоне "Динамо" добилось, пока что высшего успеха за последние несколько лет... Команда была в одном шаге от финала самого престижного клубного турнира Европы - Лиги Чемпионов.


В полуфинале "Динамо" в тяжелой борьбе уступило немецкой "Баварии"... После этого команду покинул А. Шевченко... Почувствовался небольшой спад в игре команды. Еще через год покинул команду и С. Ребров. Команда неудачно выступала в Лиге Чемпионов, ограничиваясь всего лишь выходом в групповой турнир.


А в 2003-ем году случилось трагическое событие для всего мирового футбола, а для киевлян - особенно. Скончался Валерий Васильевич Лобановский. Перечислять все его регалии нет смысла, достаточно просто сказать, что после его кончины на Украине был объявлен национальный траур, а в европейском футболе все матчи начинались с минуты молчания.


Своим преемником Тренер №1 считал Алексея Михайличенко, который и возглавил команду. Михайличенко завоевал звание чемпиона Украины, но провалил старт нового сезона, отпустив "Шахтер" далеко вперед, да и в Лиге Чемпионов проиграл дома турецкому "Трабзонспору". Если бы не экстренная отставка и назначение тренера Йожефа Сабо, скорее всего, киевское "Динамо" осталось бы без Лиги Чемпионов.


Достижения
Кубок обладателей Кубков УЕФА: 1975, 1986
Суперкубок УЕФА: 1975
Чемпион Украины, 12 раз: 1993, 1994, 1995, 1996, 1997, 1998, 1999, 2000, 2001, 2003, 2004, 2007
Обладатель Кубка Украины, 9 раз: 1993, 1996, 1998, 1999, 2000, 2003, 2005, 2006, 2007
Обладатель Суперкубка Украины, 3 раза: 2004, 2006, 2007
Чемпион СССР, 13 раз: 1961, 1966, 1967, 1968, 1971, 1974, 1975, 1977, 1980, 1981, 1985, 1986, 1990
Обладатель Кубка СССР, 9 раз: 1954, 1964, 1966, 1974, 1978, 1982, 1985, 1987, 1990
Обладатель Кубка Первого канала 2008
Обладатель Кубка чемпионов Содружества 4 раза: 1996, 1997, 1998, 2002
Олег Блохин и Игорь Беланов обладатели "Золотого мяча"

Руководство «Интера», которое продолжает активные поиски главного тренера после того, как Леонардо покинул свой пост, включило в список приоритетных вариантов наставника «Фиорентины» Синишу Михайловича. Однако боссы «фиалок» не хотят расставаться со своим рулевым.

«Тренер Синиша Михайлович и руководство клуба хотели бы в очередной раз подчеркнуть, что их дальнейшее сотрудничество не подвергается сомнению», — говорится в заявлении «Фиорентины».

Авторитетное французское издание L'Equipe утверждает, что полузащитник "Монако" Лукман Аруна близок к переходу в киевское "Динамо".

20-летний нигериец не горит желанием выступать в Лиге 2 и потому ищет новые варианты продолжения карьеры. В своих рядах Аруну хотел видеть "Вулверхемптон", но, по информации того же L'Equipe, "Динамо" удалось выиграть борьбу за игрока. Трансфер центрхава должен обойтись киевскому клубу в 1,5 - 2 миллиона евро.

FootballTransfer.com.ua

Сербский полузащитник «Динамо» Милош Нинкович в интервью «Динамо Киев Web TV» рассказал о том, как идет его восстановление после травмы.

— Все хорошо, нога уже не болит. Но пока я занимался в основном в тренажерном зале и бегал. Работать с мячом и в группе в отпуске было не с кем. А сейчас на сборе людей пока мало, поэтому тяжело, не спрячешься (улыбается).

Самісінькому центрі Києва, біля підніжжя Черепанової гори, розташований один з найбільших у Європі комплекс спортивних споруд, який з 1996 року має назву "Національний спортивний комплекс "Олімпійський". Його центральною частиною є велика спортивна арена з футбольним полем, легкоатлетичними доріжками та двоярусними трибунами для глядачів 

Днем народження стадіону вважається дата 12 серпня 1923 року, коли на "Червоному Стадіоні ім. Л. Троцького" були проведені перші змагання першої Олімпіади Київщини. Проект стадіону був розроблений молодим інженером Л.І. Пільвинським. Для південної і східної трибун використали схили Черепанової гори. З уламків будівель збудували північну та західну трибуни, засипавши їх землею. 

Особливу увагу будівництву стадіону приділяв угорський політичний діяч-інтернаціоналіст Лайош Гавро, який 1924 року був військовим комісаром Київської губернії. Саме йому належить ініціатива створення Червоного стадіону. І завдяки Гавру це будівництво таки почалося.

Назва "Червоний стадіон ім. Л. Троцького" була визначена за революційними традиціями того часу. Червоний колір у назвах багатьох споруд домінував ще багато років. Ім'я Л. Троцького ( Троцький (Бронштейн) Лев Давидович – Народний комісар військових і морських сил СРСР, з 1926 року за партійний ревізіонізм виведений з Політбюро ЦК ВКП(б), а наприкінці 1927 року – зі складу ЦК, висланий з СРСР і вбитий за кордоном) в назві стадіону значилося тільки 1923 року.


У 1924 році на стадіоні було трохи розбудоване футбольне поле 120х70 метрів з орієнтацією захід-схід. Навколо зовнішнього периметра поля облаштували бігові доріжки, а також звели роздягальні й душові.
Отак поступово стадіон змінював своє обличчя.

 З 1925 року на Червоному стадіоні проходила більшість матчів на першість міста. Тут святкував перемоги й легендарний київський "Желдор", в якому виступали найкращі київські футболісти Ямковий, Весеньєв, Товаровський, Бардадим, Шевцов, Бойко, Долгов і Фенхель, а трохи пізніше –Гончаренко, Свиридовський, Поталов та інші.

А от 1928 року на святкуванні чергового Дня фізкультурника на Червоному стадіоні дві тисячі спортсменів міста своїми тілами створили й продемонстрували величезну яскраву піраміду у вигляді п'ятикутної зірки.

Саме Червоний стадіон з перших днів свого існування дав великий поштовх розвитку масового спортивного руху в Києві. На ньому формувалася майстерність гравців того часу, проводилися вирішальні й принципові змагання. Він був на той час найкращою в місті футбольною ареною, тож до відкриття стадіону "Динамо" саме на Червоному стадіоні проводилися всі значні матчі першості Києва, міжнародні поєдинки збірних Києва з робітничою збірною Нижньої Австрії в 1927-1929 роках і збірної Києва зі збірною Робітничої спортивної асоціації Англії 1927 року. На цьому полі й київські динамівці приймали в ті часи своїх суперників з інших міст, а також був проведений найперший міжнародний матч "Динамо" – з робітничою збірною Нижньої Австрії ( 1929 рік – 3:4).

У 1934 року, коли Київ став столицею Української РСР, одразу постало питання про необхідність спорудження більшої спортивної арени, яка б відповідала підвищеним вимогам до фізичної культури і спорту в СРСР.
1935 року був оголошений конкурс на "підняття" Червоного стадіону на більш високий рівень, переможцем якого став проект молодого архітектора Михайла Гречини під назвою "Український республіканський стадіон". До речі, з ім'ям цього видатного українського архітектора пов'язані майже всі зміни та реконструкції стадіону. Упродовж півстоліття він піклувався про своє дітище.


За проектом генеральної реконструкції Києва, будівництво стадіону було передбачене на значній території, що межувала з Червоним стадіоном. Проектом на стадіоні були передбачені трибуни на 50 тисяч глядацьких місць. Мав бути збудований грандіозний "комбінат фізичної культури" республіканського значення, спортивна арена якого стала б однією з найбільших в СРСР – після стадіонів у Москві та Ленінграді. От що писала київська газета "Пролетарська правда" 20.06.35р.: "На базі нинішнього Червоного стадіону проектується новий республіканський стадіон площиною на 80 га. Це буде величний комбінат фізкультури… Будівництво стадіону розпочнеться в 1936 році…"


Розпочате будівництво нового стадіону не давало можливості проводити змагання на старій арені. Запрацювали на Червоному стадіоні екскаватори, трактори, підйомні крани. Виймалися кубометри землі, завозилися інженерні споруди. Якщо східні трибуни повторювали рельєф гори, то західні були штучними і містили адміністративний комплекс, до складу якого входили урядова трибуна, готель, спортивні зали та підсобні приміщення. Десятки тисяч киян працювали на будівництві стадіону. Воно стало всенародним. За п'ять років будівництва стадіону на фоні зеленого масиву парку, Черепанової та Госпітальної гір, нарешті, виросла футбольна арена з трибунами для глядачів, фізкультурний павільйон з роздягальнями, суддівськими кімнатами і лікарняними кабінетами. На трибуни вели широкі сходи з червоного граніту. Було змонтовано, відповідно до вимог того часу, системи освітлення та радіофікації. Широка алея, засаджена кленами, оточувала всі 36 секторів стадіону. Поруч, біля підніжжя Черепанової гори, були збудовані майданчики для волейболу, тенісу, баскетболу й городків. Трохи вище, на горі, були розташовані альтанки для відпочинку.


Головний вхід до стадіону повинна була прикрашати велична колонада з 22 колон коринфського ордену. Подібні колони київські зодчі вже використовували, оформлюючи павільйони Всеросійської промислової виставки. Але, на жаль, колонаду і внутрішній двір не добудували. І саме тут змушені були зробити тимчасовий вхід з боку вулиці Анрі Барбюса. Через нестачу грошей відмовилися і від монументального паркана.

Друге урочисте відкриття повністю реконструйованого стадіону, що отримав нову назву – Республіканський стадіон ім. М.С. Хрущова (Микита Сергійович Хрущов того часу був першим секретарем ЦК КП(б) України потім ЦК КПРС, 1964 року знятий з цієї посади), планувалося 22 червня 1941 року. Київське "Динамо" готувалося до матчу 22 червня з командою Червоної Армії з Москви. Газета "Пролетарська правда" від 21 червня писала: "Завтра в Києві відкривається найбільша в Україні фізкультурна споруда – Республіканський стадіон ім. М.С. Хрущова… Новий стадіон зможе одночасно обслужити 70 тис. глядачів. Оточене 36 секторами на 50 тис. місць пухнастим зеленим килимом видніється овальне футбольне поле міжнародних розмірів… З боку вулиці Анрі Барбюса височить струнка колонада. Це тимчасовий вхід на стадіон… За рішенням уряду УРСР республіканський стадіон разом в існуючим Палацом фізкультури і зимовим басейном становитимуть єдиний спортивний комбінат – центр навчально-спортивної роботи."

Барвисті афіші запрошували киян на відкриття стадіону-парку. Квитки на матч вже продавали. Але саме того дня, вранці 22 червня 1941 року розпочалася війна. Німецька армія перейшла кордон СРСР, на Київ впали перші фашистські бомби, і , звичайно, ні футбольного матчу, ні самого відкриття стадіону не відбулося. Розкуплені квитки ніхто не здавав. Їх оголосили дійсними – до кращих часів.

 вересня 1941 року до Києва увійшли війська завойовників. Почалися репресії проти мешканців міста, вводився новий окупаційний "порядок". Всім футболістам, що залишилися в місті, доводилося боротися за своє життя. Відомий футболіст київського "Желдора" Г. Швецов, який прийняв нову владу і поставився до неї лояльно, з власної ініціативи створив спортивне товариство "Рух" для спортсменів, що визнали нову владу. Швецов став граючим тренером футбольної команди цього товариства. Свої матчі "Рух" проводив саме на новому Республіканському стадіоні, який спочатку в газетах і серед населення мав неофіційну назву – стадіон Палацу спорту, а вже пізніше, за рішенням міського голови з подачі Швецова, був офіційно перейменований на Всеукраїнський стадіон.


Офіційно за часів окупації стадіон був відкритий 12 липня 1942 року. "З дозволу Штадткомісаріату та за допомогою Міської управи спортивне життя Києва відновлене.
Наданий для занять стадіон Палацу спорту (В.Васильківська) вівторками та п'ятницями являє центр жвавої спортивної роботи…


Першими почали змагання футболісти…
У неділю, 7 червня о17 год.30 хв. усі аматори футболу будуть мати можливість бачити перше відкрите змагання футбольних команд "Рух"- хлібзавод, яке відбудеться на стадіоні Палацу спорту.
Швецов.( З газети "Нове українське слово" м. Київ, 06.06.1942р.)

"Відкриття цього прекрасного величезного, майже на 60 000 чоловік, стадіону було призначене за совєтів на неділю 22 червня 1941 року. Ця дата добре пам'ятна кожному мешканцеві Радянського Союзу і, безумовно ввійде в історію людства… Але, з цілком зрозумілих для кожного причин, ні матч, ні свято не відбулись і були відкладені на невідомий час. І от тепер, 12 липня, більш як через рік, відбулося відкриття Українського стадіону. Хороша сонячна погода сприяла святу, і на відкритті було понад 15 000 чоловік, серед них багато представників німецької на союзних армій…


Цікавим футбольним матчем між командами спортивного товариства "Рух" та командою однієї з німецьких частин "Д.В." закінчилося відкриття Українського стадіону в Києві. Матч закінчився перемогою української команди…
Р.Д. ( З газети "Нове українське слово", м. Київ, 15.07.42р.)

Після визволення Києва від фашистських окупантів 6 листопада 1943 року, стадіон важко було впізнати. Під час війни його спеціально не бомбили ні наші, ні німці. Хоча випадкові влучення окремих снарядів таки траплялися. До того ж, на стадіоні "квартирувалися" війська – свої і чужі. Під час окупації в центральному павільйоні був німецький гараж. А, відступаючи, загарбники вивезли ажурні вхідні ворота й огорожу, вікна та двері, зруйнували водогін, освітлення, радіомережу тощо. Тож стадіон довелося відбудовувати. За справу взялися працівники тресту "Хрещатикбуд" ( потім – "Київміськбуд-4"). З допомогою мешканців міста майже за півроку стадіон було впорядковано.

Уже 25 червня 1944 року його урочисто відкрили. Символічно, що цього дня відбувся матч "Динамо"(Київ) – ЦБЧА(Москва), тобто той, який не відбувся 22 червня 1941року. На жаль кияни програли з рахунком 0:4.
"Комітет в справах фізичної культури і спорту при Раді народних комісарів УРСР: У неділю, 24 червня відбудеться велике спортивне свято, присвячене урочистому відкриттю республіканського стадіону імені М.С. Хрущова.
В програмі:
1. Художні спортивно-гімнастичні виступи добровільних спортивних товариств, учбових закладів м. Києва.
2. Виступи майстрів спорту з гімнастики, легкої атлетики та піднімання штанги.
3. Футбольний матч ЦБЧА (Москва) – Динамо (Київ).
Вхід до стадіону: з Червоноармійської та Прозорівської вулиць.
Початок свята о 17:00.
Вартість квитка 5 крб. Попередній продаж квитків в крамницях "Динамо", касах Стадіону, центральних театральних касах. ( З газети "Радянська Україна", м. Київ, 24.06. 1944р.).
Керівництво республіки й особисто М.С. Хрущов поставили перед архітекторами і будівельниками конкретне завдання щодо приведення споруди у відповідність довоєнним проектам і з обов'язковим доопрацюванням, по-перше, того, що не було свого часу зроблено (урядова трибуна, спортивний павільйон з колонадою, паркан тощо), а по-друге, вирішення питання освітлення футбольного поля для проведення матчів у вечірній час і встановлення сучасного табло. Табло не було взагалі аж до 1949 року, а результат матчу демонстрували на табличках, що вивішувалися на щоглах з драбинами, якими піднімалися працівники стадіону, щоб замінити таблички в ході матчу.

Роботи з ремонту й удосконалення стадіону гальмувалися нестачею значних капіталовкладень. У повоєнний час з цим було дуже скрутно. Саме тому перша реконструкція затяглася майже на п'ять років, а відкрили стадіон тільки 1949 року. От що писала газета "Київська правда" за 07.09.49р.:"…Вже повністю готове футбольне поле. Поверхня його засіяна багаторічними травами. Споруджені допоміжні приміщення для футболістів – роздягальні та душові кабіни. Навкруги футбольного поля обладнано чудову бігову доріжку – одну з кращих в країні. Ширина її сягає 10 метрів. Трибуни стадіону налічують 38 секторів, в них 47 756 сидячих місць… Тепер матчі на першість СРСР з футболу кияни дивитимуться на стадіоні імені Хрущова. 8 та 9 вересня тут зустрінуться команди першої групи: київські динамівці гратимуть з футболістами харківського "Локомотива".

На початку 50-х, нарешті, над трибунами південних ("черепанівських") воріт з'явилося дерев'яне табло. На фанерному щиті, розміром 6х3 метри, у металевому каркасі, зазначали назви команд і цифри рахунку у метровому діаметрі. Після кожного забитого м'яча працівник стадіону на спеціальній драбині піднімався нагору й змінював таблички на табло.

літку 1954 року завершилося будівництво головного фасаду стадіону – колонади зі службовим входом до внутрішнього двору адміністративного корпусу. Ці колони стали візитівкою стадіону.

Та головним досягненням того часу було встановлення у 1956 році чотирьох 45-метрових металевих башт із 320 гратчастими прожекторами загальною яскравістю освітлення на 500 люкс. З того часу футбольні матчі у Києві можна було проводити увечері. Також 1956 року на стадіоні з'явилося більш сучасне табло, з годинником посередині, оснащене електричними лампами, які висвічували рахунок матчу за командою оператора.

 У жовтні 1962 року Республіканський стадіон ім. М.С. Хрущова змінив назву на Центральний стадіон. Саме наприкінці того року на стадіоні демонтували старе табло і почали встановлювати нове електронне табло, придбане в Угорщині. 10 квітня 1963 року на матчі "Динамо"(Київ) – Спартак(Москва) глядачі вперше побачили на табло рахунок матчу із зазначенням хвилин, на яких були забиті м'ячі та прізвищ їхніх авторів.

Друга генеральна реконструкція стадіону була розпочата 1966 року. Оновити стадіон планувалося до святкування 50-тої річниці Жовтневої революції (1967 рік).

Проект реконструкції був розроблений архітекторами Київського зонального науково-дослідного інституту типового та експериментального проектування, а також Київпроекту ( М.І. Гречина – керівник робіт, Г.І.Гранаткін, А.М. Анищенко та М.Л. Губов). Основою цього проекту було спорудження другого ярусу трибун, змонтованого вперше у світовій практиці на оригінальних залізобетонних двоконсольних ригелях. Двоярусна чаша трибун стадіону була розрахована на 100 062 місця.'

акож, за цим проектом був, нарешті, побудований репортерський комплекс над верхнім ярусом західної трибуни, де на високих опорах були змонтовані коментаторські кабіни, а також споруджений трамплін для стрибків на лижах. Було встановлено й два нових електронних табло розміром 18х6 метрів: ліве показувало час, дату й температуру повітря, а праве – назву команд, рахунок матчу і авторів забитих м'ячів.

Утретє на капітальний ремонт і значну реконструкцію Центральний стадіон став 1977 року у зв'язку з прийнятим рішенням про залучення столиці України до проведення футбольного турніру ХХІІ літніх Олімпійських ігор 1980 року. Треба було, насамперед, підготувати футбольне поле для проведення матчів такого рівня, тому було вдосконалено дренажну систему поля, а ґрунт повністю замінили та засіяли травою. На східній трибуні була встановлена чаша для олімпійського вогню на оригінальних стійках. Також встановили чотири нові опори освітлення, висотою 82 метри. На кожній опорі знаходилися 132 лампи по 3,5 кВт кожна. Саме в період цієї реконструкції на території спортивного комплексу було збудовано ще два футбольних поля, майданчик для метання диску, ядра, спису та молота, новий унікальний трамплін, який мав вантову конструкцію.




До олімпійського футбольного турніру 1980 року стадіон повернув історичну назву – Республіканський.
20-27 липня 1980 року на стадіоні відбулися футбольні матчі учасників Олімпійських ігор – команд Алжиру, Іраку, Іспанії, Коста-Рики, НДР, Сирії та Фінляндії.

 1996 року стадіон отримав назву, якої він давно заслуговував – Національний спортивний комплекс "Олімпійський". Цей статус підтверджений Указом Президента України.
Під час реконструкції 1998 року за рахунок встановлення індивідуальних стільців, місткість стадіону зменшилась до 83 тисяч.



Нинішня реконструкція Національного спортивного комплексу "Олімпійський" розпочалася у серпні 2008 року в межах підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу.

Архітектурні особливості 

Реконструкція стадіону НСК "Олімпійський" передбачає створення сучасної арени, нового символу Євро-2012 на базі старої споруди. У проекті реконструкції збережено існуючий автентичний насип нижнього ярусу і другого залізобетонного ярусу трибун. Новий стадіон поєднає 80-літню спортивну історію України, європейський досвід та надсучасні технології.

Згідно проекту реконструкції, "Олімпійський" залишиться універсальним стадіоном - багатофункціональною спортивною ареною для проведення і футбольних матчів і легкоатлетичних змагань міжнародного рівня.

З усіх спортивних арен, що готуються до Чемпіонату Європи з футболу у 2012році, НСК «Олімпійський» - найбільший – загальна місткість стадіону 70 050 місць, з яких під час матчів ЄВРО-2012 УЕФА використовуватиме 68 055 місць.

Сучасного обличчя стадіону надасть скляний фасад та покриття у вигляді підвісного навісу з напівпрозорої синтетичної мембрани, що накриватиме 100% глядацьких місць.

Інфраструктура стадіону відповідатиме вимогам УЄФА до стадіонів класу "Еліт" – з новою системою безпеки, збільшенням кількості підходів до стадіону та шляхів евакуації, системи відеоспостереження з моніторами і відеокамерами, інформаційно-комп'ютерними технологіями.

НСК «Олімпійський» вважається головним стадіоном майбутнього чемпіонату Європи. Саме на ньому відбудеться фінал змагання і церемонія закриття.

Замовник будівництва – Державне підприємство НСК "Олімпійський".

Генеральний проектувальник - компанія GMP (Німеччина)

Генеральні підрядники - Акціонерне товариство Холдингова компанія "Київміськбуд", ТОВ "АК Інжинірінг", ТОВ «Завод Мастер-Профі Україна»

Здача в експлуатацію – осінь 2011 року

Інформаційні відомості:


Зміна назв Національного спортивного комплексу "Олімпійський"
1923р. – Червоний стадіон ім. Л. Троцького;
1924-1935рр. – Червоний стадіон;
1936-1938рр. – Республіканський стадіон ім. С. Косіора;
1938-1941рр. – Республіканський стадіон;
1941р. - Республіканський стадіон ім. М. Хрущова;
1941-1943рр. – Всеукраїнський стадіон;
1944-1962рр. – Республіканський стадіон ім. М. Хрущова;
1962-1979рр.- Центральний стадіон;
1980-1995рр.- Республіканський стадіон;
З 1996р. – Національний спортивний комплекс "Олімпійський"

За матеріалами фондів Музею Спортивної слави України

Источсник: НСК "Олимпийский офицальний сайт

фОТО НСК Олімпійського у різні часи. 

Спортивне свято на Червоному стадіоні, 1925 р.

Сегодняшний тренировочный день начался для «Динамо» в тренажерном зале. Полчаса перед утренней тренировкой футболисты «тягали железо», под наблюдением Винченцо Пинколини индивидуально работая над определенной группой мышц. С особым усердием приступил к упражнениям нигериец Ади, находящийся в команде на просмотре.

Читать полностью →

"Die Chancen, dass er (Cisse) bleibt, stehen weiter 50 zu 50", erklärte Dufner. "Wenn die Angebote in einer gewissen Größenordnung sind, wird es Gespräche geben. Aber es muss eine Sache sein, die uns gut tut und dem anderen Verein wehtut."

Nach Angaben des "kicker" soll der ehemalige Champions-League-Halbfinalist Dynamo Kiew ein Angebot für Cisse abgegeben haben.

Перевожу не дословно: -)))

"50:50 что он останется" объяснил Дуфнер(спортивный директор). "Если предложение по нему будет  определённой величины, состоятся переговоры. Но это должно быть так, чтобы для нас было хорошо, а для клуба-покупателя бoлезненно.

По информации Кикера, в прошлом полуфиналист лиги чемпионов Динамо Киев сделал предложение.

Источник: www.sport1.de

Легендарный футболист сборной Бразилии Ромарио выразил крайнюю обеспокоенность подготовкой своей страны к принятию чемпионата мира-2014. Ранее конгрессмен полагал, что Бразилия может провести лучшее мировое первенство в истории. Однако местные строители и оргкомитет пока не успевают строить необходимые объекты в срок.

«Только Иисус поможет Бразилии провести чемпионат мира-2014, — приводит слова Ромарио „Спорт Экспресс“ со ссылкой на AP. — Некоторые запланированные вещи так и не будут реализованы. К сожалению, очевидно, что мы столкнемся с серьезными проблемами. Было бы хорошо, если президент Федерации футбола Бразилии Рикарду Тейшера сфокусировался лишь на работе в оргкомитете и покинул свой нынешний пост».

Защитник итальянского «Интера» Марко Матерацци расторг контакт с клубом по обоюдному согласию сторон, сообщает Football Italia.

Футболист провел переговоры на этот счет с президентом клуба Массимо Моратти и теперь может перейти в другую команду в качестве свободного агента. Ожидается, что Матерацци продолжит карьеру в одном из клубов США или Англии.

Добавим, у игрока, которому в августе исполнится 38 лет, еще год действовало соглашение с «Интером». За миланскую команду он выступал с 2001 года.