Станіслав БОГУШ: «Усе починається спочатку»

У відповідь на довіру Станіслав відіграв сезон так, що питань щодо правомірності його місця на полі не виникало. І якщо рік тому про існування такого голкіпера знали лише у вузьких колах футбольних фахівців, то сьогодні Станіслав Богуш — не лише воротар «Динамо», а й один із воротарів національної збірної України.

- Моє скромне футбольне життя змінило­ся в одну мить після того, як минулого літа зателефонував віце-президент «Динамо» Леонід Ашкеназі і запропонував переїхати до Києва. Все інше відбулося якось дуже швидко. Клуб «Металург» (Запоріжжя) ви­рішив із «Динамо» проблеми у зв’язку із моїм контрактом, партнери по команді та тренери побажали успіхів. Навіть не віриться, що з того дня пройшло менше де­сяти місяців, настільки багато подій вміс­тилося у цей час.

- Ти їхав до команди, у якій грав сам Олександр Шовковський. Легендарний воротар, за спиною якого зупинилася кар’єра не одного перспективного голкіпера. Чи не було думок про те, що й тебе очікує така сама доля?

- Йдучи до «Динамо», я знав, хто такий Шов­ковський. Пізніше, працюючи разом із ним, я ще раз пересвідчився, який це висококлас­ний і досвідчений воротар. Поруч із ним по­чинаєш розуміти, чого вартий ти сам. Мені залишалося лише працювати, а вже тренери робили вибір — кому виходити на поле. Коли довіряли мені — я робив усе, аби цю довіру виправдати. А взагалі сезон був настільки на­сиченим, настільки багато було відповідаль­них ігор за ці місяці, що особливо вдаватися до роздумів не доводилося. Не маю сумнівів, що у новому сезоні при новому тренері все слід буде починати спочатку.

- Воротарів «Динамо» тренує Сергій Краковський. Чи був із ним знайомий раніше?

- Так і дуже давно. Але заочно. Десь у сьомо­му класі я приходив на стадіон у Запоріжжі подивитися тренування команди «Металург». Тренером воротарів якраз працював Сергій Вікторович. Тоді грали Гребенюк, Близнюк, Лутков. Коли перейшов у «Динамо», нагадав йому про тодішнє наше «знайомство».

- У роботі Краковський є досить жорстким та вимогливим. Він говорить своїм підопічним про їхні помилки не завжди вибираючи ви­рази. Як до цього поставився?

- Наші стосунки із тренером мають виключ­но робочий характер. Тренер повинен бути жорстким та принциповим. Адже у кожного гравця бувають хвилини, в тому числі й на тренуваннях, коли його треба привести до робочого стану, щоб він викинув із голови зайві думки, які лише заважають працювати. Але це не значить, що на тренуванні на тебе постійно мають гримати. Хіба що в окремі моменти, щоб не розслаблявся.

- Коментуючи гру, ти часто вживаєш фразу «розбудити захисників»…

- Так, це важливий елемент футболу. Гравці усі 90 хвилин мають бути повністю сконцентрованими. Щодо воротарів, то їх під час гри вже нема кому «розбудити». Хіба що форвардам суперника.

- Юрій Сьомій одразу ж зробив тебе осно­вним воротарем. Він, напевно, ризикував, коли випускав новачка команди у найвідпо­відальніших матчах сезону. Звідки у нього була така довіра до тебе?

- Особливих бесід зі мною Юрій Сьомій не проводив. Зазвичай перед грою він робив певні зауваження, зосереджував увагу на найважливіших ігрових моментах. Перша наша розмова була зовсім короткою. Зустрі­лися на базі, на першому поверсі біля центрального входу… Сьомій сказав, що усе в моїх руках, я маю працювати та доводити своє право на місце у воротах. Одразу ж. Сезон у розпалі, за кілька днів починається Ліга чемпіонів.

- Які ігри за «Динамо» у першому своєму се­зоні тобі найбільш приємно згадувати?

- Напевно, виїзний матч із «Порту» в Лізі чемпіонів. Тим більше, що ця перемога була історичною для «Динамо», першою, здобу­тою в Португалії.

- У футболі не обійтись від невдач — поразку від «Шахтаря» у півфіналі Кубка УЄФА ти на­звав найбільш прикрою…

- Зустрічалися дві рівні за силою команди… Вважаю, що «Шахтарю» просто більше пощасти­ло. Обидва колективи заслуговували грати в фі­налі, але доля посміхнулася нашому супернику.

- Можна лише здогадуватися, яка атмосфе­ра була в роздягальні після цього матчу…

- Важко переживати такі емоції. Більшість хлопців, у тому числі я, тримає їх у собі. Си­диш, понуривши голову, мовчиш. Якісь емоції виникають у перші хвилини після гри, коли залишаєш поле. Тоді можна висловити пре­тензії, насамперед — арбітрам (сміється).

- Скільки тобі потрібно часу, аби відійти від невдачі та повернутися до належного емоцій­ного стану?

- По-різному. Але після тієї гри із «Шахта­рем» дві доби не міг заснути. Лише чергова гра у чемпіонаті, необхідність підготовки до неї, змусила взяти себе в руки.

- У «Металурзі» ти був у грі всі 90 хвилин, тоді як в «Динамо» за весь матч інколи тра­пляється по 2-з удари. Довго перелаштувався на нову для себе інтенсивність гри?

- У «Динамо» інша філософія. Вимагають лише перемог, ти не маєш права програти. Власне, так само було у Запоріжжі, але ступінь відпо­відальності у Києві набагато вища. Так саме як і рівень турнірів, де виступає «Динамо». Коли за гру по твоїх воротах завдають лише кілька ударів, слід мати певні способи утримання високої концентрації. Одні воротарі постійно розминаюся, виходять далеко в поле, інші го­лосно керують партнерами. Особисто для мене легше провести всю гру в роботі, ніж різними методами підтримувати ігровий тонус.

- Цікаво, що за сезон в «Динамо» ти зіграв майже вдвічі більше матчів, ніж за чотири в «Металургу»…

- Мені до вподоби грати двічі на тиждень. Гра, відновлення, тренування, знову гра… Єдине, під кінець сезону нако пичується вто­ма. Це було помітно й по іншим гравцям на­шої команди. Мабуть, також через це у травні провели серію невдалих матчів.

- У серпні 2008 року доля подарувала тобі стільки позитивних емоцій, що могло ви­стачити не на один рік. Мабуть, цей місяць пам’ятатимеш все життя?

- Спочатку мене запросили до «Динамо», а на третій день після переїзду до Києва позна­йомився з дівчиною Оленою. У нас все гарно, ми разом, але розповідати про особисте жит­тя не хочу. Нехай найкраще за мене говорять результати команди на футбольному полі.

P.S. 12 червня Станіслав і Олена одружилися.

Дмитро Шаповал, журнал ФК «Динамо», червень 2009 р.