Предлагаем вашему вниманию статью о динамовце Артеме Кравце и втором украинце «Штутгарта» Борисе Тащи из свежего номера клубного журнала «швабов». Огромная благодарность за предоставленный материал и украинский перевод PEPSI.
Борис Тащи веселий хлопець. Коли Артем Кравець розпочав розповідь про своє походження та сім‘ю, Борис його раптово перебив, та зайшовся співати «...I want to fly away, yeah, yeah, yeah» так, начебто він знаходиться на Open-Aіr-концерті. Це відома пісня «Fly away» співака Ленні Кравеця, якою Борис жартома натякнув, що Артем і Ленні — родичі. Такими жартами Борис намагається підбадьорити Артема, що тримається сьогодні надто скромно і серйозно — і видно, що обмін посмішками між нами реально допомагає. «Та пошуткуй вже!» — каже Борис. Видно, що «шефство» Бориса йде на користь обом, особливо для Артема, і це добре.
Зараз середа, до першого виходу Артема на поле у домашньому матчі на «Мерседес-Бенц Арені» залишається три дні. Час відчути флейр домашньої арени. Час відчути, що чекає на гравця у стінах домашнього стадіону «Штутгарту». Саме тому після тренування Борис і Артем вирішили прогулятися Ареною. Борис перейшов у «Штутгарт» восени 2014, а Артем — лише три тижні назад. Походили по газону, зайшли до роздягалень, пройшлись по тунелю, оцінили вигляд поля з трибуни, і заходились порівнювати футбольне життя в Україні та Німеччині. Футбольні баталії між грандами «Динамо» та «Шахтарем» збирають близько 50 000 гладячів на стадіоні, в той час як інші матчі відвідує як правило 8-10 тисяч вболівальників. Там де на стадіоні не зовсім затишно, багато хто вирішує сидіти вдома.
«У Німеччині по іншому. Тут похід на стадіон — це як похід у театр: сходив, подивився дійство, сів машину і поїхав додому, — каже Борис. — Коли в Україні тисячі людей йдуть на стадіон — подекуди можуть виникнути організаційні проблеми».
Коли заговорили про бундеслігу — стало одразу видно як забігали вогники в очах обох гравців, мабуть це для них значить щось важливе.
«Так і є, — каже Борис. — Здійснилась моя мрія». Артем добавляє, що «бундесліга — один з найпотужніших чемпіонатів світу, і я дуже радий грати за «Штутгарт». Інтроверт Артем та екстраверт Борис поза футбольним стадіоном такі різні, але дуже схожі як спортсмени. Обидва виросли в Україні у футбольній провінції, далеко від місцевих клубів-грандів, та з часом вирішили спробувати футбольного щастя за кордоном. Артему було 15 років, коли він поїхав грати за 400 км. до Києва, до школи «Динамо». Борис у 18 років залишив одеський «Чорноморець», щоб спробувати свої сили у московському «Динамо». У Артема у Києві справи йшли добре, з часом він доріс до рівня гравця збірної України, а от у Бориса у Москві особливих успіхів не було — два сезони відіграв у оренді на батьківщині, аж поки не закінчився контракт і не відбувся перехід до «Штутгарту».
Чому не склалося у Москві Борис відповідає неохоче. Каже, «самокритики і бажання вистачало, власні помилки бачив і реагував». Але чим більше занурювались у тему Україна — Росія, тим більше у Бориса і Артема виникало бажання змінити тему, бо ситуація між країнами і так напружена, а наговорити зайвого, або бути невірно зрозумілим дуже не хочеться. Мовчання — золото. Тим паче у Артема є плани зіграти на Євро-2016 у складі збірної, і він вже достатньо стоїть у фокусі ЗМІ як український профі, що грає у бундеслізі.
Тим часом на стадіоні ми дійшли аж до знаменитого сектору «Cannstatter Kurve» (це самий гучний фанатський сектор). Заходимо на стоячі місця, кидаємо погляд на поле стадіону, і тут же лунає голос Бориса,що чистісінькою німецькою наспівує «Вперед хлопці з Канштату», — це пісня місцевих фанатів. Все-таки Борис дуже полюбляє співати. Це знову той самий момент, коли Борису вдається розрядити обстановку, бо ще хвилину назад Артем зосереджено крокував по газону і думав про щось своє, піднімаючись сходами на сектор, а тут хоп — і лунає пісня фанів, німецькою, та ще й у виконанні одноклубника. Артем автоматично підняв руки догори, як фанат, що вітає гол, і привітав Бориса. Вони знайомі лише три тижні, а таке враження, що товаришують давно. Воно й не дивно, бо об’єднує не лише спільна Батьківщина, а й знання про те, як воно — грати далеко від домівки, а тепер ще й у бундеслізі.
Незважаючи на те, що обидва нападники є конкурентами за місце у складі команди, вони пробують всіляко допомогти один одному за межами стадіону. «Підтримка Бориса для мене є важливою, — каже Артем. — Я тут нічого не знав, німецькою мовою не володію, а моя англійська не є ідеальною». Причому сказав це англійською досить пристойного рівня. «Я радий, що Борис мені так допомагає, все показує, все розснює». Дружина Артема Анна, яка раніше вже кілька разів бувала у Німеччині, і завжди була не проти тут пожити, загорілася переїжджати одразу, як довідалася про варіант переходу до «Штутгарту». «Та і я сам цього дуже хотів», — зізнається Артем.
Щоправда деяка невизначеність, і пов’язані з цим турботи залишаються — як підуть справи у клубі, як приживемося на новому місці. «Для нас тут все нове. У німців інший стиль і ритм життя», — каже Борис, і згадує свої перші кроки у «Штутгарті»: «Коли я прибув сюди, я теж нікого не знав, хто б знав бодай російську мову, тому спочатку було складно. Тому зараз я намагаюся надати максимальну допомогу у вирішенні всіх проблем Артема. Хочу підтримати, щоб почував себе тут як вдома».
Така підтримка колеги по клубу не даремна, і про це Борис, підморгнувши нам, розповів детальніше: «Моя подруга Анастасія зараз не може постійно жити зі мною у Штутгарті, а повар з мене жахливий, тому хожу іноді на вечерю до Кравців — там Анна готує дуже смачні українські страви».
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
Читать все комментарии (12)