Футбол без «хазяїна»

Поки наша національна збірна грала відбірні матчі в українському футболі відбулася цікава подія — першої поразки зазнала команда із Маріуполя — лідер змагань у першій лізі. Причина поразки досить несподівана — команда тренера Олександрі Севідова психологічно «зламалася» наприкінці матчу у Рівному, пропустивши три м’ячі за десять хвилин, і ледь не пропустивши ще стільки ж. І це не дивно — проти них грали не лише футболісти команди «Верес», а й переповнені трибуни. Це теж, трапилось із маріупольцями вперше.

Не полінуйтесь і зазирніть у статистику останнього туру першої ліги: http://pfl.ua/leagues.php?id=1. У колонці «глядачі» ви побачите, що у Рівному на футбол прийшло більше людей, ніж на усі інші вісім матчів 13 туру разом. Причина аншлагу не у матчі із лідером — на кожному матчі «Вересу», починаючи із минулого літа, коли команду було відновлено у другій лізі приходило не менше чотирьох тисяч людей.

В чому причина? Що такого відбувається на руїнах міського стадіону в Рівному, де лише четверта частина трибун придатна для глядачів? Нічого особливого — звичайний футбол. Але у цей футбол грає своя (!!!) команда, підтримати яку люди йдуть у будь-яку погоду.

До чого привчив нас український футбол в останні два десятиліття? До того, що у кожної футбольної команди є хазяїн, завдяки якому ця команда існує. Захоче хазяїн — буде команда, не захоче — не буде. Глядачі на трибунах для хазяїна на останньому місці. Інколи вони навіть заважають насолоджуватися грою своєї власної команди. Наші люди не дурні, тому відповідають на це практично повним «ігнором» такого «хазяйського» футболу.

Погляньте на телевізійні трансляції футбольних матчів у будь-якій лізі нашого «професійного» футболу: Порожні трибуни із купкою «фанатів» на боковій трибуні та купкою «кузьмичів» на трибуні центральній. Ну і хазяїн у віп-ложі — як без цього? Трапляються виключення — матчі лідерів або поєдинки єврокубків. Але й на них щораз ходить все менше людей.

Організатори нашого футболу на чолі із паном Генінсоном безрезультатно сушать голови над тим, як повернути глядачів на трибуни стадіонів. А виявляється — все просто. Варто зробити футбольну команду власністю її уболівальників і трибуни одразу ж заповняться. Скажете, що нашим уболівальникам не по кишені утримувати професійну футбольну команду? І будете праві. В усьому світі футбольний бізнес тримається на багатих спонсорах. Але є принципова різниця. Там де футбол є бізнесом все починається із глядачів. Туди, де повні трибуни, спонсори та меценати приходять самі. Інколи навіть у черзі стоять щоб отримати право дати грошей тому чи іншому клубу. У нас усе навпаки — спочатку «хазяїн», а все інше потім.

У Рівному, як це тепер відомо усім, хто цікавиться футболом, команда «Верес» є «народним клубом», співвласниками якого є кілька тисяч жителів міста та області, які платять щорічні внески. У перший рік мінімальний внесок становив 100 гривень, тепер — 200. Звісно, що на такі гроші команду не утримаєш. Реально уболівальники фінансують лише десять відсотків потреб «Вересу». Решта — гроші за квитки (близько двох мільйонів на рік) та гроші спонсорів, головним із яких є Богдан Копитко, власник львівського холодокомбінату. Але Копитко не є хазяїном «Вересу», принаймні так себе не поводить. Так само не корчить із себе хазяїна президент клубу Олексій Хахльов, який теж дає гроші на «Верес». Хахльов сидить на домашніх матчах серед звичайних уболівальників без усякої охорони. Інколи садить поруч міського голову Рівного, який загалом байдужий до футболу. Але на трибунах тисячі його виборців, тож гроші на реконструкцію стадіону (100 мільйонів) вже закладені у бюджет міста наступного року.

Ну а сама команда? Нині її очолює Володимир Мазяр, який торік вивів до вищої ліги «Сталь» із колишнього Дніпродзержинська. Спокусився перспективний тренер не на великі гроші, яких у «Вересі» немає і бути не може. Тренера та зібраних ним футболістів надихає інше — можливість уперше в житті грати не для «хазяїна», а для тисяч уболівальників, які завзято підтримують команду. За футболістами, що грають нині за «Верес», можна вивчати географію — де вони лише не грали раніше! Але лише у Рівному вони грають у справжній футбол — футбол для публіки!

Зрозуміло, що футболісти грають у Рівному не задарма — рівень зарплат у «Вересі» не найнижчий, але і далеко не найвищий у першій лізі. Але за які гроші можна купити ті емоції, які відчувають хлопці після кожного забитого м’яча, після кожної перемоги! Немає таких грошей! І тому «Верес», починаючи із березня цього року лише один раз зіграв вдома унічию. Усі інші матчі виграв! У Рівному не може бути розмов про відсутність «мотивації» — за такої підтримки команда не має права не боротися за перемогу до останньої секунди! Про це кажуть самі футболісти, за плечима яких досвід виступів за «хазяйські» команди різних ліг. Саме тому команди, що приїжджають грати до Рівного відчувають дискомфорт — не звикли вони грати за повних трибун. Бояться.

Думаєте чому «Олександрія» та «Ворскла» вилетіли влітку із єврокубків, програвши перші ж матчі на власному полі не найсильнішим суперникам? Тому що злякались! Тому що звикли грати майже у повній тиші під скандування купки «фанатів» та матюки тренерів. Вони просто не знають, що буває інший футбол. Футбол, у якому команда є одним цілим із уболівальниками. Як в Англії чи Іспанії по телевізору.

Виявляються, що «Іспанію» з «Англією» цілком можне влаштувати у нас. Є приказка — ніщо не коштує так дешево і не цінується так дорого як повага. Футбольних уболівальників треба поважати і вони самі понесуть гроші до кас стадіонів! До речі, на кубковий матч проти «Ворскли» керівники «Вересу» вирішили збільшити ціну на квитки. Але як збільшити! На сайті клубу провели опитування і люди самі обрали цю підвищену ціну. Не таку, як хотіли у клубі, а таку, яку готові заплатити. Клуб же — народний!

Не подумайте, я не проти багатих людей, які готові фінансувати футбол. Я просто намагаюся підказати їм як зробити так, щоб їхні гроші не згоряли дарма на порожніх стадіонах, а по-справжньому служили футболу. А там може й прибутки підуть — люди у нас вдячні і готові заплатити за футбол, який існує для них, а не для «хазяїв».

Микола НЕСЕНЮК