Це навряд чи кому сподобається.

Виїхали з Києва з самого ранку біля шостої, бо до Донецьку таки 730 десь км, а в мене найоптимальніша витрата палива на 100 км/ч. Тож добралися біля п'ятої вечора. Дороги зроблені частково в основному в напрямку Київ-Харків, а після повороту на Дніпропетровськ пішла звичайна дорога, хоча це по ідеї головний шлях на Донецьк.

Машину поставили трохи нижче арени на спеціальну стоянку безкоштовно, лише за пред'явленням квитка. Вболівальників в місті менше не стало (тобто українці знову взяли Донецьк), але поводилися вже більш спокійно і трохи навіть втомлено. Зрозуміло, ми чекати довго не стали і пішли за пивом спочатку в Сіті-бар, а потім в Юзовську пивоварню. ЮП взагалі вразило неймовірною смакотою пива з пластикового стаканчику за 29 (!!!) гривень. Смачно, але дорогувато навіть для Києва.

Стадіон було заповнено трохи менше ніж на Францію, до тогож англійці захопили одразу три сектори, а не половинку одного, як французи. Тож на Англію таки приїхало менше наших, мабуть багато хто не зміг справитися з розчаруванням від минулого матчу. Також англічане приїхали не самі а притягли з собою групу професійних заводил, які весь матч били в барабан, дули в труби та заводили свою масовку.

І от гра почалася!

Що сподобалося одразу в наших, так це те, що цього разу вони вийшли з бажанням трохи пограти в футбол, а не тупо відбути номер, як це було з французами. До того ж англійці одразу окреслили своє бажання грати другим номером і вперед особливо не лізли. На цьому відмінності з попереднім матчем пропали і ми знову стали спостерігати за натужними потугами повільної, млявої та безідейної СбУ. Виходив якийсь сумбур, втрати м'яча, безнадійні навіси, безадресні передачі та інші подібні технічні прийоми, які ми зазвичай можемо спостерігати в іграх аматорських команд. Було добре видно, що англійці проводять розгрузочну гру, і СбУ не може їм запропонувати нічого, що б примусило їх хоч трохи напрягтися. Напрягалися ж гравці збірної України, які ніяк не могли зрозуміти, що їм робити з м'ячем, хоча десь відчували, що щось зробити таки треба.

В очі кидалася разюча відмінність і в культурі пасу, і в командній грі,  і в роботі з м'ячем (і без нього!!!), і в загальнокомандному русі, і в єдиноборствах. В усьому. Може по ТБ воно виглядало інакше, але на стадіоні ти не тільки бачиш частину картинки, а і відчуваєш загальний настрой немовби. Одна команда "снісходітельно" гралася з відверто і значно слабкішим суперником, якого хтось надурив, що той може боротися з англічанами. Лише один незаперечний факт: того часу який у гравця СбУ уходив на прийом, обработку м'яча, поворотів голови по сторонам, обдумування, що з м'ячем зробити, з послідуючим пасом або втратою м'яча, англічанам вистачало для того, щоб в три паси просунутися вглибину української оборони на 20-30 метрів (коли вони цього хотіли звісно).

Становилося трохи спекотніше, коли англійці починали грати. В три паси проходилася вся збірна України після чого йшов акцентований навіс і кожного разу серце тривожно стискалося в передчутті неминучого. Добре що це ставало не часто, в основному, коли англічане відчували, що українці починають надто вже борзєть, і трохи попускали зарванців.

Але неминуче таки сталося. Англічане вийшли на другий тайм із завданням забити гол, одразу захопили ініціативу, притисли СбУ до воріт, Ярмола не встояв на ногах, підстраховувати його ніхто не став, два гравці промахнулися повз м'яча, а для П'ятова стало загадкою, як взяти м'яча який летить прямо тобі в руки. Руні теж не став ніхто накривати і тому вже не залишалося нічого, як тупо підставити голову. Вважаю, що в такій ситуації, Мілевський, наприклад, зіграв би більш варіативно і непередбачувано, а не так шаблонно (що він, до речі, продемонструє в другому таймі бездарно зарубивши 100% гольовий момент).

На блактиному екрані могло склатися враження, що гол залетів внаслідок кошмарних випадковостей та помилки воротаря, але перший тайм чітко показував, що в тому епізоді усі зіграли на своєму рівні.

Роботу зроблено і англійці знову втратили інтерес до гри, а оскільки грати треба було ще цілих 45 хвилин, вони вбивали час як могли. Щоб особливо не скучати.

Після пропущеного голу сталося маленьке диво, СбУ вперше за весь час Євро почало бігати, правда не всією командою, а окремими гравцями. Чому англічане, здавалося, були тільки раді, бо отримали нагоду трохи розмятися і відпрацювати захисні схеми. На жаль СбУ знову не змогло нічим їх здивувати, хоча здивувало особисто мене. Невже окрім попасуватися ззаду та навішати на авось, гравці більше нічого не відпрацьовували і не вміють. Вони ж таки професійні гравці, з роками футболу за спиною.

Спроби ж українців пройти більш швидких та атлетичних (чомусь!!!) англічан по центру виглядали б зовсім кумедно, якщо б не виглядали так ганебно. Ну куди? Куди ви пхаєтеся вдвох на шістьох? Ще були удари з далеких відстаней, як констатація очевидної неспроможності СбУ грати в футбол.

 Раптом сталася швідкісна контратака (!), Конопля зіграв чітко, Девіч зіграв дуже чітко, пробивав вже трохи невдало і м'яч парашутіком долетів до пустих воріт звідки його вибив Террі. На стадіоні виглядало що м'яч не перелетів лінію, хоча повтор показує що таки перелетів. Потім Блохін скаже, що почалася б інша гра і я з ним абсолютно згодний. Англічане б пішли вперед і ми б побачили ще пару голів в своїх воротах і, можливо, перлів Пятова. Повторюся ні індивідуальної, ні загальнокомандної спроможності СбУ щось протиставити СбА просто не було. Згадався давнішній матч ДК проти Лівера в ЛЧ, 1-2, коли Лівер забив, вбивав час, ДК тужилося забити і забило, Лівер пішов вперед і за пару хвилин відновив перевагу.

Що характерно, після цього моменту Блохін зняв Девіча (мабуть, щоб потім раптом не забив), а не ніякого Мілю, вийшов Шева і гра в атаці у збірної принципово припинилася. Ще були якісь заміни, але матч відверто катився і таки докатився до свого логічного і цілком справедливого фіналу.

Лягли спати прямо в машині. Прокинулися біля четвертої ранку і поїхали в Київ. Була ще шальна думка махнути в Маріуполь на море - там всього 100 км по чотириполосній дорозі. Але було холодно, голодно і витрачати 3-4 години аби доїхати до холодного моря, окунутися і поїхати назад не було ні сил ні бажання. 

П.С. В усій цій історії з проваленим Євро гріє душу лише те, що на наступних виборах ніхто не може пропіаритися за рахунок Євро. Існуюча влада так точно.