Парамон: "Киянин, який вболіває за «Шахтар», - вже не киянин. Це приїжджий з села".

-->-->-->-->

Правила життя (Esquire, №3, червень 2012 року)

ПАРАМОН

Людина-талісман ФК «Динамо» Київ, 57 років

Київ, Україна

Якщо не буде Динамо, то й Києва не буде. Ви пробачте мені, хлопці, але Київ без цієї команди неможливий.

Киянин, який вболіває за «Шахтар», - вже не киянин. Це приїжджий з села.

Ні за які гроші я не зміняю місто, в якому живу.

В мене немає інших захоплень, крім спорту. Футбол, хокей, баскетбол, гандбол, волейбол, регбі – мені спорту ось як вистачає!

В 1967 році однокласник привів мене на матч «Динамо» з шотландським «Селтіком». З того часу, любі друзі, я болію футболом.

Вперше мене назвав Парамоном мій добрий знайомий. Це трапилось на баскетбольному матчі жіночого чемпіонату СРСР, в Палаці фізкультури, де зараз київський планетарій знаходиться. Сидимо ми з ним на трибуні, він раптом встає та кричить: «Парамоша, ти де? Парамон!» Я його осмикую: «Ти кого кличеш?» А він: «А, ти тут. Ну все нормально». З того часу і пішло – Парамон.

Мені нормально працювати двірником в аеропорту Київ. Вже багато років. Мене терплять, і я терплю.

З англійськими фанами на Євро -2012 мені краще не зустрічатись. Я їх в сутичці не осилю, а вони інакше спілкуватися не вміють.

У нас на стадіонах багато провокаторів

В чому тайна генія Лобановського, знає лише він сам, а його вже немає. І в чому тайна Блохіна, я також не знаю. Не розумію, як він міг заявляти, що виведе збірну України з першого місця на чемпіонат світу 2006 року, коли в нас в групі були чемпіони Європи греки та божевільна команда Туреччини. Але вивів.

Я досі жалію, що розпався Радянський Союз. Ми нормально жили. Не заглядали у завтра, нам це було ні до чого. Нас так привчили.

Якби я, через якісь обставини не зміг би жити в Києві, то уїхав би до Праги. Красиве місто. Можна було б і до Львову перебратися, але що там робити? За «Карпати» вболівати?

Я люблю побути наодинці, є таке.

Я сам придумав молитву, яку читаю перед матчами «Динамо». Її я також промовляю перед іграми баскетбольних команд «Київ» та «Будівельник»

Не грішить, і вам не доведеться турбуватися про пробачення.

Я досі жалію, що дав копняка суді підчас матчу «Динамо» з «Брагою». В мене ця картинка прямо перед очима стоїть. І я досі розплачуюсь – мене за ворота не пускають. Якби я міг повернутися в той день, я би так не вчинив.

Інколи я плачу після поразок, або просто невдалих ігор «Динамо»

В мене було бажання поїхати з країни перед останніми президентськими виборами. Якби Юля стала б президентом, я б поїхав.

В грудні 1999 року я загубився, залишаючи стадіон у Мюнхені після гри з «Баварією». Мене врятував український фанат, який мешкав в Німеччині. Він впізнав мене й провів до готелю. В 2006 році на чемпіонаті світу в Німеччині я знову заблукав. Це було після матчу України з Тунісом в Берлині. В той раз врятувало лише те, що по ходу гри я збирав на стадіоні пластикові стакани, які у німців можна повернути за гроші. Завдяки тому виторгу мені вистачило грошей на таксі, щоб повернутися до свого готелю.

В мене є мобільний телефон, але я не умію і не хочу їм користуватися.

Мені казали, що в «Динамо» є люди, які були б раді мене взагалі на стадіон не пускати підчас ігор. Да, є і така думка.