Монетка

It ain't the roads we take; it's what's inside of us that makes us turn out the way we do. (с) O.Henry

"Ну і нахєра? Нахєра мнє стільки гравців?" - думав Юрій Палич, намагаючись пригадати слова дитячої лічилки: "На золотом крильце сідєлі.. Нє ну я казав що мені потрібно 5 нових гравців, но я ж як думав, попрошу п’ятьох, куплять одного, та ще не того що потрібно.. А тепер? Що тепер? А раптом не вгадаю?" Різні погані думки полізли в голову.

"А тут ще ці вболівальники кляті. Спокою ніяк не дадуть. Програєш - погано, виграєш - теж погано. Гру їм бачиш подавай! Та не аби яку. Динамівську! Нібито я рожаю тут динамівські ігри. Велозу, Тайво, Рафаель, Рубен, Краньчар.. Яке в задніцу  Динамо? Хлопці 2 тижні тому ще не знайомі були.  Ди-на-мо! Чи може з травмованим Шовковським мені динамівську гру будувати? Чи з загнаним вусмерть Ярмоленко? Чи з Гусєвим який ніяк не оговтається? Чи з цими шмаркачами Гармашем ті Хачеріді? А ще кажуть давай нам гру як у 99-му. Ага.. Щас! Може вам ще дефолт 98-го повернути? Чи відключення електроенергії? Чи може вам як у 86-му? Перебудову? Сухий закон? Чорнобиль!.. Ні? Отож бо. Самі не знають чого хочуть, а туди ж.." Юрій Палич важко зітхнув, згадавши полтіннік який він забув в томіку Єсеніна.

"Ладно, - подумав він, - все ж треба щось вирішувати. На долю покладатися не будемо, просто кинемо монетку. Орел - граємо як завжди. Нехай потім цькують, буду стояти на своєму. Нехай кажуть що хочуть.  Нехай думають, що я проявив характер та принциповість. Ну якщо "решка" - то значить нє судьба.."

Юрій Палич акуратно положив монету дуже схожу на олімпійський рубль 80-го року на великий палець  і..  «Цвірінь!!!» - тьохнула монетка злітаючи. Вона оберталась на усі боки, переливалась та виблискувала позолотою. Все вище і вище.. аж поки раптом не зустрілась зі стелею. «Дзинь!» - зойкнула монетка вдарившись о бетонну поверхню. Потім якось незграбно зрикошетила об стіну і в решті-решт чкурнула під ліжко.

«Тьху, зараза! – вирвалось у Юрія Палича. Він закректав, важко опустився на коліна і зазирнув під ліжко. Там було темно. «А-а-апчхі!!!» Павутиння чіплялось за обличчя і лоскотало ніс. Юрій Палич зняв з ноги тапок і пошарудів десь там.

«Дзинь-дзинь-дзинь», забрязкотіло в темряві. «От Борька, сукін син! Казав же йому – здай пляшки!» - подумав Юрій Палич. «За одним разом би і прибрав би. Еххх.. Все доводиться робити самому. Все!» Юрій Палич ще раз зітхнув, перехрестився і поліз під ліжко.

Монетка лежала на підлозі біля плінтуса. Вона певно могла багато чого розповісти про своє життя, та життя свого власника. Але вона не вміла розмовляти і тому мовчала. Тихо лежачи в самому кутку вона вже знала долю що чекає на її господаря. Втім знав її і сам Юрій Палич. Ця монетка ніколи не підводила його. Вже понад 30 років як дороговказна зірка вела вона його шляхами долі, щоразу вибираючи вірний напрямок.

В кишені Юрія Палича лежало принаймні с десяток інших монеток різного ґатунку. Але йому була потрібна саме та. Тому що покладатися на долю було не можна.