Де батько, який дасть по сраці?

Ми можемо сперечатися у Шуріка скільки завгодно. У кожного своя думка, і ніхто не претендує на істину в останній інстанції. Динамо.київ.юа – став дійсно впливовим ресурсом. І не тільки як глашатай, який в будь-яку мить може зібрати до 100 000 людей фізично у певному місці і у певний час. Але і як один великий мозок для власника клубу Динамо Київ, його засновників, гравців та тренерів.

Слова про валідол, вложили Суркісу саме з цього сайту, Сьоміну – доречі теж. І коли його (Сьоміна) агент, та наближені до Сьоміна люди читають критику, шквал критики, і бачать зростаючу кількість зелених плюсів під такими коментарями, обливаються потом. Вихід знайшли. Зареєстрували пацанчєгів, у яких задача проста: МІНУСУВАТИ увесь негатив про Сьоміна. Мої слова не на порожньому місці: я вже як місяць уважно спостерігаю за напливами мінусовальників. Є блог. Є негатив. Люди виказують думки впродовж дня, отримують "+", трошки "-". І раптом «от куда нє возмісь появілся в р… є..» ( J) І одразу +10 перевторюється в «-5»…  І справа не в кармі, і справа не в оцінках. Справжнім болільникам, які боліють Динамо (не за, а саме боліють клубом) то до попи. Вони завжди кажуть те, що наболіло. Вони кажуть те, чому радіють. Набридають ті, хто радіє поразкам. Такій як вчора. І в Лігу ніби нарешті вийшли, але програли – і це радість, і це геній тренера, і це тільки одна помилка – заміна Нінковіча, і це винен Хач і тд і тп… Але не помічають, чи не хочуть помічати, що клуб стоїть на краю прірви. Бо слава Богу, у нас є такий як Ідейе, який ОДИН в полі воїн ( я навіть боюся думати про «теорію западла останніх хвилин матчу»  при рахунку 0:2) що б було,  якби він не забив), у нас Є БОЙОВА команда… Але який сенс у ній, якщо керує процесом людина, яка не уявляє, як це робити. Так у школі вчаться двієчники: «авось» пронесе на контрольній, на самостійній, на тесті, на домашній, на уроці… Ну да.. Пронесе, один, два, три,.. на четвертий «до дошки, сідай, два….»… Десь так і у нас. Як з Ворсклою, як з Борусією… У чверті ДВА, але до наступного класу переведений.  І де той батько, що дасть ременем по сраці? Адже без виховного процесу, «синок» взагалі страх «потєряє»… Тож підкреслюємо і перифразовуємо  слова Гусєва: «… Довели гру команди, Б..я, ось до такого кінця…»