Юрій Сьомін. Осінь патріарха

Спортсмена красить вміння піти своєчасно, тренера – красиво. Приблизно так, як пішов з команди київського "Динамо" Юрій Павлович Сьомін у 2009-му. На гребені чемпіонського успіху, під овації вболівальників, зі сльозами жалю на очах. Про те, що в тих емоціях приховувалося й високе акторське мистецтво, ми дізнаємося вже потім.

Звісно, свій другий прихід у "Динамо" сам Сьомін спровокувати не міг. Хтось його запрошував і те запрошення виглядало воїстину комічно. Навіть з огляду на чемпіонський сезон-2008/09. Той титул став не стільки результатом власне тренерської діяльності, скільки наслідком провалу "Шахтаря" в першому колі й спровоковану цим зміну пріоритетів з акцентом на перемогу в Кубку УЄФА. На перемогу в цьому турнірі претендувало й "Динамо". Однак дорогу киянам перейшов "Шахтар". І та перемога гірників в півфіналі Кубка УЄФА була саме тренерською. Взагалі, показово, що у сезоні-2008/09 "Динамо" програло "Шахтареві" в усіх матчах, які мали турнірне значення – чемпіонаті, Суперкубку, півфіналах Кубка України і Єврокубка. З шести зустічей динамівці виграли лише в одній. Тій, яка нічого не вирішувала.

Та переможців не судять. Сьомін повернувся до "Локомотива", зумів переманити до себе у Москву Олександра Алієва й, витративши на трансфери 40 мільйонів доларів, примудрився з "залізничниками" фінішувати в російському чемпіонаті на п’ятому місці, а в кваліфікації Ліги Європи програв друголіговій швейцарській "Лозанні". Через те рішення Ігоря Суркіса повернути Сьоміна до "Динамо" після його скандального звільнення з "Локомотива" виглядало наче подачка. Не вийшло вдома – завжди є шлях до відступу. Впродовж усієї динамівської історії такими привілеями користувався хіба-що Валерій Лобановський.

Спроба динамівського керівника зліпити для команди нового месію завершилася провалом / Getty Images

Не дивно, що штучна спроба динамівського керівника зліпити для команди нового месію завершилася провалом. Бо, що відрізняло того Сьоміна, який очолив киян у 2008-му, від того тренера, який повернувся у динамівський клуб у 2011-му? Розуміння, що тут тобі довіряють безмежно. Безумовно, цим довір'ям треба користуватися. Але з користю не лише для себе, а й для команди. Новітній же Сьомін не відрізнявся від описуваного президентом "Локомотива" Ольгою Смородською тренера зовсім. Його діяльність у "Динамо" більше походила не на творчу роботу, а на бізнес у найширшому розумінні слова. Показовий момент: в той час, як динамівське керівництво вирішило продати до казанського "Рубіна" лідера команди Романа Єременка, помічник Сьоміна Борис Ігнатьєв не жалкував за втраченим гравцем, а говорив про вигідний в фінансовому плані трансфер. Хоча, в принципі, тренерів мають бентежити не заробітки клубу, а хороша комплектація команди.

Так чи інакше, опинившись же без розумового центру, динамівські наставники довго не сумували. Штаб Сьоміна працював на перспективу. Не відомо лишень – чию. Дивна довіра до Лукмана Аруни й Дуду досі залишиться такою ж загадкою, як і миттєві поява і зникнення з команди Анатолія Дем’яненка колумбійців Гаррісона Отольваро і Хосе Морено. Про природу ж тривалої присутності в київському клубі нігерійського нападника Фанендо Аді здогадуємося лише тепер, коли стало відомо, в чиїй компанії дивився останнє "ель-класико" відомий футбольний топ-менеджер Дмитро Селюк.

Склад обирає тренер. Цієї істини ніхто заперечувати не збирається. Коли є результат. Цифри – річ уперта. Після свого повернення до Києва Сьомін виграв лише один трофей, перемігши в боротьбі за нього "Шахтар". Як виявилося, то була єдина перемога в матчі турнірної ваги над гірниками за останніх три роки. Мова про Суперкубок-2011. Після того було дві поразки при двох нічиїх в чемпіонаті і три фіаско в трьох поєдинках національного Кубка. Команда, яка була рекордсменом за кількістю титулів в СССР, впродовж трьох останніх років не виграла майже нічого. Проте Сьомін після провального сезону-2011/12 йти не збирався. Недоброзичливцям завжди можна було згадати про залізне алібі у вигляді суддівства Юрія Вакса в матчі 26 туру й на цьому фоні забути про бездарну гру двома турами пізніше у Луганську.

Сьомін відчайдушно тримався за робоче місце, ігноруючи гнів вболівальників / Getty Images

Сьомін відчайдушно тримався за робоче місце під акомпонемент вболівальницького свисту ледь не під час кожного матчу з трибун НСК "Олімпійський", іґноруючи знущальні вболівальницькі банери. В принципі, в минулому сезоні Юрій Павлович ще міг апелювати гіршою, ніж у "Шахтаря", комплектацією. Однак літня селекція зробила "Динамо", мабуть, найзірковішою за іменами українською командою. А гри як не було, так вона й не з’явилася. Вимучені перемоги над середнячками національної першості доповнилися фантастичним фартом в матчах кваліфікації Ліги чемпіонів з менхенґладбахською "Боруссією".

Однак кожне везіння рано чи пізно закінчується. Достатньо було дочекатися двох матчів проти "Шахтаря" й дебюту в груповому турнірі Ліги чемпіонів, як мильна бульбашка лопнула. Втративши усе і навіть честь, допустивши у кубковій грі з гірниками найбільшу за час виступів у національних першостях часів незалежності поразку, Юрій Павлович не захотів бодай вибачитися перед вболівальниками, зухвало зазначивши у відповідь на питання про можливу відставку, що вирішувати, хто тренує команду, має виключно керівництво клубу.

Щоправда, потім, коли керівництво нарешті винесло свій вердикт, пан Сьомін навіть образився, мовляв, не можна відставляти наставника, навіть з ним попередньо не поговоривши. Далі – більше. На горизонті, як довірена особа Юрія Сьоміна, виник пан Селюк. Й став вимагати від динамівського керівництва двох мільйонів доларів за дострокове розторгнення контракту. Доводилося читати, що ця вимога – позиція не стільки екс-тренера, скільки того, хто веде його справи. Звісно, бо Юрій Павлович мовчить. Як не збирається він вибачатися за, мабуть,найгірші в незалежній українській історії виступи клубу в національному чемпіонаті.

…Динамівські вболівальники по-різному ставляться до наставника "Шахтаря" Мірчі Луческу. Здебільшого кияни реагують на румунського тренера негативно. Однак в контексті історії з Сьоміним буде доречно зацитувати одне з висловлювань Містера в автобіографічній книзі "Моя шахтарська історія". Своє звільнення через зміну керівництва в турецькому "Ґалатасараї" він прокоментував так: "Може, звучить трохи нескромно, але я, мабуть, є виключенням з загального тренерського ряду в одному делікатному питанні. Залишаючи клуб до завершення дії контракту, не вимагаю грошової компенсації. Ніколи. Так було в "Ґалатасараї", а ще раніше – в "Інтері"…

Автор: Иван Вербицкий, UA-Футбол