Київське "Динамо": рух у замкненому циклі

Чому сьогодні навіть ті ЗМІ, які завжди на боці столичної команди, вже пишуть, що завдання «синьо-білих» на сезон - срібні медалі?

Коли тренер у лікарні: хто відповідає за результати?

Однією з головних бід києводинамівського клубу останнього десятиріччя є «колективна відповідальність», яка насправді перетворюється на колективну безвідповідальність.

Ось і після зустрічі в Дніпропетровську, програної столичними вчисту, в. о. наставника Михайличенко сказав, що чинний тренерський штаб звітуватиме перед керівництвом за стан справ і результати в команді. Саме так: не Олексій Олександрович особисто, а певна група людей.

Абсурдність такої ситуації підсилюється й тим, що серед отієї «групи відповідальних» були неоднозначні персони. Зокрема колишній помічник тренера Валерій Зуєв. Цей добродій працює на згаданій посаді, переживши 12 (!!!) наставників «синьо-білих».

Просто неймовірно: під час роботи Михайла Фоменка, Йожефа Сабо (п’ять каденцій), Володимира Онищенка, Миколи Павлова, Валерія Лобановського, Олексія Михайличенка, Леоніда Буряка, Анатолія Дем’яненка, Олега Лужного (два строки), Юрія Сьоміна (також двійко пришесть), Валерія Газзаєва й (недовго) Олега Блохіна Валерій Леонідович завше був на кону!

Два десятиріччя штормів, невдач, переворотів, а він - досі був незворушний. 

 Загалом в історії «Динамо» було чотири глобальні випадки, коли виникало своєрідне роздвоєння: один тренер був офіційно головним, інший — реально виконував його обов’язки. Почалося все 1976-го: на Монреальській Олімпіаді тодішню збірну СРСР очолював київський тандем Лобановський — Базилевич, відтак у весняному чемпіонаті СРСР «Динамо» в більшості (в десяти з п’ятнадцяти) матчів очолював Михайло Коман.

За шість років настав чемпіонат світу в Іспанії, одним із трьох наставників радянської репрезентації був той же Лобановський, відтак ціле літо 1982-го фактично керував командою з Києва Анатолій Пузач. Цей сценарій повторився ще за шість років: на початку весни 1988-го Валерій Васильович лікував серце, відтак не міг очолювати ні збірну СРСР, ні динамівців, віддавши кермо тому ж Пузачеві.

Ну, й нарешті, часовий період 1999–2002 рр.: тоді майже в усіх виїзних матчах Ліги чемпіонів очолював киян помічник Метра Михайличенко (подейкують, що хворий Лобановський навіть не дивився ті зустрічі, а його асистент телефонував йому після фінального свистка й повідомляв результат).

В нинішньому «Динамо» ситуація дещо інша: тут, нагадаю, — «колективна відповідальність».

 Якщо нинішній тренерський штаб завалить результати на всіх фронтах, нам «пояснять», що тут нічого не можна було зробити — адже «перехідний сезон», «травми», «хвороба тренера», «будуємо нову команду».

Гра, стиль і ґрунтовність у роботі

Головним лейтмотивом практично всіх коментарів за підсумком найпершого матчу нового «Динамо» — часів Блохіна — була фраза про «повернення до першооснов»: мовляв, кияни знову взяли на озброєння принципи футболу, що їх започаткував Віктор Маслов, а викристалізував Валерій Лобановський. Ідеться, звісно, про пресинг, активні фланги, забігання, енергійну участь у нападі всіх гравців, у т. ч. — захисної ланки.

Зустріч у Дніпропетровську стала шоком: усе це кудись раптово зникло, а постава киян виразно нагадала недавню епоху Юрія Сьоміна. У певних колах осіб, де наявна антипатія до Олексія Михайличенка, виникли навіть думки про якийсь саботаж із його боку…

Якщо серйозно: що ж трапилося? Чому «синьо-білі» знічев’я повернулися в минуле, від якого самі ж гравці відхрещувалися? Найпростіший варіант — пояснити все тим, що Блохін елементарно не встиг переставити київський потяг на нові рейки. Цілком імовірно, що ця версія — схожа на істину.

 А може, й ні. Вочевидь, як висловив припущення екс-динамівець Роман Максимюк, така ігрова фактура столичних була, до певної міри, «ініціативою» футболістів, до яких не достукався чинний головний тренер…

«ФК Голлівуд»

Цей термін виник майже півтора десятиліття тому в Німеччині, коли якийсь із тамтешніх дотепників-журналістів саме таким чином охарактеризував ситуацію в мюнхенській «Баварії»: тоді в лавах цього величного клубу зібралося аж троє футболістів надзвичайного таланту й не менш складного характеру — Маріо Баслер, Штефан Еффенберг і Лотар Маттеус. Вони, вкупі з іншими, менш «характерними», баварцями, довели обстановку в колективі до стану розпеченого заліза, влаштовуючи регулярні сварки, інтриги, пліткарство й навіть бійки — безпосередньо на тренуваннях.

 Безумовно, в усіх клубах світу, які претендують на щось по-справжньому значуще, непроста система взаємостосунків усередині футбольного колективу. Таке, даруйте за пафос, життя: сильну команду формують сильні особистості, а тримати таких людей воєдино — то питання великої майстерності. Отож  очевидно, що від часу кончини Валерія Лобановського жодному наставникові києводинамівської дружини не вдалося здійснити цей складний маневр.

Тому наразі в Києві потрібен саме Блохін — тренер, який зможе поставити на місце будь-якого підопічного, який посмів «зарватися», уявити себе великим, незамінним і геніальним.

Не хочеться глибоко розбиратися, хто допустив появу києводинамівських авгієвих стаєнь і синьо-білого «ФК Голлівуд». Бо всі втомилися від цього — й, зокрема, від постійної десятирічної брехні, що «в нас усе — добре». Адже всі бачать натомість, як Артем Мілевський і Андрій Ярмоленко під час заміни не тиснуть руку Олексієві Михайличенку, а форвард — той узагалі говорить щось дуже неприємне на адресу наставника.

 Загалом, вже закралось відчуття, що київський клуб рухається ніби в замкненому колі, повторюючи одні й ті ж, неприпустимі, помилки. Без шансів вирватися звідти…

"Український футбол"