Інколи таке трапляється: наскільки геніальним не був би гравець, яких би вершин він не досяг, і скільки шедеврів не створив би, але в пам'яті закарбовується передусім його, може, і єдина, але фатальна невдача.
Життя неординарних особистостей в історії футболу наповнене парадоксами. І як по-іншому можна назвати статистику Роберто Баджо, рекордсмена всього італійського футболу, який за свою кар'єру в Серії А та на міжнародному рівні реалізував 86% пробитих пенальті (76 з 91).
Однак, статистика і сухі цифри не є гарантією успішного пробиття єдиного удару, від якого може залежати доля золотих медалей чемпіонату світу.Роберто Баджо ніколи не ставав чемпіоном світу, не перемагав у Лізі чемпіонів, але на довгий час став символом італійського футболу у світі, символом нескореного духу, вибухової енергії та шалених пристрастей, завдяки яким італійці досягли успіхів як на національному, так і на клубному рівні.
З перших кроків молодого Роберто у великому футболі, в ньому відкрився й закріпився талант бомбардира. Ефектна гра юного нападника впала в око скаутам клубу серії С «Віченци», і саме цей клуб став стартом для Баджо в його професійній кар'єрі. Перші два сезони хлопець справно грів банку, але в чемпіонаті 1984/85 вперше заявив про себе на повну гучність — 12 м'ячів Баджо посприяли виходу «Віченци» у Серію Б. А на нашого головного героя чекало ще стрімкіше підвищення — Роберто спакував валізи до «Фіорентини», клубу вищого дивізіону чемпіонату Італії. Однак, в останньому своєму матчі за «Віченцу» вісімнадцятирічний форвард отримав жахливу травму — розрив хрестоподібних зв'язок правого коліна. Перспектива контракту з «фіалками» зависла у повітрі, адже високим був ризик для молодого хлопця не повернутися на звичний рівень своєї гри. Однак, у «Фіорентині» повірили в силу волі Баджо, а також — у його неординарний талант. І як засвідчило майбутнє — не помилились. У перших двох сезонах в Серії А Роберто з'явився на полі лише п'ять разів, допоки не залікував свою травму. Однак наступні три роки стали справжньою феєрією у виконанні Баджо в футболці «Сквадри Віоли». В сезоні 1989/90 Баджо провів «Фіорентину» до фіналу Кубка УЄФА. І хоча за сумою двох матчів перемогу здобули суперники з «Ювентуса», феєрична гра Роберто та його оригінальна зачіска, завдяки яким він отримав прізвисько «Іl Divin Codino» («божественний хвостик»), залишили яскраве враження в серцях шанувальників футболу, особливо флорентійських.
Тіфозі «Фіорентини» мріяли про те, що Баджо й надалі захищатиме кольори їхнього клубу, однак боси «Старої Синьйори» зажадали мати технічного й забивного форварда у своєму розпорядженні, не пошкодувавши викласти за Роберто 17 млн. доларів (астрономічна сума за мірками початку 90-х). Новина про трансфер Баджо до стану принципового суперника «Фіорентини» — туринського «Ювентуса», стала справжнім шоком для вболівальників «Фіалок» — в місті кілька днів тривали масові заворушення, а Роберто назвали зрадником і запроданцем. Однак, вини самого футболіста в цьому не було, він став жертвою закулісних домовленостей свого агента і непорядності керівництва клубу. Як би там не було, протягом п'яти наступних років Роберто Баджо підкорював нові вершини в складі туринського «Ювентуса». І попри ненависне ставлення до нього від тіфозі «Фіорентини», Баджо своїми вчинками демонстрував лояльність і шанування клубові, який створив йому ім'я в Італії: так, під час матчу між «Фіорентиною» та «Ювентусом» 1990 року, Роберто відмовився пробивати пенальті у ворота свого колишнього клубу, а йдучи з поля після заміни він, піднявши «розу», яку кинув на поле один із уболівальників «фіалок», поцілував її.
До слова, «чорно-білий» період став найпродуктивнішим у кар'єрі нашого героя: у 141 матчі в рамках Серії А за «Ювентус» Божественний Хвостик наклепав 78 м'ячів. 1993 року Баджо здобув одразу дві персональні відзнаки найвищого рівня у світовому футболі — став володарем «Золотого м'яча» та отримав звання найкращого футболіста світу. Того ж сезону Роберто завоював свій єдиний єврокубок — «Ювентус» переміг у фіналі Кубка УЄФА завдяки дублю Роббі.
Однак, після призначення 1994 року головним тренером «Юве» Марчелло Ліппі, між ним і Баджо почали виникати непорозуміння, які надалі переросли в конфлікт, внаслідок якого гравець був змушений змінити клуб. В останньому сезоні в футболці «Ювентуса» Баджо на полі з'являвся значно рідше, у клубі вирішили зробити ставку на свою висхідну зірку Алессандро Дель П'єро. Роберто Баджо звільнив місце для молодого й перспективного нападника, а сам перейшов у «Мілан».
Протягом останнього сезону в «Ювентусі» й за наступні два роки в «Мілані» Баджо забив лише 20 м'ячів, однак двічі поспіль став чемпіоном Італії — в складі «Старої Синьйори» 1995 року, а потім в «Мілані» 1996 року. Тоді Роббі став першим футболістом в історії Серії А, який виграв «скудетто» двічі поспіль з різними клубами.
Хоча бомбардирські результати Хвостика в «Мілані» важко назвати високими, але своєю витонченою та самовідданою грою він завоював прихильність «червоно-чорних» трибун «Сан-Сіро». По завершенні свого другого сезону в футболці «россо-нері» Роберто здобув «Серце «Мілана» — так називають приз глядацьких симпатій, який щороку присуджують гравцям клубу.
Але розбалансована і нестабільна гра «Мілана», а також часта зміна тренерів не сприяли стабільному закріпленню Баджо в команді. Втративши місце в основному складі, 1997 року Роббі перейшов до «Болоньї», де, за його словами, провів один із найкращих сезонів у своїй кар'єрі. За результатами цього сезону, Баджо здобув місце у складі збірної Італії, що вирушала на чемпіонат світу 1998 року до Франції.
Історія футбольного життя Роберто Баджо була б неповною без сторінки під назвою «Баджо і збірна Італії». За період кар'єри Хвостика між «Фіорентиною» і «Болоньєю» відбулося три світові футбольні першості, на кожній із яких наш герой прагнув довести, що він достойний звання чемпіона світу.
Саме на чемпіонаті світу 1990 року, що відбувався в Італії, за Роберто і закріпилось його прізвисько Божественний Хвостик. Він забив найкрасивіший гол турніру в ворота збірної Чехословаччини, пройшовши з м'ячем через пів поля. Однак, переможний хід збірної Італії зупинився у півфіналі, де «Сквадра Адзурра» програла в серії післяматчевих пенальті, а Роббі з партнерами здобув «бронзу» того мундіалю.
На чемпіонат світу 1994 року в Сполучені Штати Америки Баджо їхав у статусі найкращого футболіста Європи і світу та володаря Кубка УЄФА. Розпочав свою гру на мундіалі Роберто не надто яскраво, за що й отримав свою порцію критики, серед якої виокремились слова тодішнього власника «Юве» Джанні Аньєллі, який назвав Баджо «кроликом, що обмочився». На цю критику Хвостик відповів якнайдостойніше — п'ять м'ячів у подальших іграх чемпіонату, що вивели його команду до фіналу. На фінальний матч Роберто не повинен був виходити — травма не дозволяла йому грати на повні оберти, але лікарям збірної не вдалося втримати Баджо поза грою. Фінал чемпіонату світу — це та вершина, до якої інколи не доходять навіть найкращі з найкращих. Деякі не доходять, а дехто зупиняється за пів кроку до своєї мети... Інколи так буває, серед усіх шедеврів генія найбільше запам'ятовується одна його трагедія.
Найкращий гравець світу, футболіст, який впродовж кар'єри реалізував 86% пробитих одинадцятиметрових ударів, промазав у вирішальному матчі свого життя. М'яч після удару Роббі полетів вище поперечки, а він і вся Італія пролетіли повз кубок світу.
Хоча, трагічність і фатальність будь-якої ситуації залежить від того, яку оцінку їй надати. Переважна більшість і надалі вважає, що серію пенальті Італія програла через промах Баджо, хоча насправді вирішальної помилки припустився партнер Роббі — Данієле Массаро. Якби Баджо забив — це нічого б не вирішило, бо у бразильців у запасі була ще одна спроба в серії, і цю спробу кудесники м'яча скоріш за все реалізували б. Натомість, винуватцем поразки «Сквадри Адзурри» на тому мундіалі став Роберто Баджо, і мало хто згадував, що саме завдяки грі Божественного Хвостика Італія дійшла на цьому турнірі до фіналу.
Роберто довелося витримувати тоді потужний шквал критики і негативу на свою адресу. Йому пригадали навіть захоплення буддизмом. «Так, я буддист, — відповідав Роббі, — але я не Будда, а всього лише Баджо. Хіба католики чи мусульмани не допускають промахів з пенальті?!».
Сам Роберто сказав про той фатальний промах таке: «Я часто пробивав пенальті. Не забивав дуже рідко, але тоді воротарі парирували мій удар. Вище воріт я не пробивав ніколи, навіть на тренуваннях. Я досі не можу зрозуміти, чому м'яч полетів вище. Цей момент часто сниться мені, і уві сні завжди забиваю Таффарелу, на жаль, в реальності все сталося навпаки».
Місце в складі збірної Італії на чемпіонаті світу 1998 року Баджо здобув своєю результативною грою за «Болонью» (22 голи в 30 матчах). До того, Роберто опинився за бортом «Сквадри Адзурри» на Євро-1996, але мав цілковиту підтримку італійських тіфозі, які навіть на матчах Євро скандували ім'я Баджо, нагадуючи головному тренеру збірної про того, хто повинен був їхати на турнір. На турнір, який Італія провалила, навіть не вийшовши з групи.
На чемпіонаті світу 1998 року збірну Італії знову чекало випробування в серії післяматчевих пенальті. Цього разу у чвертьфіналі із господарями турніру — французами. Баджо свій удар реалізував, але партнери його підвели, і втретє поспіль команда Хвостика покинула мундіаль після поразки в лотереї.
Про підтримку громадськості й зокрема футбольних шанувальників Баджо сказав таке: «Люди завжди на моєму боці, бо вони знають, що мені довелося подолати на своєму шляху: важкі травми, жорстка критика, безпідставні звинувачення... Так було з самого початку мого футбольного життя».
Наступний сезон після повернення з чемпіонату світу Баджо розпочав уже в синьо-чорній футболці міланського «Інтернаціонале». Однак, два сезони в «Інтері» не стали яскравими моментами в кар'єрі Роберто: лише 9 голів у 41 матчі, постійні зміни тренерів, розбалансована трансферна кампанія, непрості стосунки з тренером Марчелло Ліппі, спонукали Баджо змінити клуб.
Свій вибір Божественний Хвостик здійснив на користь скромної «Брешії» — традиційного борця за виживання в Серії А на початку 2000-х. Однак, Баджо прибув у «Брешію» не догравати, а грати. В наступних чотирьох сезонах Роббі став беззаперечним лідером і капітаном команди, втримавши її у вищому дивізіоні чемпіонату Італії і навіть потрапивши із «Брешією» в єврокубки. Також Баджо став живим прикладом для молодих гравців – початківців, серед яких був і Андреа Пірло.
Остання гра Роберто Баджо в Серії А відбулася на стадіоні «Сан-Сіро» проти «Мілана» 16 травня 2004 року. Баджо замінили на 88-й хвилині, і йому влаштував овацію переповнений стадіон «Мілана». Тіфозі «россо-нері» аплодували стоячи, не зважаючи на те, що Роберто свого часу захищав кольори їх непримиренних суперників — «Ювентуса» та «Інтера». Однак, Баджо ніколи не був символом лише одного клубу, на довгий час ставши символом і уособленням всього італійського футболу.
Після сезону 2003/04 року ігровий номер «10» назавжди вилучено з обігу в складі «Брешії». А в квітні 2004 року Баджо провів також прощальний матч як гравець (і капітан) національної збірної Італії проти Іспанії.
За свою кар'єру Роберто Баджо забив 205 м'ячів у рамках Серії А, що стало п'ятим результатом в загальному заліку бомбардирів в історії цього турніру.
Баджо — єдиний італійський футболіст, що відзначився забитими м'ячами на трьох чемпіонатах світу, а також єдиний футболіст, що виступав у складі чотирьох найтитулованіших клубів Серії А — «Ювентуса», «Мілана», «Інтера» та «Болоньї».
«Кажуть, що протягом своєї кар'єри я творив дивовижні речі з м'ячем. Та мало хто здогадується, що найбільше диво, створене мною — це те, що я зміг грати в футбол до 35 років. Адже мені доводилося займатися цим, маючи в розпорядженні лише півтори ноги» — сказав Роберто Баджо, відзначивши, що будь-які персональні і командні досягнення не мають такої ваги, як перемога над собою і над такими перешкодами, які йому підкидало життя з самого початку футбольного шляху.
З 16 років у Баджо виявили алергію до потужних анальгетиків, і це не дозволило йому повністю ліквідувати больові відчуття при травмах. Вже у 20-річному віці підйом пішки по сходах ставав для нього пекельною мукою.
«Вболівальники часто запитували, що змушує мене терпіти це все і не закінчувати кар'єру, — розповідав Роберто. — І я відповідав: пристрасть, лише величезна пристрасть до футболу».
Також Роберто впевнений, що зміг подолати важкі травми завдяки своєму захопленню буддизмом. Це вчення суттєво змінило погляди Баджо на життя.
«Погляньте на католика — його настрій залежить від тих подій, що відбуваються навколо. Натомість, буддист шукає причину свого щастя чи нещастя в собі самому». До буддизму ще молодий Роббі навернувся за порадою свого друга в період численних стресів і депресій, пов'язаних із травмами. «Знайомство з буддизмом наче відкрило мені очі, — пригадує Баджо. — Його філософія дає можливість насолодитись свободою і не обмежувати себе у своїх пристрастях. Одночасно, це велика відповідальність. Буддист не може винуватити інших у власних невдачах чи помилках, він шукає причини в собі».
Можливо, такі релігійні погляди, а також мудрість і досвід, які здобув Баджо за час своєї професійної кар'єри, зосередили його позафутбольне життя на благочинній діяльності. Роберто призначено послом доброї волі Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН. Баджо займався спонсоруванням будівництва лікарень у країнах третього світу, а також допомагав жертвам землетрусів, за що 2010 року його було удостоєно премії «Peace Summit Award», яку присуджують лавреати Нобелівської премії миру.
В серпні 2010 року Роберто Баджо повернувся в італійський футбол: його було призначено головою технічного сектору федерації футболу Італії, відповідального за роботу з молодими гравцями та пошук талантів.
У липні 2012 Баджо завершив навчання і отримав тренерську ліцензію УЄФА Про, яка надає можливість тренувати клуби вищих ліг. Можливо, мине небагато часу, і ми вже побачимо Божественного Хвостика на посаді головного тренера. Ось хто може навчити молодих гравців непоступливості, впевненості у собі, допомогти подолати страх перед проблемами дорослого футбольного життя, і вселити в них віру в свої сили на шляху до найвищих вершин.
«Серця вболівальників поступово займуть інші гравці, які, можливо, будуть кращі за мене. Але не буде іншого Баджо — так само, як іншого Марадони чи ван Бастена. У кожного свій шлях: у футболі і в житті. Мені пощастило займатися професією, від якої я отримую задоволення. Бог дав мені можливість завоювати любов людей, і я намагався використати цю можливість повною мірою. Футболу віддав усе, що міг. Щодо цього моя совість чиста.»