У 90-х роках цей нападник був справжнім жахіттям для захисників суперника, кумиром для вболівальників і шляхетним прикладом для наслідування. Африка стала відомою для світу не лише злиднями і кровопролитними війнами, а й зірковою грою ліберійця Джорджа Веа.
За дивним збігом обставин, майбутній найкращий футболіст Африки всіх часів і народів, Джордж Манне Оппонґ Усман Веа народився саме в Африці, в ліберійському місті Монровії.
Якщо зараз, у 21 столітті, низький рівень життя і крайня межа бідності населення більшості африканських країн не є чимось дивним, то у 1960-х роках ситуація була аж ніяк не кращою. Тому Джордж змалку пізнав усіх «приємностей» злиденного життя.Сказати, що його сім'я була багатодітною — це не сказати нічого. Веа зростав у товаристві ще 14 (!) своїх братів і сестер, тож, звісно, батьки не могли забезпечити таку кількість дітей усім необхідним. Але наш герой віднайшов оригінальний спосіб заробітку — вуличні команди у Монровії часто грали між собою в футбол на гроші, і вже з десятирічного віку Джордж Веа відпрацьовував свої технічні навики, одночасно заробляючи хоч трохи грошенят — словом, зумів поєднувати приємне із корисним.
1981 року, коли Джорджу було 15, він розпочав виступати за свій перший професійний клуб — «Young Survivors», які почали сезон командою третьої ліги місцевого чемпіонату, однак потужна гра юного нападника посприяла підйому клубу в другий дивізіон. Веа затримався в стані «Уцілілої молоді» недовго, бо швидко переріс рівень другосортних змагань ліберійської першості.
Після зміни кількох напівпрофесійних африканських клубів («Бонґ-Ранґ», «Майті Баролле» та інші), 1985 року дев'ятнадцятирічний Джордж Веа потрапив до складу клубу «Envisible Eleven». Тут він став найкращим бомбардиром ліги (1986 року) і чемпіоном Ліберії (1987). А вже перед початком наступного сезону Джордж уклав контракт із камерунським «Тоннером», із яким також стає чемпіоном національної першості.
Літо 1988 року стало поворотним моментом у кар'єрі ліберійського нападника. Тодішній головний тренер збірної Камеруну Клод Леруа порекомендував звернути увагу на гру Джорджа своєму колезі, тренеру французького «Монако» Арсену Венґеру. Талант Венґера в пошуку і розвитку молодих футболістів навряд чи у когось викликає сумнів, тож молодому форварду дуже пощастило з тренером, який допоміг адаптуватись Веа до реалій європейського футболу. Сам Венґер був вражений грою і потенціалом Джорджа: «Веа був для мене сюрпризом. Я ніколи не бачив іншого футболіста, який би так вибухово заявив про себе, як це зробив він». За словами самого Веа, Арсен Венґер замінив йому батька, приділяючи багато уваги шліфуванню тактичних навиків африканського бомбардира. Так, Веа відкрив для себе такі функції, як відпрацьовування в обороні, гра в пас, уміння відриватись від суперника в карному майданчику під час стандартів. Провідний гравець клубу, англієць Ґлен Годдл, теж узяв новачка під свою опіку і допоміг адаптуватись в команді як на полі, так і в роздягальні.
Веа дебютував за «Монако» у серпні 1988 року в матчі національного чемпіонату проти «Осера». У своєму дебютному європейському сезоні Джордж ледь не став володарем кубка Франції, але у фіналі його «Монако» поступився «Марселю», у складі якого тоді феєрив Жан-П'єр Папен — 4:3. Та вже через два сезони «монегаски» реваншувались (1:0) і взяли національний кубок (1991). Тоді в «Монако» підібрався потужний склад, де разом із Містером Джорджем (як його назвали фани і партнери по команді) запалювали Емануель Петі та Юрій Джоркаєфф.
Всього за «Монако» ліберійський нападник відіграв 115 матчів, забивши 55 м'ячів.
1992 року Веа перейшов у «Парі Сен-Жермен». На початку 90-х паризький клуб став грізною силою у футбольній Європі, і Джордж вписався у зірковий склад парижан дуже гармонійно. Склавши таранний дует у нападі клубу із Давідом Жинолою, за підтримки плеймейкера команди — бразильця Раї, за три сезони виступів у «ПСЖ» Веа здобув звання чемпіона Франції 1994 року, а у 1993 та 1995 роках став володарем кубка країни. Не менш потужно «ПСЖ» виступив і в Лізі Чемпіонів, дійшовши до півфіналу турніру в сезоні 1994/95. В тому розіграші Ліги чемпіонів Джордж Веа став її найкращим бомбардиром, забивши 7 голів.
Однак, незважаючи на те, що у Франції відбулося становлення Веа як професійного футболіста, попри отримане громадянство цієї країни, Джордж ніяк не міг освоїтися в побуті. Він увесь час мешкав у готелі, спілкувався лише англійською і за весь час, що прожив у Франції, так і не зміг відчути себе повною мірою «своїм».
Надмірна увага місцевої поліції теж дратувала і бентежила Джорджа. «Якщо білий кермує мерседесом — він успішний бізнесмен. Якщо ж за кермом чорний — це однозначно наркоділок», пояснював упередженість жандармів Веа. Крім того, деякі вболівальники парижан не відзначались особливою толерантністю, вивішуючи на матчах «ПСЖ» банери зі свастиками і написами а-ля «Джордже, ти нам не потрібен». Таким чином, 1995 року, завершивши виступи за «ПСЖ» із показником у 53 забитих голи за 152 матчах, ліберієць вирішив кардинально змінити обстановку, підписавши контракт із грандом європейського футболу — «Міланом».
Старт в «Мілані» для Веа став не надто успішним. Тренер «россо-нері» Фабіо Капелло, спостерігаючи за повільними переміщеннями Джорджа по полю, не надто вірив у те, що ліберієць зможе проявити себе в умовах жорсткого «кальчо». В передсезонному виставковому матчі за Трофей Берлусконі Веа ще й промазав вирішальний пенальті, отримавши порцію докорів і від президента клубу.
Але Джордж вирішив відповісти на критику найбільш дієвим способом — забитими м'ячами. А вони не забарились. В дебютному матчі Серії А проти «Падуви» Веа відкрив лік своїм голам за «Мілан». У матчі з «Лаціо» Джордж узагалі сотворив міні-шедевр, протягнувши м'яча зі своєї половини поля та обігравши половину команди суперника. Тифозерія «россо-нері» швидко полюбила потужного і забивного ліберійця. Серед партнерів по команді Містер Джордж також здобув повагу і авторитет, особливо міцно заприятелювавши зі своїм партнером по атаці клубу Марко Сімоне. До речі, ця пара нападників відзначилася ще й тим, що вони першими в Італії почали вдягати на гру бутси нетрадиційного кольору, Сімоне — білі, Веа — червоні.
Завдяки злагодженій грі пари кумпелів-форвардів і бомбардирським показникам Джорджа Веа «Мілан» здобув «скудетто» сезону 1995/96.
Взагалі на 1995 рік припав пік кар'єри Джорджа Веа. Саме з цього року авторитетне видання «Франс футбол» змінило правила проведення свого голосування для визначення володаря «Золотого м'яча», дозволивши обирати претендентів на нагороду серед представників не лише європейського континенту (адже до 1995 року володарем «бальона» міг стати тільки європеєць). Таким чином, ліберієць став першим в історії футболу неєвропейцем, який здобув цю престижну нагороду. Також того року Веа визнали найкращим футболістом Африки (втретє; до цього Джордж здобував це почесне звання у 1989 і 1994 роках), відтак — він став першим у світі гравцем, який здобув звання найкращого одразу на двох континентах.
Загалом у складі «червоно-чорних» Веа провів п'ять сезонів, ставши чемпіоном Італії ще й за підсумками сезону 1998/99 років. До речі, у завоювання «скудетто» 1999 року ліберієць вніс доленосний вклад, забивши два м'ячі туринському «Ювентусу» у вирішальному матчі в боротьбі за «золото» Серії А. Щоправда, новий тренер «Мілана» Альберто Дзаккероні все рідше ставив Веа в основу, і все йшло до того, що Джордж завершить свої виступи за «Мілан». Пів сезону він навіть провів в оренді у складі «Челсі» (11 матчів, 4 голи і один трофей — кубок Англії).
Повернувся Джордж до «Мілану», аби одразу його покинути — шансів потрапити до основного складу клубу у нього було небагато. По завершенні сезону «россо-нері» оформили ще один перспективний трансфер, придбавши молодого нападника київського «Динамо» Андрія Шевченка, який покликаний був стати заміною пристаркуватого Містера Джорджа. Перед від'їздом з «Мілана» Веа кілька разів спілкувався з молодим новачком клубу, давав йому цінні поради, серед яких відзначив те, що Шевченку обов'язково треба грати так, аби виграти «Золотий м’яч». Чи прислухався Шева до порад старшого партнера, ми всі добре знаємо.
Всього за 147 матчів в футболці «Мілана» Джордж Веа відзначився у воротах суперників «россо-нері» 58 разів.
Новий сезон 2000/2001 років ліберієць розпочав на Туманному Альбіоні, у складі «Манчестер Сіті». Однак, закріпитися в основі клубу пристаркуватому ветерану не вдалося, зіграв Веа за «городян» 7 матчів, відзначившись забитим м'ячем лише одного разу. В процесі сезону Джордж дав згоду на свій перехід до «Марселя». У чемпіонаті Франції Веа відіграв 19 матчів, забив 5 голів, а останнім клубом у кар'єрі зіркового африканця стала «Аль-Джазіра» з Об'єднаних Арабських Еміратів. Протягом 2001-2003 років Веа відіграв у екзотичному чемпіонаті ОАЕ 8 матчів, забив 13 голів і відкрив дорогу в цей клуб для багатьох визнаних у Європі футболістів, серед яких Бонавентуре Калу, Бартоломеу Оґбече і Філіп Коку.
2003 року Джордж Веа вирішив завершити кар'єру гравця. Щоправда, за збірну своєї країни Веа виступав ще до 2007 року. Так уже склалося, що збірна Ліберії, яка носила прізвисько «Самотня зірка», ніяких зірочок з футбольного неба африканського континенту ніколи не хапала. А єдиною і самотньою зіркою своєї збірної і своєї країни був Джордж Веа. У 90-х роках Ліберія потонула в громадянській війні, збірна команда з футболу залишилася без державної підтримки і без засобів для існування. Джордж Веа оплачував своїм партнерам по збірній тренувальне екіпірування, годував їх, за власні кошти возив на ігри відбору до чемпіонату Африки.
На жаль, жодних визначних досягнень збірній Ліберії здобути не вдалося, але героїчні і титанічні зусилля Веа не залишили байдужими багатьох людей у світі, і зокрема функціонерів ФІФА, які номінували Джорджа на отримання відзнаки «Феєр плей» 1996 року.
Після завершення футбольної кар'єри Джордж Веа зайнявся гуманітарною і політичною діяльністю. На початку двотисячних він розпочав просувати свою політичну кампанію кардинальних змін у країні, агітував за припинення громадянської війни і будівництво демократичної держави. 2005 року диктатуру в Ліберії було повалено. Веа висунув свою кандидатуру на пост президента країни. «Веа — не просто спортивна зірка. Він — дитина нетрів, людина, що змінила лахміття на дорогий костюм. Голосування за Джорджа — спроба позбутися всіх шахраїв і спробувати жити по-новому», — так відзначали його вплив на населення Ліберії екс-чиновники уряду цієї країни.
Для простих ліберійців він був національним героєм, символом чесності і порядності. Джордж переміг у першому турі голосування, однак в другому турі програв 67-річній Елен Джонсон-Серліф, що стала першою в історії Африки жінкою-президентом. «Напевно, це правильно, що я не переміг. Моя суперниця закінчила Гарвард і працювала в ООН, тоді як я не закінчив навіть звичайної школи», — прокоментував Містер Джордж свою поразку. Після цього він вступив до Флоридського коледжу, де вивчав бізнес-управління, кримінальне право і політологію. Також Веа не залишив своїх надій стати президентом Ліберії. Щоправда, минулого року Елен Джонсон-Серліф було переобрано на другий президентський термін.
Екс-міністр спорту Ліберії свого часу відзначив: «Те, скільки він зробив корисного для Ліберії, неможливо описати словами. В Ліберії всі в буквальному сенсі слова поклоняються футболу. Футбол став силою, яка об'єднує. Навіть в часи конфліктів сторони, що протистояли одна одній, клали зброю і разом ішли на стадіон».
Ці слова якнайкраще характеризують його, Джорджа Веа, культову особистість в історії африканського футболу. Недаремно референдум Міжнародної федерації футбольної історії і статистики (IFFHS) визнав Веа найкращим футболістом Африки усіх часів і народів. А для народу своєї країни Джордж Веа був і назавжди залишиться кумиром і прикладом для наслідування, справжнім героєм Ліберії.