Поняття «динамівської гри», або назад у майбутнє

   Приблизно півроку тому тренером «Динамо» став легендарний гравець, володар Золотого М’яча Олег Блохін. Саме тоді почалася, як на мене, нова-стара ера київського клубу, яку можна називати як "конспект Лобановського". Чим цікава ця ера? По-перше, підбором тренера. Це повинен бути колишній гравець «Динамо», складу 1975-го, або 86-го років.

   Більшість вболівальників у відповідь на питання: "Що таке динамівський стиль?", відповідають, що це швидкі контратаки, активне використання флангів, вміння змінювати темп гри декілька разів на гру, феєричні комбінації... Ну як тут не погодитись? Варто згадати хоч легендарні 7:0 для «Барселони» у 1997-му, або розгром «Атлетико» у 1986-му. Проте, на жаль, більшість забуває (чи не здогадується), що «динамівський стиль» - це не лише певна тактика для використання у матчах ліги чи кубку, а стратегія всього клубу, від дитячої спортивної школи до основного складу першої команди, до селекційної служби, до керівництва. За часів Валерія Васильовича така стратегія приносила успіх, проте в ті часи були інші умови в українському футболі. Пригадаємо, наприклад, про відсутність серйозної конкуренції, яка давала змогу забирати всю найталановитішу молодь країни в одній команді. А для цього треба і кваліфіковані селекціонери, які шукають гравців за тими параметрами, які вимагає головний тренер, тобто під певний стиль гри. У нашому випадку, це повинен бути фізично сильний, швидкий гравець, бажано з технікою контролю м'яча.

   Це перший фактор, який відрізняє той «динамівський стиль» від сучасного. Зараз нам привозять може і технічних гравців, проте, як показує час, фізикою вони не дотягують. Перший, хто спадає на думку, це Бертольйо, можна також згадати Гільєрме. От хто може сказати, що це погані гравці? Ніхто. Селекціонери свою роботу виконали, але чому у них часто розходяться погляди з головним тренером? Причина, яку варто взяти до уваги, це часта заміна тренерів київської команди. І що найбільш цікаво, кожний новий тренер бачить гру «Динамо» по-своєму, і ламає те, що побудував його попередник. Більшість скаже, що це правильно, адже у колишнього наставника нічого не виходило. Але мало хто здогадується, що для того, щоб побачити якусь картинку запланованого, потрібен час. Те, що у Юрія Сьоміна, під час його першого перебування тренером киян, все вийшло буквально через півроку - сплав везіння, якісних трансферів і певної безвиході команди, мається на увазі стан киян по закінченні осені 2007 року, коли здавалося, що гірше вже не буде. Потім прийшов Валерій Газзаєв, він бачив «Динамо» іншим. Зараз все більше стає зрозуміло, що він, може, і правильно все робив, давав дорогу молоді, але ж всім треба отримати результат тут і зараз, адже звикли після ЮрПалича, що це можливо і не так важко, головне, щоб тренер кваліфікований був. Головна причина провалу осені 2010-го року, на мою думку, літні трансфери, які себе не оправдали. Тут і згадується так званий "конфлікт" селекції і бачення тренера. Так, Газзаєв сам попросив купити тих гравців, яких було придбано, але... Щось ми таки не знаємо, тоді не все так просто було, але це вже тема для іншої розмови. А ми повернімося до аналізу «динамівського стилю» часів Лобановського і сучасності.

   Інший фактор, який варто згадати - це система тренувань. Про знамениті 20-ти кілометрові "прогулянки" Лобановського ледь не ходили легенди. Це був не тільки чудовий спосіб розвити фізичну підготовку гравців до незнаних висот, але й відсіяти слабших, хто не витримував шаленого темпу. Такі тренування можна охарактеризувати в приказці "Тяжело в учении, легко в бою", причому бій як ніколи вдало підходить навіть під трактування футбольних матчів того часу, а з цього випливає ще одна особливість. Бій за свою, рідну команду, за емблему, за Батьківщину. Тоді зарплата футболістам якщо і була, то символічна. Її можна назвати скоріше премією. Але в цьому була величезна перевага футболу. Тоді принциповість була на максимумі у матчах мало не з кожним суперником. А це гарантувало яскраві поєдинки, а значить, переповнені трибуни рідного стадіону. А це, в свою чергу, гарантувало повну самовіддачу як під час матчів, так і на тренуваннях. Злагоджений механізм, який давав плоди. Поки футбол був видом спорту, поки й були принципи, жага до перемоги, не та жага, що сьогодні, а справжня... А от коли футбол став бізнесом, то, на жаль, основні моральні цінності відійшли на другий план.

   Повернімося до системи тренувань. Завдяки чому «Динамо» Лобановського досягало успіхів. Більшість скаже, що вони так би мовити "перебігали суперника". Час, коли основний стиль футболу був "бей беги", це було ефективно. Але не тепер. Яскравий приклад, тренування «Динамо» зразка Блохіна, якщо не копіює, то дуже наближене до тренувань Валерія Васильовича. Звідси і стиль гри киян, той самий класичний англійський "бей беги". А як тренувалися раніше інші українські команди? Так само, і більшість продовжує таку політику. Першим, хто вирішив щось змінити, виявився донецький Шахтар. Відразу це, звісно, нічого їм не дало. Але зараз вони дійсно досягли значних результатів, виступи у єврокубках це доводять. Інший яскравий приклад - Дніпро Дніпропетровськ. Прийшов Хуанде Рамос, все там змінив. Що було перший рік? Жахливо згадати. Що ж тепер, особливо осінню? Дніпряни стали відкриттям Ліги Європи. Чим не досягнення? Динамо ж досягло останнього вагомого усміху теж тоді, коли прийшов згаданий раніше Юрій Сьомін і змінив закоренілий (або застарілий) «динамівський стиль», запропонував щось нове. В другий прихід російський спеціаліст, правда, повністю провалив свою роботу, чому – інше питання для іншої теми розмови. Як тільки ми знову повернулися до ідеї тренування «Динамо» своїм, рідним тренером, результати погіршились, хоча поки що це можна виправдовувати зміною системи тренувань і політики клубу. Ми повернулися назад, щоб піти в майбутнє, і тільки час покаже, чи це себе оправдає.

   «Динамівський стиль» Блохіна, впевнений, в ідеалі не повинен сильно відрізнятися від стилю Лобановського. Трансферну політику можна вважати спрямованою на українізацію, проте варто пам'ятати, що кияни договорилися з гравцями Ворскли ще до того, як Блохін прийняв команду. Якщо брати до уваги всі чутки, то українізацією трансферну політику назвати важко. Але опираємося лише на факти, тобто на доведені до логічного закінчення переговори.

   По грі стиль Блохіна відрізняється. Зараз ми бачимо, що будується команда, яка повинна атакувати, диктувати свої умови на полі у грі навіть з більш сильними суперниками, а при Лобановському, частіше у єврокубках, більше використовувались контратаки. В чемпіонаті країни киянам мало було достойних супротивників, тому і тоді, і тепер Динамо завжди грає першим номером. Другий важливий фактор - це володіння м'ячем. Зараз Динамо майже в кожному матчі має вищий за 50 відсотків володіння м’ячем, хоча при В. Васильовичі команда, особливо у єврокубках, віддавала м'яч супернику, зате не віддавала перемогу. Третя відмінність криється у легіонерах. Про це було згадано раніше, очевидно, що команда, де практично немає закордонних гравців буде завжди думати не лише про гонорар, але і за емблему рідного клубу, буде віддавати всі сили за команду своєї країни. Також команда з мінімумом легіонерів буде більш зіграною, ніж типова сучасна команда з великою кількістю закордонних гравців. Яскравий приклад - Барселона, де більшість гравців не тільки з одної країни, але й вихованці власної школи.

   А «Динамо» - не «Барселона», у киян свій шлях до успіху, і, як теж було сказано, лише час покаже, чи правильно все робить Олег Блохін, а випадки з «Чорноморцем» і футбольним клубом «Москва» - це здобуття досвіду, вивчення помилок, які ні в якому разі не треба повторити в Динамо. Сподіватимусь, Олег Володимирович це розуміє.