Пітбуль для Мігела Велозу.

источник:Спорт XL

Півзахист - як ключова ланка у побудові гри команди.
Літо ще тільки почалося,а в київське «Динамо» вже сватають по декілька гравців в день,з різних топ-чемпіонатів Європи. Ось і нещодавно з’явилась новина,що німецький «Вольфсбург» відмовив киянам у продажу півзахисника Вієйріньї.Навіть повідомлялась сума у сім мільйонів євро, яку керівництво «Динамо» пропонувало за португальського півзахисника/вінгера. Начебто гравець непоганий,отримавший приз MVP два роки поспіль граючи за «ПАОК», й відіграв він в минулому сезоні за «вовків» понад тридцять матчів, та й до збірної Португалії запрошується. Попри всі його заслуги, навіщо він київському клубу чесно кажучи не зрозуміло. Сума трансферу яка фігурує в новинах досить не маленька. За ці кошти,наприклад можна придбати Олу Тойвонена,разом з «підйомними» за перехід.

Як відомо «Динамо» завжди славилось міцним півзахистом. Гравці саме центральної зони завжди виконували ключову роль у розвитку як атакуючих так і оборонних дій команди. У різні часи півзахист киян уособлювали,зокрема такі футбольні особистості,як Володимир Мунтян,Леонід Буряк,Віктор Серебрянніков,Андрій Біба,Юрій Максимов,Олексій Михайличенко,Валентин Белькевич та Андрій Гусін. Досить впливові прізвища,чи не так? З деким із них нинішній наставник біло-синіх Олег Блохін виходив на зелений газон Олімпійського ще в чемпіонаті СРСР. Він відчув безпосередньо на собі весь потенціал середньої ланки тієї команди. Треба зазначити,що не відразу зміг тоді ще молодий нападник витримати такий тягар відповідальності. Тягар відповідальності,в першу чергу,за ту кількість нереалізованих моментів, яких в перші роки гри в «Динамо» у нього було безліч. Але варто було Блохіну краще зігратися з партнерами й в деякій мірі підлаштуватися один під одного,і голи не примусили на себе чекати. Безперечно та кількість влучних ударів,якими Олег Володимирович засмутив своїх суперників, щонайменше на половину, заслуга центру поля столичної команди.

Тому й не дивно,що коли Блохіну випала нагода повернутися до рідного клубу в якості тренера,він вирішив побудувати команду за принципами тієї в якій грав й сам. Сходу були задекларовані основні постулати гри. Зокрема мова йшла про повернення до корінного «Динамівського» футболу,із активними флангами й ключовою роллю півзахисту. Благо арсенал для таких планів у нового наставника біло-синіх був. Когорту досвідчених «динамівців» з основної команди та перспективних хлопців з молодіжного та дублюючого складів, доповнили останні трансфери клубу. Влітку 2012 року кияни достатньо витратилися на трансферному ринку придбавши досить іменитих виконавців. А сколихнули футбольну спільноту безперечно підписання Тайє Тайво,Ніко Кранчара та Мігела Велозу. На двох останніх хотілося б зупинитися детальніше.

На обох них була покладена роль мізків команди. Саме вони повинні були направляти хвилі атак київського клубу у правильне русло. Нажаль Кранчар занадто повільно набирав форму після «Лондонської відсидки»лише час від часу показуючи свій рівень гри. Та й травми не пішли Ніко на користь. В решті-решт в ньому розчарувались як тренери, так і вболівальники команди. На противагу хорвату, Мігел Велозу почав грати в основному складі майже відразу по прибуттю в клуб. Якраз в той період коли Олег Володимирович очолив команду, Велозу вже повністю влився в колектив як на полі так і поза ним, стабільно демонструючи високий рівень майстерності. Найяскравіше підтвердження цьому є той факт, що багаторічне «хоробре серце» центру поля столичної команди Огнєн Вукоєвіч спочатку опинився на лаві для запасних,а згодом й зовсім відправився в оренду, всім відомо до якої команди.

За той час,що Мігел є незмінним гравцем центральної ланки, ми стали свідками його впевненої гри як на оборону так і на атаку,результативних пасів та красивих голів. В схемі з двома центральними півзахисниками(один оборонний, інший більш креативний) яку використовує Блохін, поряд з Велозу,з різною періодичністю, з’являлись Гармаш, Аруна, Сидорчук, Богданов. Але хто б не грав пліч о пліч з четвіркою «Динамо», Велозу завжди виконував багато чорнової роботи спрямованої на оборону власних воріт. Як для гравця з таким чудовим баченням поля,витонченим пасом та поставленим ударом,занадто вже багато. Що безумовно шкодило розвиткові його творчого потенціалу в атакуючих діях команди.

Й ось тут на думку приходить той кого так спокійно та без особливого шуму відпустили з клубу,а саме Огнєн Вукоєвіч, гравець без якого ще якийсь рік тому не можливо було уявити центральну ланку біло-синіх. Гравець виключно оборонного плану, який виграє дев’ять з десяти єдиноборств в центрі поля. Боєць з характером переможця,для якого відомі лише два види травм,як каже Віталій Володимирович Кварцяний:перелом або смерть. Напевно через це й награв Огнєн в Києві за останні роки чи не найбільшу кількість матчів серед своїх партнерів. Серед легіонерів так точно.

Під нинішню модель гри «Динамо», на думку автора цих рядків,хорват ідеально підходить в партнери Мігелу в центрі поля. Він допоміг би розвантажити світлу голову португальця від захисних дій,й що найголовніше додав би монолітності оборонним редутам столичної команди. Адже скільки було моментів по ходу чемпіонату коли кияни йшли в атаку великими силами наштовхуючись на контратакуючи дії суперника, й просто не встигали повертатися назад. Велозу та Гармаш вдвох знаходились ближче до воріт суперника намагаючись організувати небезпеку, й м’яч в багатьох випадках просто перелітав їх перекладаючи відповідальність за оборонні дії на центральних оборонців. А втомлений погляд Ярмоленка щойно промчавшого метрів сімдесят до свого штрафного майданчика на допомогу парнетрам, напевно запам’ятався усім.

Тому якщо тренерський штаб біло-синіх хоче яскравої атакуючої гри,спочатку потрібно бути спокійними за захищеність власних володінь. Адже як відомо впевненість голкіпера передається захисникам, впевнена ж гра оборонної ланки дозволяє більш розкуто діяти гравцям в атакуючих потугах. В цьому контексті відразу згадується «Мілан» часів Карло Анчелотті з центральною зв'язкою Гаттузо-Пірло. Виконуючи великий об’єм чорнової роботи Дженаро дозволяв Андреа фантазувати на полі та однією передачею вирішувати результат матчу. Пройшли роки, нинішній «Мілан» вже мало чим схожий на ту команду,Гаттузо й зовсім завершив кар’єру гравця, а Андера Пірло перебрався до рядів одвічного суперника росонері «Ювентусу». Але концепція його гри не змінилася. В Турині поряд з ним грає Артуро Відаль, футболіст що безстрашно йде в боротьбу, та, немов би пітбуль, вигризає м’яч з під ніг у суперників задля світлої голови футбольного генія Андреа.

Ось і київському «Динамо» зараз не вистачає такого пітбуля. Пітбуля для Мігела Велозу.

источник:Спорт XL