Максим Шацьких: «Лобановський знав, кого підбадьорити, а на кого натиснути, щоб той став злішим»

Нехай дещо із запізненням, але інтерв"ю Максима Шацьких, якого просто язик не повертається назвати екс-Динамівцем, читати завжди цікаво (я вже мовчу, наскільки цікаво спілкуватися з цією чудовою людиною!)

Напередодні київського дербі наш сайт (1927.kiev.ua) вирішив поспілкуватися з екс-бомбардиром київського «Динамо», який має третій результат в історії клубу по результативності.

До речі, так, як проводжали його динамівські вболівальники, останнім часом не проводжали, фактично, нікого. І це вони тоді ще не знали, що після того, як Максим Шацьких піде з команди - «Динамо» до сьогодення так і не стане чемпіоном.

- Максим, Ви продовжуєте спілкуватися з кимось із «Динамо»?

- Зі «старими» - так практично з усіма, хто грав, коли я ще тільки прийшов. Це Хацкевич, Белькевич, Кардаш, Косовський, Гусєв, Алієв, Гусін, Федоров. Герасименко молодь тренує - і з ним спілкуюся.

- А Ваші друзі, які молодь тренують, чи бачать якусь перспективу, вони не говорили Вам про це?

- Не так просто зліпити з тих же молодих щось таке, що стане в нагоді, наприклад, першій команді. Але команди дають хлопців, ось Хацкевич, Белькевич виховали людей, які вже, принаймні, «під основою», а також тих, які вже грають. Це ж все своя школа - вона працює, і досить непогано. Просто потрібно трохи часу. Коли прийшов я - відразу грав. А зараз 25, 26 років - а досі молоді і перспективні. Не знаю, така зараз молодь. Раніше ми якісь інші були.

- Вас запросив у команду Валерій Лобановський? Яка, на Вашу думку, його найсильніша риса?

- По-перше, Лобановський - це сильний психолог. Я вважаю, це головне, що має бути у тренера, у будь-якої команди. Він повинен знати з ким, коли і як поговорити, і чи варто в даний момент це робити взагалі, в якому тоні сказати, підказати... Він повинен розбиратися в людях. А тактика вторинна - в першу чергу психологія. Щоб людину в якійсь мірі не загнати в певні рамки і «знищити». Однією фразою можна просто вбити! Психологія - сильна наука, тому все йде від голови, як кажуть. Наприклад, видно що у людини щось не виходить: викликати його і поговорити. У Лобановського це траплялося багато разів, я зі свого досвіду кажу. Я самокритичний сам по собі, коли погано зіграю, думаю - завтра буде розбір польотів. А він навпаки, перевертав так, наводив приклад з іншої сфери - наприклад, там ти, звичайно, не забив, зате зробив багато корисного в іншому сенсі. У підсумку на розборі я опинявся одним з кращих. Я відразу морально почувався краще! Його слово - для мене було понад усе! Повторюся, він дуже добре розбирався в психології - знав, кого треба підбадьорити, а на кого навпаки, трохи натиснути, щоб той став злішим.

- А чи були при Лобановському якісь неписані принципи, правила організації?

- Розумієте, порівнювати той час і сьогоднішній важко - футбол змінився, став далеко не таким. Раніше, якщо суперники в Київ приїжджали, у них було завдання пропустити не більше трьох. Зараз по-іншому - і команди підросли, і дещо в інший футбол грають, та й ті ж легіонери - раніше їх стільки не було. У нас було так: втратив м'яч, йди відбирай, решта тобі допоможе. При Лобановському у нас завжди був акцент на фізику, на функціональну готовність. Фізика була одним з головних завдань. Фактично ми завжди намагались пресенгувати на будь-якій ділянці поля. Ті ж забігання - обігнав тебе партнер, винагородити його, так як людина пробігла метрів 60-70, а потім йому ще повертатися назад. Була взаємозамінність - якщо ти ближче - «сідаєш» на його позицію, а він на твою. Елементарні речі.

- Був період Лобановського, а потім - Ви відчували якісь зміни?

- Михайличенко, Сабо, Буряк, Дем'яненко, звичайно, щось змінювали, але базово залишалося все як і раніше. Додавалися якісь футболісти, але, в той же час, не було стабільного підживлення з молодіжного складу. Були тільки Мілевський, Алієв, Зозуля. Важко було - люди змінювалися, йшли, а зміни їм не було. Може бути, селекція якось не так працює, точкові промахи допускає. Школа повинна працювати, я вважаю, в одному напрямку, як в «Барселоні». Вони ж з дитячого віку починають, і в інший футбол грати не будуть - який би тренер не був. Так само повинні працювати всі школи. У нас часто тренери змінюються - новий прийшов і давай все переробляти під своє бачення. Пішов через рік-два - другий прийшов, каже, так не годиться, давайте по-іншому. Може, тут і криються певні причини. Якби у «Динамо» були основоположні принципи - хто б не прийшов, вони б не змінювалися. Але такого зараз немає. Сьомін, Газзаєв купують нових футболістів, а самої системи в клубі, виходить, немає.

- Тепер ближче до нашого матчу. Все-таки це дербі: фанати ненавидять один одного - очікується вболівальницький ажіотаж...

- Ну, тоді хоч стадіон «Динамо», може, трохи заповниться. Нехай і проти нас будуть вболівати (сміється). 12-ий гравець грає дуже важливу роль для футболістів. Адреналін так і б'є, що ноги самі тебе вперед несуть! Тобі буває важко, ти вже не можеш бігти, але таке відчуття, що тебе піднімають, і ти прагнеш вперед - до такої міри, ніби ти зараз помреш, але, все ж, біжиш. Тебе несе! Коли вболівальники чужі - трохи складніше, звичайно, але ти забуваєш про це, як тільки гра починається. (Від себе додам, що київський, та що там київський, український вболівальник не є чужим для Максима. Мені доводилося бачити, як зустрічають Максима на різних стадіонах України...:-) - В.Л.)