Павло Глазовий. "Про рідну міліцію й чужу амуніцію"

Телевізор бубонить,

Радіо мовляє,

Як міліція живе

Й сили укріпляє.

Щоб підвищити престиж

Рідної міліції,

З-за кордону навезли

Гору амуніції.

Як поткнуться на майдан

Кляті демонстранти,

То вона покаже їм

Всі свої таланти.

Нині хлопці-молодці

Мають дубиняки,

У середину яких

Вперто залізяки.

Причандалля то таке

Хитре і дотепне,

Що по черепу огрій –

Він, як диня, репне.

Доторкнешся тим кийком

До якоїсь бабці, -

Забирай і узувай

У біленькі тапці.

А чого ж вона прийшла

З дідом – ветераном?

А чого вони кричать,

Що їм жить погано?

Дай старому по горбу

За слова зухвалі,

Повитрушуй з піджака

Бойові медалі!

А підвернеться студент –

Хряпни і студента,

Хай свій уряд поважа,

Раду й президента,

А не тицяє плакат

Під носи та в очі,

Що стипендія мала,

Що він їсти хоче.

А на тих, що наплюють

На кийки й штахети,

В охоронців нині є

Грізні водомети,

Що під натиском страшним

Будуть воду лити

Так, що струменем слона

Можна повалити.

Отакі тепер у нас

Охоронні сили.

Отакої молодцям

Зброї накупили!

Скільки пенсій трудових

Відняли для того,

Щоб придбати інвентар

Рівня світового!

Як же треба свій народ

Міцно так любити,

Щоб брандспойтом поливать

І кийками бити!

«АРХЕТИПИ» Глазовий П. П.