Надія є, або Нова країна

Хочеться щиро вірити в те, що скоро життя кожного українця зміниться. Знаю, що про це мріють усі наші земляки, які живуть як у Західних та Північних областях так і ті, що зі Сходу та Півдня.

Є велика надія, що із часом економіка нашої країни займе високий щабель, де рівень безробіття триматиметься в межах статистичної похибки, а інвестиції в Україну потечуть стрімкими ріками.

Зміниться й соціальна складова кожного громадянина.

У лікарнях хворі оперуватимуться безкоштовно, а лікарі більш не виписуватимуть лише ті ліки, які їм, за відсотки, наполегливо рекомендують представники фармацевтичних фірм.

Учителі шкіл не будуть навмисно занижувати оцінки учням задля того, аби їхні батьки потім брали платні додаткові заняття.

У вузах випускатимуться спеціалісти високого класу, а не дилетанти з дипломами, яких зараз можна нерідко зустріти.

Шахти будуть повністю забезпечені всім необхідним обладнанням, і шахтарі перестануть щодня ризикувати своїм життям, не знаючи, чи повернуться вони сьогодні додому.

У ЖЕКах нас зустрічатимуть привітні працівники, які самі пропонуватимуть зробити перерахунок квартплати в бік зменшення в разі відсутності гарячої води.

До приватних підприємців працівники санепідемстанції та пожежної частини приходитимуть тільки для того, щоб перевірити санітарний стан та протипожежне обладнання.

Потерпілий зможе виграти суд у чиновника, якого справедливо посадять до в'язниці за збитого на смерть родича на переході.

Спортсмени більше не тренуватимуться в жахливих умовах і здобудуть Україні на Олімпійських іграх ще більше медалей.

Актори українських театрів більше не ходитимуть на роботу шостий рік поспіль в одному й тому ж костюмі, а скрипка в підземному переході лунатиме тільки за покликом серця.

Орендарі сільськогосподарської землі більше не будуть виснажувати її однією й тією ж культурою кілька років підряд, кидаючи її потім – уже неродючу, напризволяще. А люди в селах перестануть покладатися лише на себе, на свій город і на свій хлів.

Усі солдати будуть учитися захищати Батьківщину, а не встановлювати підмурок на генеральській дачі.

Студенти забудуть? що таке голодні студентські роки, а пенсіонери зможуть дозволити собі більше ніж просто купити ліки й заплатити за комунальні послуги.

Українські науковці повернуться на Батьківщину, де дивуватимуть нас своїми винаходами, а заробітчани приїдуть додому після довгої розлуки зі своїми дітьми, які весь цей час росли й виховувалися без них.

Підбадьориться квартирне питання та народжуватиметься більше дітей.

Митники носитимуть одяг вітчизняного виробника, а розпорядник цвинтаря не буде залежати від достатку небіжчика.

Деякі жінки вийдуть із депресії, а чоловіки, які через безробіття та з відчаю почали шукати втіхи в стакані – перестануть вживати спиртні напої.

Дуже віриться, що зміни також відбудуться й у головах самих людей.

Мораль стоятиме вище, ніж гроші чи особиста вигода. Ввічливу людину тепер не будуть вважати лохом. А культура й вихованість, на яку часто махали рукою, скептично називаючи таку людину "сильно правильною", тепер буде цінитися передусім.

...І з часом, може, ми навчимося не давати хабарі ДАІшникам. А на автобусних зупинках під ногами більше не валятимуться недопалки від цигарок.

Дороги стануть значно рівнішими. І ні в кого навіть на думку не спаде приховувати свої доходи – бо всі знатимуть, що податки, які ми сплачуємо, ідуть на побудову нової держави.

Сильної держави.

Усе це може стати реальністю. Для цього потрібно лише одне – бажання.

Валентина Мольдерф, для УП.