Господь бог лихих карає — Душа моя знає. Встань же, боже,— твою славу Гордий зневажає. Вознесися над землею Високо, високо, Закрий славою своєю Слiпе, горде око. Доки, господи, лукавi Хваляться, доколi Неправдою? Твоï люде Во тьму i в неволю Закували... добро твоє Кров'ю потопили, Зарiзали прохожого, Вдову задавили I сказали: Не зрить господь, Нiже теє знає. Умудрiтеся, немудрi: Хто свiт оглядає, Той i серце ваше знає, I розум лукавий. Дивiтеся дiлам його, Його вiчнiй славi. Благо тому, кого господь Карає мiж нами; Не допуска, поки злому Iзриється яма. Господь любить своï люде, Любить, не оставить, Дожидає, поки правда Перед ними стане. Хто б спас мене од лукавих I дiющих злая? Якби не бог помiг менi, То душа б живая Во тьмi ада потонула, Проклялась на свiтi. Ти, господи, помагаєш По землi ходити. Ти радуєш мою душу I серце врачуєш; I пребудет твоя воля, I твiй труд не всує. Вловлять душу праведничу, Кров добру осудять. Менi господь пристанище, Заступником буде I воздасть ïм за дiла ïх Кровавi, лукавi, Погубить ïх, i ïх слава Стане ïм в неславу.