Не зорі падають із неба, зірки ідуть на небеса…

Такі гравці – то інтелект футболу, його крила, його політ. Такі не народжуються щороку, а прикрашають своєю появою епоху. Валентин Белькевич… На поле він не виходив упродовж неповних семи років. Термін наче й короткий, але з того часу звичні донедавна чемпіонські амбіції у рідному для Валентина «Динамо» стали виключно деклараціями, даниною колишній славі.

Вболівальника ж не обманеш. Він бачить не лише місце в турнірній таблиці. Немає стрункості у грі, немає якості. А головне – грі киян бракує думки. Тої думки, втіленням якої впродовж тривалого часу – з другої половини 90-х і до середини першого десятиліття 2000-х – був Белькевич. Не дивно, що на трибунах Валентина увесь цей час згадували так часто. Вболівальники, журналісти, спеціалісти. Згадували ті дивовижні передачі, розуміння гри і вміння відчувати нападника.

Диспетчер, деригент, творець – нині такі гравці є вимираючим видом не лише в українському, а й у світовому футболі. Може, такі вимоги часу і тенденції розвитку сучасного футболу. Не дарма ж великий Лобановський колись говорив, що футбол рухається у напрямку повної універсіалізації, коли кожен гравець мусить вміти на полі все. Відповідно класичним розпасовщиком нині бути мало. Треба одночасно відбирати, багато бігати і вступати в єдиноборства. Щоб стабільно видавати за нинішньої інтенсивності фірмові для Белькевича паси, треба бути справді генієм.

Зрештою, Валентин таким і був. Його й тоді, наприкінці 90-х окремі фахівці у побудовах Лобановського не бачили. Мовляв, м’який, любить зіграти на чистих м’ячах. Доля істини в таких висловлюваннях була. Візуально стиль гри Белькевича виглядав несумісним з динамівським. І справді, перебравшись з рідного Мінська до Києва влітку 1996-го, Валентин попервах не вписувався у тренерські концепції тодішнього наставника динамівців Йожефа Сабо і з’являвся на полі епізодично. То за умови, що ігровий потенціал білоруського новачка не обмежувався позицією класичної «десятки», тобто, місцем, на якому тоді незамінним вважався Юрій Калитвинцев. Белькевич міг зіграти і на фланзі, і як відтягнений нападник.

Власне, Лобановський, очоливши киян серед сезону-1996/1997, усі ці риси в грі Валентина помітив і вдало їх використовував. Калитвинцев, звісно, залишався капітаном і основним диспетчером. Однак Валерій Васильович не «консервував» і Белькевича. Тренер чинив так само, як колись, у 70-х, випускаючи поряд Мунтяна і Веремеєва. Коли ж у зустрічі проти «Ньюкасла» у Лізі чемпіонів-1997/1998 Калитвинцев відбував дискваліфікацію, Белькевич замінив капітана блискуче, видавши два ідеальних гольових паси на Реброва та Шевченка.

Зрештою, в історичних матчах проти «Барселони» Валентин не грав. На той час в квартет півоборонців Калитвинцев і Косовський виглядали незамінними, а Хацкевич, Гусін та Максимов конкурували за місце в опорній зоні. Як наслідок, кінець 1997-го Белькевич дограв виключно у чемпіонаті України, а навесні 1998-го майже не виходив на поле через травму.

Ось і вийшло, що справді знаковою особистістю у складі «Динамо» Валентин став у найкращому за часи незалежності для киян сезоні-1998/1999. Вигравши конкуренцію в Калитвинцева (Юрій Миколайович навіть був змушений залишити Київ та на недовгий час пограти в Туреччині), Белькевич вів гру команди. Білоруський плеймейкер сказав своє вагоме слово в обох ключових матчах групового турніру. Спершу був поєдинок проти «Арсеналу» на «Вемблі», який завершився внічию 1:1 після того, як Олег Лужний навісив справа, а Белькевич, знаходячись у 20-ти метрах від воріт, передачею вдотик уздовж усього штрафного майданчика суперників розрізав весь захист суперників. Ребров отримав передачу метрах в семи від воріт абсолютно без опіки і промахнутися, мабуть, вже не міг. Традиційно підняті Тоні Адамсом і Мартіном Кіоуном руки були жестом відчаю і переконали в офсайді не суддів, а українського коментатора. Великі оборонці оторопіли, усвідомивши, як динамівська «вісімка» переграла їх самотужки, одним пасом.

У матчі заключного туру чемпіонського турніру проти фрагнцузького «Лансу» на виїзді кияни мусили лише вигравати. Цей результат став реальністю після того, як Белькевич ідеальною передачею справа вивів на порожні ворота Ващука і той довів рахунок до 2:0. А в півфінальній зустрічі проти «Баварії» Валентин створив ще один шедевр: передачею шведою з середини поля він прошив мюнхенську оборону вздовж і залишив Шевченкові, який вийшов на побачення з Олівером Каном, вдосталь часу для того, щоб обробити м’яч і відправити його у дальній кут.

Шкода, що тієї гри, маючи величезну перевагу, динамівці так і не виграли. З безлічі моментів господарі використали лише три, натомість тричі пропустивши у власні ворота. Можна сказати, що то була лебедина пісня тої команди. У наступному сезоні кияни грали вже без Шевченка і Лужного, котрі перейшли до лондонського «Арсеналу» і «Мілану» відповідно. Та ще й попервах без Белькевича, котрий через травму пропустив перших три місяці сезону-1999/2000. Повернувся Валентин лише перед матчем четвертого туру групового турніру Ліги чемпіонів проти леверкузенського «Байєра». Турнірне становище киян на той час виглядало безнадійним: з двома поразками і нічиєю вони у групі йшли останніми. Втім, перемога 4:2 повернула команду Лобановського у боротьбу за вихід до наступного раунду. Белькевич, вийшовши на заміну зі стартових хвилин другого тайму, розігнав довгою передачею на Яшкіна атаку, яка призвела до четвертого м’яча у виконанні Ващука.

Та перемога, в купі з сенсаційною нічиєю «Байєра» із словенським «Марібором» дозволила «Динамо» зіграти в другому груповому етапі Ліги Чемпіонів. З шести матчів проти «Реалу», «Баварії» та «Русенборґу» Валентин зіграв у всіх зустрічах без замін, команда Лобановського розігралась, однак десяти набраних очок для того, аби вийти в плей-оф, їй не вистачило. «Реал» здобув путівку за додатковими показниками. Стосовно ж самого Белькевича, то два його результативних паси принесли киянам виїзну перемогу в Тронгеймі, а у Мадриді динамівці зрівняли рахунок після того, як Хацкевич замкнув передачу Белькевича з кутового.

З сезону-2000/2001 суттєво оновлена команда Лобановського грала тепер вже й без Реброва і двічі поспіль з чотирма очками займала у чемпіонському турнірі останні місця. Одним з найкращих у той період поєдинків у виконанні киян виявилася стартова зустріч групи у 2001-му проти «Боруссії». «Динамо» тоді вело 2:0, коли після передач Белькевича відзначилися Мелащенко та Ідахор. Втім, переваги господарі не втримали і матч завершився унічию.

То були важкі для «Динамо» часи. 13 травня 2002 року помер Валерій Лобановський. Команда від цієї втрати так і не оговталася і вперше з 1992-го програла українське чемпіонство. Белькевич був лідером того колективу, системотворчим виконавцем у побудовах Лобановського. Не помилимося, якщо скажемо, що в команді Олексія Михайличенка, який прийшов на заміну Маестро, роль Валентина зросла ще більше. Достатньо сказати, що при новому тренері білоруський хавбек став капітаном.

На старті сезону-2002/2003 Белькевич знову травмувався. В обойму він повернувся через три місяці й відзначив своє повернення голом у ворота голландського «Фейєнорда» у матчі Ліги чемпіонів. Втім, для виходу з групи динамівцям тоді не вистачило двох очок. Значно ближчими кияни були до цієї мети у 2003-му, коли відстали від російського «Локомотива» й італійського «Інтера», які фінішували другим і третім, лише на один пункт. Не дивлячись на невдачу команди, для Белькевича той турнір був справді видатним. Матч з «Локомотивом» - перемога 2:0 і два голи Діоґо Рінкона з передач капітана. Зустріч з «Арсеналом» - перемога 2:1 і переможний гол на рахунку Белькевича. У Москві, коли кияни програли 2:3, Валентин забив перший м’яч своєї команди.

За останніх одинадцять років той виступ киян у чемпіонському турнірі досі залишається найдостойнішим. Фактично, в наступні після смерті Лобановського роки команда виступала на тому фундаменті, який заклав Валерій Васильович. Лідери команди кінця 90-х один по одному завершували кар’єру, а достойної заміни їм не було.

12 грудня 2007-го. Поразкою 0:3 в Ліссабоні від місцевого «Спортінґа» команда київського «Динамо» завершила найгірший у своїй історії єврокубковий сезон. Шість поразок у шести матчах… Як виявилося, саме цим поєдинком завершив свої виступи а «Динамо» Валентин Белькевич.

Одинадцять сезонів, сім чемпіонських титулів, шість кубків України – це ті трофеї, які Валентин здобув у державі, яка стала для нього другою Батькіщиною. У складі «Динамо» мінського Валентин ставав чемпіоном чотири рази, але найперше запам’ятався зустрічами у складі збірної. У 19-річному віці він поряд з досвідченими Курбиком, Родньонком, Журавлем, Величком зіграв у дебютному в історії своєї національної команди поєдинку проти литовців. Після передачі Валентина Радислав Орловський забив господарям м’яч, який дозволив білорусам уникнути поразки. А свій перший гол у складі збірної Белькевич забив на київському Республіканському стадіоні у ворота голкіпера українців Дмитра Тяпушкіна у травні 1994-го.

У 56-ти поєдинках за збірну Белькевич забивав десять разів. Нині білоруські фанати найперше згадують два з них. 1999-й, матч відбору до Євро-2000 проти італійців у Анконі. Белькевич пробив Буффона ударом зльоту, отримавши у штрафному майданчику справа передачу з протилежного краю від Максима Ромащенка. Та зустріч завершилася сенсаційними 1:1. У відборі ж до мундіалю-2002 Білорусь була в одній групі з Україною. Ці команди до останнього туру боролися за друге місце. Білоруси у тому циклі запам’яталися найперше зустрічами проти норвежців. У Мінську виграли 2:1 після того, як спочатку Хацкевич замкнув передачу Белькевича, а на третій доданій хвилині переможний м’яч провів Роман Василюк. В Осло ж Валентин, підхопивши м’яч у середині поля, пройшов метрів 20 і пульнув точно в «дев’ятку» воріт Томаса Мюре. Відігралися суперники лише за десять хвилин до фінального свистка.

…То була видатна кар’єра блискучого футболіста. Футболіста, який не вважав за потрібне говорити багато, керуючись принципом Марко він Бастена – «Нехай за мене говорять мої бутси». Белькевич рідко давав інтерв’ю, а в своїх нечастих розмовах з журналістами був небагатослівним. Ліпше всяких слів за Валентина говорила його гра. Вдумливий, зважений, спокійний – таким він запам’ятався й на зорі тренерської кар’єри, будучи помічником тренера молодіжної динамівської команди. Він не рвався у наставники відразу, хоча знаючі люди казали, що Белькевич з його розумінням гри володіє величезним тренерським потенціалом і може тренувати уже. Втім, Валентин впродовж років своєї гравецької кар’єри неодноразово демонстрував, що вміє чекати свого часу. Та на цей раз свої безжальні корективи внесло життя. 1 серпня Белькевича не стало.

Спочивайте з миром, Майстре…

Автор: Іван Вербицький,