Моє повернення "додому" та життя у Луганську.

Цей блог трохи запізнілий, але все ж таки я його напишу. Довго думав, чи повертатися мені до Луганська. Нажаль обставини змусили мене це зробити :( Одразу після матчу Україна - Македонія, я приїхав до столиці, і у цей же день поїхав до Харкова. А з Харкова планувалося моє повернення додому. 14 жовтня прибувши до першої столиці, одразу пересів до автобуса Харків - Луганськ, і заплативши 300 гривень (за мирних часів проїзд коштував 100 гривень), мій автобус виїхав з Харкова і попрямував у бік багатостраждального Слов'янська.

В автобусі зі мною їхали в основому пенсіонери. Але була і молодь. І як стало відомо пізніше, зі мною в автобусі їхав прихильник сепаратів. Скажу відразу - їхати було стрьомно. Все ж таки їхали через Слов'янськ та Дебальцево. На виїзді з Харкова були лише блок-пости ДАІ, а далі було набагато цікавіше. Проїхавши десь 150 км на горизонті з'явився перший блок-пост, за декілька кілометрів від Cлов'янська, нашої рідної НацГвардії. Перевіряли лише паспорти. Далі вже було їхати все більш стрьомніше.

В'їхавши до Слов'нська, я відазу подумав "А чи не буде на дорозі якоїсь пастки ?". Дякувати Богу, дорога була рівною та без пригод. Дорогою якою їхав мій автобус по місту Слов'янськ, я бачу максимум 20 зруйнованих вщент будинків. Людей на вулицях було небагато. У повітрі ще десь літали сліди від війни. Бачив також відому гору Карачун, з якої банда гіркіна вбивала мирних мешканців. Спогади про ті події були жахливими. На виїзді зі Слов'янська був другий бло-пост наших вояків. Цього разу усіх чоловіків попросили вийти з автобусу. Перевіряли пальці та плечи - чи не носили чоловікі зброї. Настрій у наших вояків був відмінний. Усюди, на БТР'ах та бетоних плитах було написано веселі слова: "птн-пнх", "хутін-пуйло". А далі почалося найстрашніше.

Проїхавши Артемівськ, ми почали під'їжджати до Дебальцево. До Дебальцево було два блок-пости НацГвардії і після нього теж два блок-пости наших вояків. Дебальцево мій автобус об'їжджав околицями міста. Коли вже виїжджали з Дебальцево, то побачили три клубки диму. У цей момент подумав, що додому мій автобус може не доїхати і сепари мене накроють з градів :( Добре, що цього не сталося. А ось після Дебальцево, я в'їжджав з теріторії Донецької області на теріторію Луганської. На кордоні областей, за 7 км від міста Зоринськ, наш автобус зустрів перший блок-пост "дАнських кізяків" та гопників з автоматами. Нікого не чипали. Перевірили лише документи, і потім відпустили. Далі перед Алчевськом знову було 2 блок-пости бойовиків. І ось на другому блок-пості сепари "опустилися вкрай". Почали просити дати грошей, хто скільки зможе, на операції Апілчуенців. Звісно, що я і копійки не дав. Нехай вони усі подохнуть. А що було на наступному блок-пості путлєрівської хунти, взагалі не вкладається у голові. Колоради зайшовши до автобусу почали питати, чи є в салоні діти ? А коли побачили трьохрічну дівчинку, то дали їй декілька шоколадних цукерок. Це ж якими треба бути покидьками, щоб опустися до такого цинізму ?! Спочатку ці терри вбивають наших героїв, а потім роздають цукерки. Це просто якесь божевілля :(

Далі було їхати більш спокійніше. Попереду було 5 постів бойовиків. Але вони навіть паспорти не перевіряли. Київстар зник за 5 км до "зони відчудження". Тобто теріторії лнр. Коли проїжджав повз центр Луганська, то був не здивований порожніми вулицями.

А тепер мова піде про життя, тобто виживання у Луганську. Наступного ранку після приїзду, я пішов подавати заяву на підключення до інтернету. Бо без інету та інформації жити дуже важко. І ось дорогою до офісу провайдера побачив картину, яка мене приємна вразила. Стоїть жіночка на зупинці і розмовляє телефоном ЧИСТОЮ УКРАЇНСЬКОЮ :) Уявляєте: стояти посеред натовпу у Луганську у наш час і розмовляти українською ? Це подвиг. Аж на дущі тепліше стало. А стосовно інету, то його підключили за 3,5 тижні після подачі заяви. Світло за ці півтора місяці, які я мешкаю вдома після повернення, вимикали 19 разів. Воду дають лише 4 години на добу. Настрої людей (в основному я підслуховую розмови у маршрутках) стали падати нижче плінтуса. Люди почали показувати своє незадоволення стосовно того, що терри не платять, навіть не почали платити зарплати та пенсії. а про себе сиджу і думаю. Хотіли від'єднатися від України і жити "по-іншому ?". Отримуйте на що заслужили. Ватникам було погано, коли вчасно платили пенсії і премії та пенсії. Тепер нехай валять до свого ватницького і трусять його. Захотілося "рускАгА миру" - отримуйте його. Тепер ця вата не знає, де узяти гроші на їжу ?!

Далі були терористичні вибори, на яких приходили голосувати за картоплю та за цибулю за 1 грн. А пенсіонери були готові цілувати герб лнр :( Тепер стосовно ситуації, яка відбувається зараз. Десь 10 днів тому, колоради почали знов бойовії дії з-меж житлових кварталів Луганська. Вони підганяють гаубиці та гради на околиці міста (десь за кілометр від мого будинку) і починають жорстокий обстріл Станиці. Обстріл в основному починають о 23:00 і закінчують ближче до ранку. Спати нормально звісно неможливо. А потім ця наволоч, яка обстрілює Станицю, починає розповідати казки, що дивіться, як хунта розстрілює мирних мешканців. У центрі міста збільшується кількість армії рашки. Але там вже не тільки армія рашки, а також чечени, азербайджанци, ідіоти з мордовії. По усьому центру їздить сепари на машинах з назвою К. Тобто комендатура. А як на мене, то літера К розшифровується, як клоун. Мій знайомий до речі, любить ходити центром міста і співати пісні українською. Таким чином провокує колорадів :) А зараз після постанови КабМіну, коли Арсеній Петрович прийняв рішення про фінансову блокаду Донбасу, люди почали казитися, і згадали, що вони працювали виявляється на Україну і платили податки. Я особисто вважаю, що економічна блокада Донбасу - це дуже правильне рішення. Хоча сам не знаю, як буду виживати без грошей ?! І шкода пенсіонерів-патріотів (є навіть такі особистості), які не отримують свої пенсії.

І на останок. В боєму будинку, я нещодавно виявив, що мої два сусіди працюють на бойовиків. Дуже важко психологічно жити серед погані, наволочі, покидьків та зрадників, які не вважають тебе за людину, якщо ти любиш свою країну. Але нічого - вони усі отримають своє покарання рано, чи пізно. А містер Пу незабаром опиниться у труні. Чого я йому від усієї душі бажаю. Перемога обов, язково буде. І ця перемога буде за нами. Бо ще ніколи зло (роісся) ніколи не перемогала добро (УКРАЇНА).

Слава Україні !

Герої не вмирають !