Дивні співпадіння...

П’ятого грудня 1664 року біля узбережжя Уельсу затонув пасажирський корабель. Загинули всі члени екіпажу і пасажири, крім одного. Щасливчик називався Х’ю Уільямс. Більше століття по тому, п’ятого грудня 1785, на цьому ж місці зазнало аварії інше судно. І знову врятувалася єдина людина на ім’я... Х’ю Уільямс.

У 1860, знову ж таки п’ятого грудня, тут же пішла на дно рибальська шхуна. Живим залишився тільки один рибалка. І його звали... (самі розумієте як) – Х’ю Уільямс!

Житель Техасу Алан Фолбі потрапив в аварію і пошкодив артерію на нозі. Він, напевно, помер би від втрати крові, якщо б не проїжджав повз Альфред Сміт, який наклав потерпілому пов’язку і викликав "швидку допомогу". Через п’ять років Фолбі виявився свідком автокатастрофи: водій машини, що розбилася лежав без свідомості, з розірваною артерією на нозі. Це був... Альфред Сміт.

Генрі Зіґланд був впевнений, що зміг обвести долю навколо пальця. У 1883 році він розірвав стосунки зі своєю коханою, яка не в силах перенести розлуку наклала на себе руки. Брат дівчини, розлючений від горя, схопив рушницю і спробував убити Генрі. Коли він вирішив, що куля досягла мети, застрелився сам. Однак Генрі вижив: куля лише трохи зачепила обличчя й увійшла в стовбур дерева. Кілька років по тому Генрі надумав спиляти нещасливе дерево, але стовбур був занадто великим, і завдання здавалася нездійсненним. Тоді Зіґланд вирішив підірвати дерево за допомогою декількох динамітних шашок. Від вибуху куля, яка все ще сиділа в стовбурі дерева, вирвалася на свободу і потрапила... прямо в голову Генрі, убивши його на місці.

Відомий американський актор Чарльз Коглен, який помер у 1899 році, був похований не на своїй Батьківщині, а в місті Галвестон (штат Техас), де смерть випадково застала гастролюючу трупу. Через рік ураган небаченої сили знову налетів на це місто, розмив кілька вулиць і цвинтар. Герметично закрита труна з тілом Коглена за 9 років пропливла в Атлантиці щонайменше 6000 км, поки, нарешті, її не винесло на берег прямо перед будинком, де він народився на острові Принца Едуарда в затоці Св. Лаврентія.

Трагікомічний інцидент нещодавно трапився в Софії, Болгарія. Злодій Мілко Стоянов, успішно пограбувавши квартиру заможного громадянина і акуратно склавши "трофеї" в рюкзак, вирішив для економії часу спуститися по водостічній трубі з вікна, що виходить на безлюдну вулицю. Коли Мілко знаходився на рівні другого поверху, почулися свистки поліцейських. Розгубившись, він випустив трубу з рук і полетів вниз. Саме в той момент по тротуару проходив якийсь хлопець, і Мілко звалився прямо на нього. Поліцейські на обох надягли наручники і відвезли їх до відділку. З’ясувалося, що хлопець, на якого впав Мілко, був злодієм-домушником, якого після безлічі безуспішних спроб нарешті вдалося вистежити. Цікаво, що другого злодія теж звали Мілко Стоянов.

У 2002 році сімдесятирічні брати-близнюки загинули з різницею в годину у двох не пов’язаній одна з одною дорожніх пригодах на одному і тому ж шосе на півночі Фінляндії! Представники поліції стверджують, що на цій ділянці дороги давно не траплялося аварій, тому повідомлення про дві аварії в один день з різницею в годину вже стало для них шоком, а коли ще й з’ясувалося, що жертвами стали брати-близнюки, офіцери поліції не змогли пояснити подію нічим іншим, як неймовірним збігом.

Історії про близнят завжди вражають, а особливо – ця історія про двох братів-близнюків зі штату Огайо. Їхні батьки загинули, коли малюкам було лише кілька тижнів від народження. Їх усиновили різні родини і розлучили близнюків у дитинстві. Звідси бере початок низка неймовірних збігів. Почнемо з того, що обидві прийомні сім’ї, не знаючи і не підозрюючи про плани один одного, назвали хлопчиків одним і тим же ім’ям – Джеймс. Брати виросли, не підозрюючи про існування один одного, проте обидва отримали юридичну освіту, обидва чудово креслили і були вправними теслями, обидва одружилися на жінках з однаковим іменем Лінда. У кожного з братів народилися сини. Один брат назвав сина Джеймс Алан, і другий – Джеймс Аллан. Потім обидва брати залишили своїх дружин і одружилися вдруге на жінках... з однаковим іменем Бетті! Кожен з них був власником собаки на ім’я Той... продовжувати можна нескінченно. У віці 40 років вони дізналися один про одного, зустрілися і були вражені тим, що весь час вимушеної розлуки проживали одне життя на двох.

Відомий австрійський художник-портретист дев’ятнадцятого століття Джозеф Айґнер кілька разів робив спроби самогубства. Перший раз він намагався повіситися у віці 18 років, однак був раптово зупинений ченцем-капуцином, який незрозуміло звідки з’явився. У 22 роки він знову повторив спробу, і знову був врятований тим же таємничим ченцем. Через вісім років художник був засуджений до шибениці за свою політичну діяльність, проте своєчасне втручання все того ж ченця допомогло пом’якшити вирок. У віці 68 років художник все ж таки вчинив самогубство (вистрілив з пістолета в скроню). Відспівував його все той же монах – людина, чийого імені так ніхто й ніколи не дізнався.

Знаменитий письменник Марк Твен народився в 1835 році, в той день, коли поруч із Землею пролітала комета Галлея, і помер у 1910 році, в день її наступної появи близько від земної орбіти. Письменник сам передбачив свою смерть ще в 1909 році: "Я прийшов у цей світ разом з кометою Галлея, і в наступному році покину його разом з нею".

У 1920 році троє англійців подорожували в поїзді в одному купе. У процесі знайомства виявився дивний збіг: прізвище одного з них було Бінкхем, другого – Пауелл, а третього – Бінкхем-Пауелл. Жоден з них не був родичем іншого.

У 1975 році житель Бермудських островів, катаючись на мопеді, був випадково збитий таксі і загинув на місці. Рівно через рік його рідний брат загинув за абсолютно таких самих обставин. Збіг? Нічого дивного? А що ви скажете на те, що брат загинув, катаючись на тому ж самому мопеді, був збитий тим же таксі і тим же водієм, та ще й з тим самим пасажиром в салоні?

У 1920 році американська письменниця Енн Періш, що знаходилася в цей час на відпочинку в Парижі, натрапила в букіністичному магазині на улюблену дитячу книжку – "Джек Фрост та інші історії". Енн купила книжку і показала її своєму чоловікові, розповівши про те, як любила цю книгу в дитинстві. Чоловік узяв у Енн книгу, розкрив її і виявив на титульному аркуші напис: "Енн Періш, 209Н, Уеббер-стріт, Колорадо Спрінгс". Це була та сама книга, яка колись належала самій Енн!

Король Італії Умберто I одного разу зайшов в невеликий ресторанчик міста Монца, щоб пообідати. Замовлення у його Величності шанобливо брав сам власник закладу. Поглянувши на господаря ресторану, король раптом зрозумів, що перед ним – його точна копія. Власник ресторану і обличчям, і статурою був нереально схожий на його Величність. Чоловіки розговорилися і виявили інші схожості: і король, і господар ресторану народилися в один день і рік (14 березня 1844). Вони народилися в одному й тому ж місті. Обидва одружені на жінках на ім’я Маргарита. Господар ресторану відкрив свій заклад в день коронації Умберто I. Але на цьому збіги не закінчилися. У 1900 році короля Умберто сповістили, що власник ресторану, в якому король любив час від часу бувати, загинув у результаті нещасного випадку від пострілу. Не встиг король висловити свої співчуття, як його самого застрелив анархіст з натовпу, що оточив карету.

Жарти долі неможливо не оцінити. Відомо, наприклад, що в 1848 році міщанина Никифора Нікітіна "за крамольні розповіді про політ на Місяць" заслали не куди-небудь, а в далеке поселення Байконур!

В одному з супермаркетів англійського графства Чешир вже 5 років діються незрозумілі дива. Як тільки за касу під номером 15 сідає касирка, так вже через декілька тижнів вона вагітніє. Повторюється все з завидною постійністю, підсумок – 24 вагітних, 30 народжених дітей. Після декількох закінчених "вдало" контрольних дослідів, під час яких дослідники підсаджували за касу добровольців, наукових висновків ніяких не було. Хоча ні, один висновок є. Серед безплідних за лікарським висновками жінок з’явилися охочі працювати касирами.

Письменник Євген Петров мав дивне і рідкісне хобі: все життя колекціонував конверти... від своїх же листів! Робив він це так – відправляв листа в яку-небудь країну. Все, крім назви держави, він вигадував – місто, вулицю, номер будинку, ім’я адресата, тому через місяць-півтора конверт повертався до Петрова, але вже прикрашений різнобарвними іноземними штемпелями, головним з яких був: "Адресат невірний". Але у квітні 1939-го письменник вирішив потурбувати поштове відомство Нової Зеландії. Він придумав місто під назвою "Хайдбердвілл", вулицю "Райтбіч", будинок "7" і адресата "Мерілл Оджін Уейзлі". В самому листі Петров написав англійською: "Дорогий Мерілл! Прийми щирі співчуття у зв’язку зі смертю дядька Піта. Кріпись, старина. Вибачай, що довго не писав. Сподіваюся, що з Інґрід все в порядку. Цілуй доньку від мене. Вона, напевно, вже зовсім велика. Твій Євген ". Минуло більше двох місяців, але лист із відповідною позначкою не повертався. Вирішивши, що він загубився, Євген Петров почав забувати про нього. Але ось настав серпень, і він дочекався... листа-відповіді. Спочатку Петров вирішив, що хтось над ним пожартував в його ж дусі. Але коли він прочитав зворотню адресу, йому стало не до жартів. На конверті було написано: "Нова Зеландія, Хайдбердвілл, Райтбіч, 7, Мерілл Оджін Уейзлі". І все це підтверджувалося синім штемпелем "Нова Зеландія, пошта Хайдбердвілл". Текст листа був такий: "Дорогой Євгене! Спасибі за співчуття. Безглузда смерть дядька Піта вибила нас із колії на півроку. Сподіваюся, ти пробачиш за затримку листа. Ми з Інґрід часто згадуємо ті два дні, що ти був з нами. Глорія зовсім велика і восени піде в 2-й клас. Вона до сьогодні зберігає ведмедика, якого ти їй привіз з Росії ". Петров ніколи не їздив у Нову Зеландію, і тому він був тим більше вражений, побачивши на фотографії міцної статури чоловіка, який обіймав... його самого, Петрова! На зворотньому боці знімка було написано: "9 жовтня 1938 року." Тут письменникові зробилося зле – адже саме в той день він потрапив до лікарні в непритомному стані з важким запаленням легенів. Тоді, протягом кількох днів лікарі боролися за його життя, не приховуючи від рідних, що шансів вижити у нього майже немає. Щоб розібратися з цими чи то непорозумінням, чи то містикою, Петров написав ще один лист до Нової Зеландії, але відповіді вже не дочекався: почалася друга світова війна. Є. Петров з перших днів війни став військовим кореспондентом "Правди" і "Інформбюро". Колеги його не впізнавали – він став замкнутим, замисленим, а жартувати взагалі перестав. У 1942 році літак, на якому він летів в район бойових дій, пропав, швидше за все, був збитий над ворожою територією. А в день отримання звістки про зникнення літака на московську адресу Петрова надійшов лист від Мерілл Уейзлі. Уейзлі захоплювався мужністю радянських людей і висловлював занепокоєння за життя самого Євгена. Зокрема, він писав: "Я злякався, коли ти став купатися в озері. Вода була дуже холодною. А ти кажеш, що тобі призначено розбитися у літаку, а не потонути. Прошу тебе, будь акуратнішим – літай якомога менше"...

Ну, і на додаток факт беззаперечний: