Останній тур групового турніру Ліги Європи. Дніпро нервово (а вони вміють інакше?) перемагає «Сент-Етьєн». Мирон Маркевич іде до зали прес-конференції, ловлячи по ходу компліменти та вітання журналістів. "Як ви витримали ці нерви" - запитав один із них. "То таке" - цитатою року прошепотів Мирон Богданович.

Ще не вигадали модель взуття, яке би по погоді перетворювалося з модних шкіряних мештів головного тренера на зручні ласти. Зате вигадали команду, яка за один сезон, змінивши тренера, перекроївши стиль, потерпаючи від травм, взяла і всупереч усьому дісталася, страшно подумати, фіналу Ліги Європи.

У таких матчах прийнято стежити і шукати символізм якогось окремого епізоду, через який можна передати концепцію, атмосферу, важливість гри. Я довго думав і не придумав. Хоча... За кілька годин до матчу, гуляючи близ готелю, де поселився Дніпро, я побачив Дениса Бойка. Його модно укладена грива традиційно додавала десяток сантиметрів до і без того солідного зросту. Якось мимоволі подумав - скільки часу він мостить те гніздо? А потім, сидячи на трибуні, дивився, як злива руйнує стиль і робить із Бойка справжнього дядька-фіналіста. Ліричні думки відволікали від поля, але там усе було під контролем. Під солідним контролем м’яча командою «Дніпро». Я не передивлявся гру в повторі - стукаю на клавіатурі свіжі, живі постфактуми. І у такому режимі низько вклоняюся у хорошому сенсі сторожовим псам, якими постали переді мною Канкава і Федорчук.

Кудивилупите***?

Яквизаньогогризетеся

«Молодец, малой» - трибуни оплесками проводжали заміненого Лучкевича. Куди тепер йому їхати – у Варшаву на фінал, чи у збірну на чемпіонат Світу? А ви б куди поїхали на його місці? Лучкевичу аплодував навіть італієць середніх літ, який незрозуміло за кого тихенько сидів на своєму місці. Він зірвався лише кілька разів. Спочатку злякався, коли на перших хвилинах народ почав гупати під «хто не скаче…» Довелося заспокоїти товариша і ламаною англо-італійсько-матюкливською коротко пояснити ази фольклору. Під часу другого «хто не скаче», уже за рахунку 1:0, італієць товк ногами по бетону на рівні з українцями. Тоді я розумів – він таки за нас, усе – за нас, сьогодні – наш день!

І фінал Ліги Європи – це вже НЕ ТАКЕ!

Автор Владимир Зверов

http://ua.tribuna.com/tribuna/blogs/anygivensunday/780549.html