У своєму блозі про збірну Сенегалу (http://dynamo.kiev.ua/blog/208662-k-matchu-ukraina-senegal-u-20-18-finala-chm-2015-vzglyad-iz-dakara) хотів не просто розповісти про футбол в цій чудовій країні – головне було довести думку про неприпустимість недооцінки молодих сенегальців. Що ми й мали нагоду побачити сьогодні.
Оцінювати тактико-технічні особливості «маленьких левів» під час підготовки до гри, готувати контраргументи для ефективної протидії та нейтралізації їхніх козирів – це справа наших тренерів, сумнівів в їх фаховості немає. Але як можна було знов забути про моральний фактор! Як утовкмачити нашим «недоросткам», що команда з бідної, але гордої країни, де популярність футболу визначається не лише його видовищністю (для багатьох це ледь не єдина можливість подолати злиденність, вирватись нарешті з неї), де немає нормальних умов для тренувань, де футбол став своєрідною релігією, буде битися до останнього, буде вмирати на полі і далеко не за гроші…
На жаль, саме сенегальці продемонстрували волю до перемоги, і сьогодні в країні буде справжнє свято, на яке місцеві вболівальники чекали давно і без жодних сумнівів. І всі переконані, що Сенегал ще не сказав останнього слова в цьому турнірі - теж, як і ми на початку, вже хочуть медалі, не менше. Такій моральній підтримці можна тільки позаздрити.
Ховаємо розчарування, життя не зупинилося, хай українці роблять висновки. Подарували нам надію все ж.. Але важко сказати, скільки ще разів треба нашим гравцям наступити на ті ж самі граблі, щоб зрозуміти елементарні істини? Не стидно поступатися сильному супернику, стидно виходити на гру як на прогулянку, тим більш за національну збірну. Може їм не вистачає замполіта для психологічної роботи? Бо читати самостійно вони вже розучилися…
Автор: Александр Евгеньевич (iskanderovch)
Статус: Опытный писатель (279 комментариев)
Подписчиков: 3