Рік минув... Рік.

День сьогодні такий... як і минулорічний. По-літньому спекотний. Тягучо-тривожний. І безжально-болісний.

Одразу по обіді зупинився час. Зупинився, щоб врізатися в пам"ять, в серце кожною секундою, кожним спазмом, кожною сльозинкою. Безжальний час. Безжальна дійсність.

І треба вчитися казати (і думати) про Андрія в минулому часі.

Я ще не навчилася. Дуже важко втиснути в набір вживаних слів слово "смерть". Смерть взагалі важко сприйняти і прийняти. А особливо, коли це стосується знайомої тобі людини. Ти знаєш, як ця людина посміхається, як жартує, як непомітно хмурить лоба, коли чимось не задоволена...

І раптом: "він б у в"...

Та ні чекайте, він не б у в - він є. Он, на тій хмаринці, яка так щиро посміхається нам, гріючись у променях сонця.

Андрійку, ти живеш у нашій пам"яті. Усміхнений. Щирий. І рідний.

Нехай тобі буде затишно там, на твоїй хмаринці!

PS:

---

Скупимся на любовь, скупимся...

Холод в глазах.

В беседах будничных и в письмах -

Все о делах.

Не замечаем в людях искры

И доброты.

И только в час последний близким

Несем цветы. Несем цветы...

(И. Резник)

PPS: Будь ласка, бережіть себе! Заради тих людей, хто вас любить...