Тільки перемога, і нічого крім перемоги!!!

На написання цього блогу мене наштовхнуло висловлювання очільника нашої федерації про те,що потрапляння на ЄВРО для нас є такою собі мрією, трохи не межею сподівань усієї нації і тд. Хоча і написав коментар на сайті на цю тему, але хочу проаналізувати цю тему трохи глибше. Отже, згадуючи минулі відбірні цикли і усі всі ці лозунги штибу "Наша мета" які з відбору до відбору повторювались як під копірку із зміною лише дати, можна подумати що для нашої збірної потрапляння на європейський чи світовий форум, це прямо якесь чудо з чудес, ніби для нашої національної дружини навіть сам вихід у фінальну частину уже може вважатись величезним успіхом.

Так от потраляння до числа 24-х збірних Європи для нас, як великої футбольної нації (саме так шановні я не оговорився - ВЕЛИКОЇ ФУТБОЛЬНОЇ НАЦІЇ) має бути само собою зрозумілим. Ми дійсно достойна європейська футбольна нація. У нас три володарі золотого м'яча, у нас був Лобановський - не просто талановитий тренер, а тренер-новатор, законодавець моди в тогочасному футболі. Можна наводити і ще багато прикладів, звернутись до досягнень нашого клубного футболу, але і цього достатньо що б зрозуміти - ми маємо себе поважати і невихід на Євро маємо сприймати як катастрофу і не менше.

Так,ось роблю висновок, що наші біди починаються в області психології, ми чомусь завжди не можемо зробити вирішального кроку і стати ментально-переможцями, задовільняємось нічиєю в матчах де треба перемагати і завжди відкладаємо на потім. І це "потім" стабільно перетворюється в "ніколи", і це на жаль стосується не тільки футболу...А згодом бідкаємся, непощастило, фортуна відвернулась... Фортуна любить сильних, а ми сильні, треба тільки твердо повірити в це. Як приклад наведу Блохіна, так-так саме Олега Володимировича, його впевненість та нахабство і стало запорукою єдиного нашого вдалого відбору... І на кінець, ми сильніші за Словенію! Тільки перемога, і нічого крім перемоги!!!