_ «Давно це було. У капітана одного корабля раптом зупинився навігаційний хронометр. Тоді це було справжнім лихом, тому що не існувало ще навіть радіосигналів часу. Щоб поставити свій хронометр точно за місцевим часом, довелося зайти в порт Абракадабра. Капітан хотів довідатися про точний час, але в порту йому сказали: «Запитайте в годинникаря, що мешкає на краю міста.
У нього дуже точний годинник, він страшенно ним пишається. Капітан приніс свого хронометра до годинникаря, який заспокоїв його: «Можете цілком покластися на мого годинника. Він надзвичайно дивовижно точний». Капітан поставив свого хронометра, звірившись з годинником майстра, і для гарантії запитав: «А звідкіля ви знаєте, що ваш годинник такий точний?». «Я перевіряю його по полуденному пострілу гармати на митниці, а вона стріляє у полудень, секунда в секунду». Капітан був цілком задоволений, і відправився зі своїм хронометром на корабель. Коли він вже вирішив відчалювати, то запитав у митника, щоб ще раз впевнитися щодо гармати: —У вас, кажуть, є гармата, яка стріляє опівдні? —Так, сер, є. —А постріл точно опівдні чи біля полудня? —Точно опівдні, сер. —Точно? —Так сер, без усякого сумніву. —А звідкіля ви знаєте, коли настає точно полудень? —О, сер, будьте упевнені, у нас на краю міста живе годинникар, у нього дуже точний годинник і ми по ньому звіряємо постріл нашої гармати…» (Erіc M. Rоgеrs, Рrіпсеtоп universiti, 1966)._Точно така ситуація-абракадабра складається в Україні. Існуюча система влади сама себе реформувати не в змозі. Конче потрібне зовнішнє втручання. Звичайно, з добрими намірами. Неможливо отримати точний результат, якщо і замовник і розробник і виконувач єдиний. Наше законодавство замовляється, розроблюється, приймається, затверджується і контролюється тими ж самими людьми. А загальним принципом управління вважається, що правила не може встановлювати той, хто їм підкоряється.
Законодавство повинне відповідати сподіванням суспільства, а не законодавців. Саме суспільства. А у нас приводять податкове законодавство у відповідність зі сподіваннями податківців, а правила дорожнього руху із сподіваннями ДАІ. Тарифи затверджуються, враховуючи сподівання і бажання монополістів. Візьмемо, для прикладу податкову. Вона вважається найбільш корупційною серед інших держорганів. Податкова не тільки бере участь у формуванні законодавства, а й по-своєму трактує існуючі закони. Її девіз: «Матка, курка, млеко, яйка». Придивіться до них. Зажерливість, потяг до розкошів, демонстрація немислимого комфорту на фоні більшості населення, яке ледве зводять кінці з кінцями – ось ознака людей, котрі живуть не на зарплату. Вибудувана наскрізна система «дозволів» є надзвичайно сприятливим середовищем для збагачення чиновництва.
В українському законодавстві існує правило, за яким податкове законодавство доручено роз’яснювати податковій службі. Їхня майстерність, як і нахабство відомі кожному. Вони є головними з інтерпретації законодавства. Це все одно, що у спортивному змаганні двох команд одній дати суддівський свисток…
Судді самі себе «люструють» згідно з законом «Про очищення влади», який самі обережно готували, обережно приймали і тепер обережно застосовують. А розмови про боротьбу із злочинністю нагадують старий цирковий номер «боротьба нанайців», де кінець-кінцем з’ясовується, що боровся нанаєць сам із собою.
Тому, на мій погляд, будь які правила не можуть задовольнити суспільство, за однієї причини. Ці правила пишуться ЗАЦІКАВЛЕНИМИ особами.
У прийнятому вночі Закону «Про бюджет на 2016 рік» є справжній шедевр – запис, що Кабміну (!!!) надається право, всупереч Конституції, без Верховної ради переглядати розміри виплат, встановлені ЗАКОНАМИ. Кабміну дозволено встановлювати розмір цих виплат, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України. Звичайно, при нашій бідності потрібно економити. Але право змінювати закони належить Верховній Раді, а не Кабміну. Якщо поступитися дрібницею і діяти всупереч Закону, то ніхто не дасть жодних гарантій, що порушення не стануть системними. Отака абракадабра, шановні українці.
Потрібно визнати, що Україну змінила війна. І змінила кардинально, хоча й не так, як би нам хотілося. Українці довго повіряли свій хронометр поступу з годинником Московії, який міряв секунди не за європейським часом, а за часом Північної Кореї та Туркменістану. Жадоба влади васалів Москви, безхребетність і байдужість плебеїв зродили на світ небачену територію – з комуняцькою фразеологією і хижацьким нутром.
Тому Україна, не маючи точного європейського хронометра, пливла буремними водами світової політики невідомо куди. Саме тому, так часто корабель моєї країни сідав не мілину чи натикався на рифи. Розтерзана Україна, з недолугими капітанами усі роки незалежності перебувала у стані аварії.
Хочеться вірити, що нарешті Україна поставила свого хронометра в унісон з європейським часом. Хочеться вірити, що капітан не схибить і курс корабля «Україна» вірний. Хочеться вірити, що кардинально змінилися і українці. У них тепер є ідея – жити за європейським часом. Бо без плекання мрії-ідеї, без всенародного творення її у власних душах Україна аж ніяк не постане на землі країною-величчю – як гордість нам і як відплата нашим кривдникам.