Хаїм Сигал (частина друга)

...Після нападу Німеччини на СРСР радянські офіційні установи, в тому числі й міліція, до якої входив Хаїм Сигал надзвичайно швидко, без бою, залишають Львів. Разом з чоловіком на схід виїжджають дружина Сигала Циля та дочка Люба. Більше вони не побачаться. Подальша доля дружини та дочки Сигала невідома.

Втім загін, що був закинутий у німецький тил біля Новограда-Волинського втратив будь-який зв'язок з "великою землею" і якось потрапив під обстріл. Як залишив загін Сигал-невідомо. Але-факт-наступне місце, де він з'являється-німецький табір для військовополонених. На той час німцям надзвичайно бракувало перекладачів, аби якось порозумітися з полоненими-настільки їх було багато. Тож коли в таборі біля Новограда-Волинського один з полонених продемонстрував знання німецької, зраділий унтер-офіцер відділив його від інших і призначив перекладачем. Це був Хаїм Сигал. Втім назвався він, звісно ж не так. Саме в таборі герой моєї розповіді вперше назвав себе Кирилом Сиголенком. Втім успіх Сигала був украй коротким. Унтер-офіцер, аби оформити "Кирила Сиголенка" на роботу перекладачем відправив його на медогляд. Далі-слово самому Хаїмові: "...Унтер-офіцер зняв з мене наручний годинник і один раз ударив в обличчя рукою. Я зрозумів, що вони дізналися мою національність, а отже буде погано, можуть мене, як громадянина єврейської національності, вбити, тому вирішив тікати." Сигал втік з табору і за кілька днів дістався міста Корець. Там він зайшов до районної управи, знову назвався Кирилом Сиголенком і отримав посвідку на це ім'я. Далі-робота перекладачем в Рівному та Сарнах. І саме в Сарнах герой моєї розповіді зустрів отамана Тараса Бульбу-Боровця.

Тут треба трішки відволіктися. Хаїм Сигал ще в 1939 р. вирішив-для нього важливо бути з будь-якою владою, причому не важливо якою, це може бути і радянська і німецька влада. На той час такою владою на Поліссі була Українська Повстанська Армія "Поліська Січ" під командуванням Тараса Бульби-Боровця. Він розпочав державотворчий експеримент під назвою "Олевська Республіка" (про неї якось розкажу детальніше). Центр-містечко Олевськ (нині райцентр Житомирської області). Територія-весь Олевський, частини Овруцького, Лугинського та Ємільчинського районів Житомирщини, невелика частина території Рівненщини та навіть невелика частина території сучасної Білорусі. Але-ідемо далі. Отже Сигал стає Кирилом Сиголенком. За два місяці, що він провів у УПА "Поліська Січ" герой моєї розповіді зробив блискучу кар'єру, почергово отримавши звання хорунжого, поручника та сотника. Він виступає на мітингах поруч з Боровцем, а також стає головним редактором газети "Гайдамака", згодом-ад'ютантом отамана. Одружився на сестрі капелана "Поліської Січі". Втім у листопаді 1941 р. німців починає дратувати Олевська Республіка. Отаман Бульба-Боровець вирішує її ліквідувати та перейти в підпілля-боротися і проти німців, і проти радянських військ. 15-го листопада оголошує про саморозпуск "Поліська Січ". Разом з нею припиняє існування Олевська Республіка. Але вже 17 листопада старшини щойно розформованого війська змушені зібратися знову. Ініціатор-сотник Сиголенко. Він повідомляє-до Олевська прибув гауптшурмфюрер СС Гічке, який зажадав "допомоги" у вбивствах олевських євреїв. Січовики такий "наказ" категорично відкинули. Тоді Гічке "Насильно мобілізував двох старшин та 60 демобілізованих козаків". 19 листопада цей факт був засуджений колишніми січовиками, як ганебний. Боровець роздав колишнім воякам "Поліської Січі" посвідки, аби вони були готові знову зібратися разом. Що ж до Сигала, то йому Бульба-Боровець прямо заявив: Він переходить в підпілля. "...Якщо я потім потребуватиму тебе, ти прийдеш до мене?". Ствердна відповідь була брехнею. Партизанське життя-не для Сигала. Тепер він мав приєднатися до німців.

У квітні 1942 року Сигал стає комендантом поліції міста Домбровиця( з 1944-Дубровиця). Того ж року розпочинається "остаточне вирішення єврейського питання". І "Кирило Сиголенко" взяв ньому дуже активну участь. Спочатку-нещадна експлуатація євреїв Домбровицького гетто, де пребували майже 4 тисячі людей. Тут він мав власного перукаря. Приїздив ледве не щодня. Неодноразово викликав мешканців гетто на важкі фізичні роботи. А коли серед євреїв почалися ширитись чутки про знищення-вдало їх використав. Він почав збирати золото в мешканців гетто, яке обіцяв передати німцям в обмін на безпеку людей. Сигал знову брехав. 26 серпня 1942 року вийшов наказ про перевезення домбровицьких євреїв з гетто до Сарн, де їх мали знищити. У перевезенні брав участь і Хаїм Сигал. Під час відправки 3800 людей до місця вбивства частина наважилась на втечу. Зчинився безлад. Близько тисячі людей втекли, ще півсотні було застрелено. Після того як ешелони поїхали до Сарн, поліція отримала завдання-виловити втікачів. Але спіймали лише кілька десятків людей, здебільшого старих, жінок, дітей. Їх вирішили вбити в Домбровиці. На допиті у 1952 році Хаїм Сигал в деталях описував розстріл на старому єврейському кладовищі, який проводили начальник німецької жандармерії Домбровиці Кеніг та вахмістр Шуман: "Після прибуття на кладовище затриманих повели в кінець кладовища, де вже була викопана яма. Тут же Кеніг наказав затриманим роздягтися догола. Виконуючи це, всі затримані роздяглися, після чого Кеніг і Шуман брали по одному за руки, підводили їх до краю і кожен з них стріляв..." Сам же Сигал, за його твердженням участі в розстрілі не брав. І це дійсно так. Але він не брав участі ЛИШЕ В РОЗСТРІЛІ НА СТАРОМУ КЛАДОВИЩІ. А в той день розстрілювали й на новому кладовищі. Свідок по справі Хаїма Сигала Петро Нашора, місцевий мешканець: "Коли ми викопали яму, поліцейські на чолі з Сиголенком привели 30 чоловік євреїв, яких по кілька осіб поліцейські підводили до ями і за командою Сиголенка розстрілювали. Сиголенко сам особисто розстрілював з пістолета. Я це особисто бачив, бо перебував на відстані близько ста метрів від місця розстрілу. Поліцейські проводили розстріл з гвинтівок, а Сиголенко з пістолета. Також я добре бачив, що маленьких дітей Сиголенко брав із рук матері й розстрілював, дітей розстрілював тільки Сиголенко". Це був поворотний момент життя Сигала. Всього було вбито 70 людей, з них сімнадцять-діти. Мене цікавить: Що відчував Сигал в цей момент? Чи гризли його хоч якісь докори сумління? Напевне, це запитання є риторичним.

Для "Сиголенка" головним був один-єдиний момент. Він виконав наказ і тепер став "своїм" для німців. Але підтверджувати лояльність він мав щодня. Зокрема проявляючи звірства під час допитів. Його племінниця Ірина Легка згадувала, що дядько приходив додому в залитому кров'ю костюмі

Якось улітку 1942 року до кімнати Сигала влетіла граната. Він не постраждав, як кажуть у таких випадках "відбувся легким переляком". Гранату кинули бульбівці. Узимку на Домбровицю напали радянські партизани. Тож Хаїм Сигал на початку 1943 року переїжджає до міста Сарни. Тут- служба в поліції. Однак навесні 1943 року кілька тисяч волинських поліцейських утікають в ліс-до лав УПА( не тої, що називалася "Поліська Січ"). Серед них і начальник сарненської поліції-безпосередній начальник Хаїма Сигала. Але не сам Хаїм. У сарненському відділку, окрім нього залишилось лише п'ятеро. Тож його приєднують до німецької жандармерії. Тут герой моєї розповіді виконує функції перекладача й завгоспа. У 1944-му році до Волині наближається фронт. Тож Сигал втікає на захід. Спершу-Польща, де він стає заступником коменданта табору в Старосільцах. Потім-Східна Пруссія, де він переходить на роботу в СД і відстежує настрої в таборах робітників. Слідом-Потсдам. Сигал змішується з польськими біженцями і безболісно зустрічає кінець Третього Рейху. Під час реєстрації отримав посвідку на справжнє прізвище та ім'я, але назвався жителем Варшави. Але згодом знову змінив ім'я-прізвище. Тепер він Карл Ковальський. Вказати польське прізвище йому порадив знайомий, що твердив-у Польщі по завершенні війни дуже зріс антисемітизм. Головною метою Сигала є уже не кар'єра, а особисте збагачення. Живе він у Німеччині.

Громадсько-політична діяльність "Ковальського" обмежується тим, що в Берліні він вступає до єврейського товариства. На початку 1946-го року Сигал став співробітником радянського морського агентства в Берліні. Він їздить між Польщею та Німеччиною і провозить контрабандні каву, сигарети та інші продукти. Швидко збагачується. Купує будинок. Його статки сягають 30 тисяч марок. Однак 17 січня 1947 року Сигала заарештовують. Поки-за спекуляції. Вирок-10 років табору. Не ГУЛАГівського, а німецького, що був розташований на території колишнього концтабору Дахау. Однак він виходить на волю у січні 1950-го, а незабаром після звільнення разом з компаньйонами планує організувати викрадення людей в радянській зоні окупації та вимагання за них викупу. Згодом вирішує виїхати в США. Однак у його дружини виявили туберкульоз, тож візи він не отримав. Наступний пункт, куди збирався поїхати герой моєї розповіді-Ізраїль. Але сталося те, чого Сигал геть не очікував

Колишня мешканка Домбровиці, що була вивезена як "остарбайтер", якось випадково побачила чоловіка надзвичайно схожого на Кирила Сиголенка, колишнього коменданта домбровицької поліції. Повернувшись в Україну, вона поділилася інформацією з рівненськими емдебістами. Так герой цієї оповіді потрапив під емдебістський ковпак

11 травня 1951 року Хаїм Сигал був затриманий у одній з берлінських книгарень. Слідство тривало десять місяців, а суд-два дні- 27-28 березня. Вирок-смертна кара. Далі-апеляція, касація, три місяці очікування. 19 червня 1952 року вчитель, міліціонер, партизан, перекладач, сотник УПА "Поліська Січ", комендант поліції, заступник коменданта табору та торговець-спекулянт, Хаїм Ісакович Сигал, Кирило Миколайович Сиголенко, Карл Ковальський був розстріляний у рівненській тюрмі

Основним джерелом для написання цього й попереднього посту послужила стаття Володимира В'ятровича з книги "Україна: Історія з грифом "СЕКРЕТНО" "Страшний маскарад Хаїма Сигала".

І останнє-перепрошую за дууууууууууууууууууже довгий пост. Треба було дуже багато розповісти