"Спокійна" критика: спиною до чужих воріт

Що найбільше кидається в очі мені, як вболівальнику.

Спиною до чужих воріт. Або: "контроль м’яча" чи непотрібна перепасовка захисної лінії

Захисники надто довго "контролюють м’яч", перекатуючи поперек поля з флангу на фланг. До "контролю" підключають (все частіше !!!) воротаря і опорника. Такі "маневри" є доцільними в 3-х випадках:

• Коли потрібно виманити суперників на себе, змушуючи їх розкритись, щоб утворились вільні зони для швидкої атаки.

Останні 2 пункти під цей матч начебто не дуже підходять, а от 1-й пункт нам аж ніяк не вдається і ось чому.

Такий "контроль" відбувається у нас занадто повільно і довго.

Як результат: атакуюча лінія команди-суперника спокійно встигає увімкнути високий колективний пресинг (на нашій половині поля, близько до наших воріт!), а центральна і захисна лінія суперників спокійно перекриває всіх наших атакуючих гравців.

Наслідки такого "контролю м’яча":

1) Через безпосередню близькість до наших воріт будь-який мало-мальски неточний пас автоматично стає небезпечною обрізкою, "подарунком" суперникам і перетворюється на їх гольову атаку. Виникає "пожежа". Наша захисна лінія героїчно намагається її загасити. Як підсумок: або вибиваємо м’яч "куди-небудь, подалі від воріт" (часто прямо в ноги супернику), або вимушено йдемо на фол, бо діватись вже нікуди. А це вже - "штрафний біля штрафної" (або навіть - в штрафній...).

2) Всі наші гравці атакуючої лінії щільно перекриті (а нам то хотілося навпаки! - вільні зони...). Щоб хоч якось запропонувати себе, вони вимушені повертатись обличчям до своїх воріт (щоб отримавши м’яч, закрити його корпусом, бо інакше, суперник, який дихає зовсім поруч, неминуче відбере!). Отримавши м’яч і знаходячись спиною до чужих воріт (а в спину дихає суперник або й не один!), у нашого атакувального гравця є всього 2 варіанти дій (обидва - "не вражають"...):

• розвернутись (з м’ячем!) до чужих воріт, "обфінтити" суперника (або й декількох!). Ці рухи потрібно зробити швидко, інакше гравця встигне накрити ще декілька суперників. Чи неправда, вдала перспектива тут - ледь не з області фантастики! Для цього потрібно, щоб вся команда складалася з Месі і йому подібних, або, як мінімум, з таких, як Ярмоленко.

• отримавши м’яч, знову повернути його захисній лінії... А там - знову все "по колу".

Ну, або 3-й варіант: зіграти п’ятою... :-)

Звідси - і "передача в недодачу", і "м’яч в ногах не тримається", і все інше.

Ось вам і "кругообіг речовин в природі"... Виходить зовсім не "контроль м’яча", а "замкнуте коло"...

Тобто, таким "контролем м’яча" ми самі себе заганяємо в глухий кут, самі собі створюємо проблеми і, головне, - самі себе позбавляємо перспектив до атаки.

І якщо з "Говерлою" такий "контроль" прокатить, то з "МанСіті" - самі бачимо.

Я вже не кажу про те, як набридає цей "контроль м’яча" вболівальникам... Емоції - "в бік"... :-)))

Який тут вихід? Відповідь очевидна:

• відмовитись від цього безцільного так званого "контролю" (крім 2-го та 3-го пунктів на початку блогу)))

• швидкі (саме швидкі !!!) розрізні паси вперед, гра "в стіночку" (але не назад :-)))

• компактність і колективність атаки, в якій кожен має відкриватись, пропонувати себе, стоячи не спиною до своїх воріт, а хоча би боком.

Все це, а разом з ним і злагодженість, зв’язки гравців, повинно награватися на тренуваннях, в т.ч. і на міжсезонних зборах, які нам дуже подобаються. :-)

Все свідоме життя я завжди зі своєю командою, як то кажуть, "і в радості, і в горі". Після програшу "МанСіті" ніскілечки не менше люблю рідне "Динамо" і вірю, що нам все по силам. Брудом команду ніколи не поливав і не збираюсь. Але від конструктивної критики "на благо" не відмовляюсь. Аспектів, на які можна було зауважити, чимало, та зупинився саме на цьому. Прибрав емоції в сторону і - лише конструктив.

Прізвищ гравців не називав навмисно, щоб нікого не образити, бо програла вся команда.

Як би там не було: команді - спокійно проаналізувати помилки і впевнено до перемог у наступних матчах. Ну а ми - продовжуємо вболівати і вірити.