У пості про Хаїма Сигала я обіцяв детальніше розповісти про Олевську республіку. Настав час виконати обіцянку. Тим більше, що розповісти про неї та про діяльність отамана Тараса Бульби-Боровця просила моя знайома. Родом вона з Олевського району Житомирщини.
Ця історія починається 1940-го року. Тоді, за наказом Президента УНР в екзилі (еміграції) Андрія Лівицького Тарас Бульба-Боровець перетнув радянський кордон.
З початком війни він стає комендантом Сарненської поліції та пропонує німцям створити загін для боротьби з радянськими оточенцями. Ці оточенці після того, як фронт просунувся на багато кілометрів уперед здебільшого займалися грабунками. Німці дали дозвіл на формування відділу з тисячі осіб. Озброїли трофейною радянською зброєю. Боровець дуже швидко набрав не тисячу, а три тисячі осіб. 21 серпня 1941-го року вояки новоствореної "Поліської Січі" зайняли Олевськ. Так почалася історія Олевської республіки.15 вересня 1941-го року на міському стадіоні Олевська відбулася церемонія прийняття присяги вояками "Поліської січі". Бульба-Боровець вишикував свої загони. Освятили прапори та зброю. Після чого вояки стоячи на колінах вслід за отаманом прочитали текст присяги: "Я, син українського трудового народу, присягаю на святі кості моїх славних предків, що, як революційний вояк України, буду чесно і вірно служити своїй Батьківщині. Буду точно і беззастережно виконувати всі накази старшин... Буду всюди вести себе тверезо й гідно, як несплямований лицар. Буду всі свої сили й ціле моє життя жертвувати на активну боротьбу за свободу, честь і славу України.". Політична програма була викладена в документі "За що бореться Українська Повстанська Армія"-26 пунктів. Вона проголошувала рівноправність всіх громадян України, свободу слова, думки, віри кожного громадянина незалежно від його національної, релігійної, майнової та статевої належності.
Своєрідним урядом республіки стала районна управа. Її склад був наступним:
Борис Симонович-голова управи
Грабовський-секретар
Ніна Денисович-голова відділу освіти та науки
Іван Лукашевич-голова відділу торгівлі та промисловості
Мандебура-голова відділу військових справ
Іван Мітринга-шеф-редактор газети "Гайдамака" (згодом його змінив Кирило Сиголенко, він же Хаїм Сигал)
Іван Свиридюк-голова відділу фінансів
Федір Рубанський-голова відділу озброєння
Зінько Покальчук-голова Олевської сільуправи
Шатківський-головний суддя республіки
Михайло Симонович-капелан "Поліської Січі"
"Бульбівці" відновили роботу фарфорового заводу, меблевої фабрики та підприємств гончарного посуду. Організували міліцію Планували відкрити театр. Відновили кооперативну та приватну власність. Встановили стабільні ціни. Заборонили їх підвищувати. За грошову одиницю в республіці правили і німецька марка, і радянський карбованець (рубль).
5 листопада 1941-го року до Олевська прибув представник німецької влади. Він поставив вимогу-"Поліська Січ" повинна виконувати накази німців. Проте Боровець не захотів бути німецькою маріонеткою. Він прийняв рішення ліквідувати "Поліську Січ" та Олевську респубіку. 15 листопада Олевська республіка була ліквідована. Частина вояків "Поліської Січі" розійшлася по домівках. Частина перейшла до поліції. Частина-на партизанське становище. Серед третьої частини був і Боровець. Тепер "бульбівці" воювали і проти німців, і проти червоних.
Найбільшими успіхами "бульбівців" стали знищення німецької військової техніки на станції Шепетівка 19 серпня 1942-го року та захоплення Людвиполя(нині-смт Соснове Рівненської обл.) 28 березня 1943-го.
Армію отамана ліквідували не німці. І не радянські партизани, солдати, чи енкавеесівці. Її ліквідували свої-бандерівці. Спочатку почалися переговори між бандерівцями та бульбівцями. Керівництво ОУН-УПА вимагало, аби Боровець підпорядковувався їм. Проте отаман стверджував, що представляє державу-уряд УНР в екзилі, тоді як упівці-лише одну політичну партію. Переговірний процес зайшов у глухий кут. Крапку в ньому поставила загибель в бою з німцями переговірника від ОУН Василя Івахіва. Його наступник Дмитро Клячківський вважав переговірний процес вичерпаним. 18 серпня 1943-го року на хуторах біля села Хмелівка "бульбівці" були оточені. Вирватися з кільця вдалося лише невеликому загонові на чолі з отаманом.