Трагічна історія будинку "Слово"

Сьогодні розповім про ось цей будинок

На перший погляд це-звичайнісінька харківська "сталінка". Однак, якщо подивитися згори...

...то стає помітною одна дуже цікава деталь-будинок побудований у формі букви "С". І це не просто так. Адже спершу цей будинок побудували для українських письменників-тих самих, яких згодом назвуть "Розстріляним Відродженням". Більшість репресованих письменників було арештовано саме в цьому будинку-арешти тут були настільки частими, що мешканці сусідніх будинків називали його "ДПЗ"(рос. Дом Предварительного Заключения), а чекісти глузували, що для економії пального варто встановити на всіх вікнах і дверях будинку ґрати і нікого не вивозити.

Ідея побудувати в Харкові будинок письменників з’явилася 1923 року. Тоді в місті почали з’являтися кооперативні будинки. Реалізована ідея була 1928-го. 1930-го в будинку з’явилися перші мешканці.

Умови життя в "Слові" були просто райськими, якщо порівняти їх з життям звичайних харків'ян того часу. Починаючи від того, що мешканці будинку жили кожен в окремій квартирі і закінчуючи солярієм на даху будинку. Син Миколи Куліша Володимир згадував: "У кожній квартирі була ванна, туалет, кухня з невеликою піччю, на якій гріли воду для купання або прання". І це при тому, що більшість харків'ян (і не лише харків'ян) жили тоді в тісних "комуналках".

Раптову появу телефонів у кожній квартирі спершу також сприймали як ознаку "райського життя". Однак згодом зрозуміли, що це-спосіб стеження НКВС. Через деякий час після установки телефонів почались арешти.

Вночі 12 травня 1933 року до будинку "Слово" вперше під'їхав "чорний воронок". НКВСівці забрали з собою письменника Михайла Ялового, що мешкав у квартирі №30. Наступного дня, 13 травня, застрелився Микола Хвильовий. Він цілком міг бути наступною жертвою, оскільки був другом і найближчим соратником Ялового.

7 грудня 1933 року було заарештовано письменника Володимира Гжицького, 19 грудня-письменника Олеся Досвітнього, 25 грудня-гумориста Остапа Вишню. На початку грудня 1934 року були арештовані Микола Куліш, Григорій Епік, Валер'ян Поліщук, Валер'ян Підмогильний, Євген Плужник. Всім вищезгаданим письменникам "шили" абсолютно надумані звинувачення у "контрреволюції" та підготовці вбивств партійних чиновників.

У багатьох письменників у квартирах стояли валізи-на випадок арешту, оскільки ніхто не знав, хто буде наступним. Траплялися абсолютно дикі випадки. Одного разу "воронок" під'їхав до будинку за письменником Василем Минком. Однак його вдома не було. Тоді чекісти спустились поверхом нижче. І забрали з собою поета і перекладача Василя Мисика, який відсидів п'ять років на Соловках. У квартири репресованих заселяли інших власників. Дуже часто квартири міняли власника не один раз.

Поведінка письменників у застінках була дуже схожою. Спочатку-думка, що сталася "помилка". Коли приходило розуміння-"помилку" ніхто не збирається виправляти-йшло заперечення будь-якої "вини". Слідом, коли тиск слідчих ставав більшим-пошук маленької "вини"(наприклад, Володимир Гжицький спершу вважав, що його заарештували за роман "Чорне озеро" в якому він "трохи збочив у бік націоналізму", а Остап Вишня вважав, що він був арештований за роботу в есерівській газеті). Зрештою, тиск слідчих ставав настільки сильним, що арештовані "ламалися" і "визнавали" свою "належність до контрреволюційних організацій".

Ось як описував чекістське слідство Володимир Гжицький, який пережив сталінські репресії: "У період ведення слідства мені давали тільки 300 грамів хліба і тарілку супу, через що я дуже заслаб... За ніч мене піднімали разів по 10 і вели до [слідчого] Грушевського, який щоразу вимагав у мене зізнання... На допиті я сказав Грушевському, що Досвітній, Губенко та інші готувалися вбити Чубаря, але ці свідчення не відповідають дійсності. Вони були сфабриковані й написані самим слідчим Грушевським, а мною за його ж таки пропозицією підписані. Підписав я їх через те, що не міг витримати таких гонінь стосовно мене в період ведення слідства".

Коли слідчий запитав арештованого в грудні 1934 року Миколу Куліша, чи є серед його знайомих заарештовані НКВС раніше, то письменник відповів:"8 осіб, з якими мав близькі відносини, 9 осіб, з якими спілкувався, 23 знайомих, з якими рідко зустрічався". Всього ж репресували мешканців сорока квартир з майже семи десятків.

Сьогодні у колись привілейованому будинку живуть звичайні люди. Однак, трагедія, що розгорнулася в ньому 80 років тому й досі дає про себе знати.

У квартирі №9, де колись жив Микола Хвильовий, нині мешкає звичайна харківська родина. Теперішній власник цієї квартири розповідав, що під час ремонту в ній знайшли "прослушку"...