Почесна дата для нашого «Динамо»

Осінь - це часи для підбивання різних підсумків і потрібно ретельніше переглядати кожен день, щоб чогось не пропустити цікавого з нашої історії.

Подивився на календар і згадав, що у нас в сім'ї вже півстоліття згадують на святкуванні маминого дня народження і подію, за котру підіймаємо окремий тост: 50 років тому київські динамівці оформили золотий дубль, достроково ставши чемпіонами країни, а 8 листопада 1966 року впевнено переграли у фіналі Кубка СРСР московське «Торпедо».

1966 рік був особливим в історії київського «Динамо». До того клуб зі столиці України вже двічі вигравав Кубок СРСР – у 1954-му і 1964 роках, в 1961-му став чемпіоном країни, а в 1966 поєднав перемоги в цих двох турнірах.

Добре пам'ятаю, що починався той сезон для киян непросто. Легко пройшовши на перших стадіях дебютного Кубка кубків-1965/66 північноірландський «Колрейн» і норвезький «Русенборг», кияни потрапили в 1/4 фіналу на грізний «Селтік». Мало того, що тодішній «Селтік» був не рівня нинішнім суперникам, так ще й грати належало в січні – 12 і 26-го числа. В ті часи фіксованих дат проведення ігор на кожному етапі тоді ще не придумали, а радянський клубний футбол був новачком на офіційній міжнародній арені, тому на нашу думку ніхто особливо не зважав. Наших не питали. От і вийшло, що тоді у киян після срібного сезону відпустки майже і не було – тільки збори. До речі, срібним, а не золотим, той сезон став, можливо, якраз через єврокубкову кампанію. Одне-єдине очко, якого не вистачило на фініші в заочній боротьбі з московським «Торпедо», кияни втратили в Кутаїсі, програвши місцевим торпедівцям через три дні після гри з «Русенборгом». Просто не вистачило сил. Але старший тренер динамівців Віктор Маслов говорив згодом: «Усе справедливо. Тоді ми ще не були готові стати чемпіонами. Ось в 1966-му – інша справа».

Вже в першому турі в матчі з «Зенітом» старший тренер киян Віктор Маслов кинув у бій вчорашніх резервістів – нападника Анатолія Бишовця, півзахисника Володимира Мунтяна і новачка-нападника Валерія Поркуяна. Тоді зіграли 4:0. Два м'ячі на рахунку Бишовця, один забив Поркуяна. І команда почала набирати ходу. До від'їзду збірної на чемпіонат світу результати київських динамівців були просто-таки фантастичні – в 11 іграх команда здобула 8 перемог та 3 нічиїх. Різниця м'ячів – 19-3.

В Англії всіх вразила динамівська четвірка: Леонід Островський, Йожеф Сабо, Віктор Серебряников і суперджокер Валерій Поркуян, який став справжнім джокером команди, бо був включений в заявку несподівано і грати та забивати почав з чистого листа. В бруд обличчям не вдарили. А Віктору Маслову створили проблему, коли повернулись з-за кордону: як поєднати в чемпіонаті вже досвідчених вовків з молодий порослю, що набрала гарної ходи? Тоді в команді тренерський штаб використовував всього 18 футболістів на всій турнірній дистанції. Збірники підтяглися в серпні – якраз вчасно, бо молодь почала втомлюватися, а тут прийшла пора серйозних кубкових баталій. Було помітно, що злиття в команді відбулося безболісно. Чемпіонами динамівці стали 31 жовтня – після того, як московські армійці поступилися землякам з «Локомотива», що зробило киян недосяжними. Цікаво, що перед цим наші зіграли в чемпіонаті ще 19 жовтня, обігравши таки вдома «Кайрат» – 3:0, а наступного матчу довелося чекати аж до 12 листопада, коли в Києві з рахунком 1:0 був обіграний «Арарат». Тоді ж команду привітали і з чемпіонством, і з нещодавно завойованим Кубком СРСР. Вперше київські динамівці змогли покласти золоті медалі чемпіонату в кришталевий Кубок України.