Міф про "матч смерті": Важка дорога до правди. Частина перша. Народження міфу

До 90-річчя ФК "Динамо" Київ

22 червня 1941 року. Київ. В цей день мало відбутися відкриття нового стадіону місцевої футбольної команди «Динамо» та матч з московською командою ЦДКА. Втім, футболу вболівальники, зі зрозумілих причин, в той день так і не побачили…

Навесні 1936 року розпочався перший чемпіонат СРСР з футболу.

Після нападу Німеччини на СРСР деякі динамівці пішли до Червоної Армії, а деякі-евакуювалися. Динамівці-червоноармійці за деякий час потрапили в оточення під Києвом. Після розгрому радянського Південно-Західного фронту динамівці повернулися до Києва, причому воротар Микола Трусевич та півзахисник Іван Кузьменко-пораненими. Згодом вони опинилися у таборі для військовополонених. Про це дізнався редактор пронімецької газети «Нове українське слово» Кость Штепа і написав листа голові міської управи Олександрові Оглобліну з проханням звільнити сімох футболістів-Івана Кузьменка, Олексія Клименка, Миколу Трусевича, Володимира Балакіна (в листі помилково названий Леонідом), Василя Сухарєва, Костянтина Щегоцького та Олексу Шацьких. Прізвища двох останніх потрапили до листа помилково. Щегоцький вирвався з Києва напередодні окупації міста, а Шацьких, який до війни грав за київський "Локомотив" навесні 1941 року перейшов до однієї з одеських команд. У Одесі він загинув за нез`ясованих обставин.

Приблизно в жовтні 1941 року в Києві було створене спортивне товариство «Рух». Ініціатором його створення став Георгій Швецов. У заснованій при товаристві їдальні певний час працювали Микола Коротких, Михайло Путістін, Іван Кузьменко, Микола Трусевич та дружина Макара Гончаренка-Олександра.

У 1942 році директор хлібзаводу №1 та давній вболівальник «Динамо» Йозеф Кордік на Галицькому базарі (в народі Єврейський базар або Євбаз) зустрівся з Миколою Трусевичем. Знаючи, що Трусевич свого часу закінчив харчовий технікум, Кордік запропонував йому влаштуватися на роботу в хлібзавод. Пізніше до Трусевича приєдналися Федір Тютчев, Михайло Свиридовський, Іван Кузьменко, Олексій Клименко, Макар Гончаренко, Михайло Путістін та Павло Комаров. З них, а також з інших динамівців-Юрія Чернеги, Миколи Коротких, Олександра Ткаченка та гравців "Локомотива"-Михайла Мельника, Василя Сухарєва та Володимира Балакіна була організована футбольна команда. Свій перший матч вона провела 7 червня проти «Руху»,в якому перемогла 7:2. В тому матчі команда називалась просто "Хлібзавод". В решті-«Старт». 21 червня «Старт» переміг збірну угорського гарнізону-6:2.28 червня-збірну німецької артилерійської частини-7:1. 5 липня «Старт» обіграв команду міської управи «Спорт»-8:2. 17 липня-німецьку команду залізничників «RSG”-6:0. 19 липня-команду угорської військової частини «MSG.Wal.”-5:1. 26 липня-збірну угорських військових частин «GK SZERO”-3:2.

6 серпня 1942 року «Старт» провів матч з командою німецьких зенітників та льотчиків «Flakelf». Цей матч закінчився перемогою «Старту»-5:1. Німці підсилили “Flakelf” і призначили повторний матч на 9 серпня. Однак «Старт» знову переміг-5:3. Саме цей матч радянська пропаганда згодом назве "матчем смерті.

За радянською легендою був лише один матч між «Стартом» та німецькою командою, яку радянські пропагандисти, не довго думаючи, назвали «Люфтваффе». Наспіх зібрана команда льотчиків та зенітників перетворилася на достатньо довго існуючу команду, що проводила матчі на окупованих німцями територіях та не мала в цих матчах жодної поразки. «Старт» примусили грати з “Flakelf”. Перед грою до роздягальні «Старту» зайшов німецький офіцер та погрожуючи розстрілом висунув вимогу-програти матч. «Стартівці» відмовились. Аби помститися за перемогу, німці всіх футболістів, окрім Макара Гончаренка, розстріляли.

Вперше про це написав радянський журналіст Петро Сєвєров у 1943 році. Саму ж назву «матч смерті», як вважається, придумав радянський письменник Лев Кассіль. Втім, є певні сумніви, що Кассіль приймав участь у конструюванні цього міфу. Оскільки самої статті цього письменника не знайдено. Немає й номера газети «Известия», в якій, як вважається, вона була надрукована. 1959 року вийшла книга Петра Сєвєрова та Наума Халемського «Останній поєдинок», 1962 року на кіностудії «Мосфільм» було знято фільм «Третій тайм», а 1971 року на стадіоні «Динамо» з’явився пам’ятник загиблим футболістам. Втім все було зовсім не так як змальовували радянські пропагандисти.

Після появи міфу про «матч смерті» почали з’являтися, так би мовити, «міфи-клони» про «матчі смерті» у Тернополі, Кам’янці-Подільському, Маріуполі та інших містах.

(Продовження-завтра)