Гаджет на ім’я Шевченко

Зараз Гамлетівське питання «Бути чи не бути» для тренера на ім’я Шевченко абсолютно не актуальне, навіть не зважаючи на англійське походження цієї фрази та місце проживання Шевченка – столицю Великобританії, звідки родом автор Гамлета. «Битви» експертів, уболівальників, диванних критиків і шевченкоботів та шевченкофобів все ще дуже популярні на тлі невдачі збірної команди України на шляху до фінальної частини Кубку світу ФІФА 2018 у країні назву якої асоціюється в Україні із чим завгодно, але не з футболом.

Можна скільки завгодно писати про статистику, тактику, персоналії футболістів, тренерів, менеджерів, політичне керівництво ФФУ та про погоду і сонячну активність саме в день матчу з хорватами. Після фінального свистка арбітра, для збірної команди України, шлях до сусідів закінчився на третьому місці у відповідній відбірній групі. Саме так, вперше в історії українці не потрапили до play-off відбору на Кубок світу ФІФА, адже попередні рази ми завжди або зупинялися там, або як у 2005 завойовували путівку напряму. Таким чином, для футболу в Україні одразу наступило майбутнє. Починаючи з вівторка 10 жовтня настав час дивитися в завтра. Тим часом усі в Україні знаються на політиці, економіці, медицині, футболі та війні. Експертів тьма, соціальні мережі кожного роблять учасником процесу, легко і невимушено, навіть без відповідних знань та дипломів чи ліцензій, якими Шевченко, під час першої прес-конференції в якості керманича збірної вихвалявся, і якими не володіє переважна більшість мешканців цифрового світу Інтернету де відбуваються події, які аж ніяк не можуть вплинути на вибір ФФУ.

Громадська спілка «Федерація футболу України» призначена на посаду заступника Господа Бога з питань футболу на території України, тому лише її відповідні органи, на кшталт Виконкому чи сам її президент здатні карати чи милувати і не лише головного тренера збірної. Незважаючи на цифровий характер сучасного суспільства – в українському футболі слово головного «феодала» від футболу варте більше чим суспільна думка, позиція експертів, справжніх і не дуже, чи радників які популярні як ніколи.

Сьогодні іміджеві кроки значно вагоміші за вибір на користь справи чи елементарної зручності або ефективності. Світом українського футболу правлять такі самі диванні критики, які просто досягли трохи більшого у суспільній гонитві за теплотою коридорів української влади. В них немає досвіду роботи у футболі, вони сто відсоткове побудували «собачу будку» за наказом президента України, але не мають знань у справі якою займаються. Тому їх вибір обмежений колом друзів, які теж не мають знань та досвіду, але мають «будки» та знову такі друзів… Тому вибір «короля» обмежується родинними зв’язками та престижними гаджетами до яких відноситься саме Шевченко. Він має статус всесвітньовідомого футболіста, має формальну освіту, родинні зв’язки і друзів іноземців, що цементуватимуть імідж вдалого вибору головної футбольної людини країни. І не вина Шевченко, що у нього не вийшло, адже шеф надасть другий шанс, поки не з’явиться новий престижний гаджет у вигляді більш розкрученого персонажу світового футболу, якщо на нього вистачить грошей. А вболівальник залишиться в цифровому світі де зможе і далі коментувати, пропонувати, навіть називати речі своїми іменами, але змінити майбутнє він не спроможний.

За великим рахунком, єдине на що будь яка національна футбольна асоціація член ФІФА здатна впливати абсолютно – це рівень знання тренерів, яких навчає саме вона за допомогою відповідних структур. Освіта тренера – це фундамент. Якщо вона слабка, якщо її набувають у відомий спосіб, тоді і робиться вибір на користь популярності та іміджевої привабливості. Саме таким був Шевченко в 2016 році. Саме таким він залишиться в ФФУ на невідомий термін поки його не повернуть інші справи до англійської столиці чи у його шефа не з’являться нові фаворити. Адже ще англійський філософ сер Френсіс Бекон казав: «Знання – це сила». Якщо його немає то маємо, що маємо, як казав перший президент України Леонід Кравчук.