До 80-ліття розстрілів в урочищі Сандармох
Я хотів написати цей пост ще вчора, але завадили технічні проблеми.
Якщо, чесно, то день пам’яті розстріляних в урочищі Сандармох мав бути не 27 жовтня, а вчора, 3 листопада. Бо саме в цей день 1937 року були розстріляні Микола Зеров, Павло Филипович, Микола Куліш, Лесь Курбас, Валер’ян Підмогильний, Мирослав Ірчан, Григорій Епік та багато інших-всього більше сотні представників української інтелігенції, політичних, військових діячів.
Розстріляні в один день. В одному місці. І-однією людиною.
Що мене вражає найбільше в «Розстріляному Відродженні»? Не те, що перестріляли ціле покоління, яке могло багато зробити для своєї країни. Не будинок «Слово» в якому було репресовано мешканців сорока квартир з майже семи десятків. Не доля родини Крушельницьких, яку повністю знищили енкаведисти-голова родини Антін, його сини Остап та Богдан загинули в Сандармосі, Тарас та Іван розстріляні в Києві у грудні 1934 року, донька Володимира в грудні 1937 року вивезена із Соловків серед п’яти сотень інших в’язнів «другого соловецького етапу» і розстріляна чи то в Ленінграді (нині-Санкт-Петербург), чи то неподалік від нього.
Найбільше мене вражає різниця між катом і жертвою. Особливо-якщо їх порівняти.
Наприклад, Микола Зеров. Поет, перекладач, літературознавець, поліглот (знав 20 мов), лідер групи київських неокласиків, до якої крім нього входили Максим Рильський, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Юрій Клен. Всі вони були надзвичайно освіченими людьми-кожен був не лише поетом, а й вченим та перекладачем. На лекції професора Зерова в Київському інституті народної освіти (зараз-Київський Національний Університет імені Шевченка) студенти ходили юрбами. А ще він видав «Антологію римської поезії», до якої увійшли здійснені ним переклади творів Катулла, Вергілія, Горація, Проперція, Овідія та Марціала. А свою багаторічну працю з перекладу «Енеїди» Вергілія завершив уже на Соловках. Де він, цей переклад-досі невідомо. Скоріш за все, знищений, як і його автор. Словом, ми бачимо не просто розумну, а надзвичайно розумну людину, яка своєю ерудицією захоплювала сучасників. Саме тому постать Зерова викликає в мене щире захоплення.
Убивцею Миколи Зерова та інших розстріляних 27 жовтня-4 листопада в Сандармосі став чекіст Михайло Матвєєв. Освіта-два класи сільської школи. У анкеті, яку він заповнив 1923 року є такі рядки: «національність-інтернаціоналіст», «робота-хочу сам учитися», а також рядок, який я процитую мовою оригіналу і без виправлень: «Участник взятия Зимнево дворца». Матвєєв-уособлення того, що Михайло Булгаков вивів в образі Шарикова-тупака, який гордиться своєю тупістю і яка є його перевагою, бо дає владу над людьми і можливість зробити кар’єру.
Те, що тупий чекіст перестріляв цвіт інтелігенції-найбільша трагедія урочища Сандармох. Не лише цвіт української інтелігенції-в Сандармосі, наприклад, загинули відомий метеоролог родом з України Олексій Вангенгейм (за національністю він данець, а більшу частину життя провів в Москві) та засновник сучасної удмуртської літератури Кузебай Герд. І багато інших
Власне, те, що в складі «першого соловецького етапу» було так багато розумних, освічених людей і призвело до його тривалих пошуків. І хто б знав про чекіста Матвєєва, якби він не розстріляв цих людей? А вбитих ним знають всі. Завдяки їхній праці, завдяки тому, що вони залишили після себе. Навіть попри те, що комуністична влада на довгі роки повісила на них тавро «ворогів» і робила все, аби люди їх забули.
P.S Людину, яка пролила світло на долю "першого соловецького етапу" (довгий час вважалося, що в'язнів втопили в Білому морі) тепер в Росії судять. Судять нащадки тих, хто розстрілював людей 80 років тому