В покарання за громадянську пасивність люди отримують владу злодіїв

В покарання за громадянську пасивність люди отримують владу злодіїв

Важко не погодитись з тим, що дійсно щось пішло не так в українському футболі, керівництво якого спочатку дратувало, а потім відверто почало знущатися із здорового глузду, яким свого часу дуже ефективно користувалась залізна леді англійської політики Маргарет Тетчер (наприклад під час відомого інтерв’ю радянському телебаченню в березні 1987 року, коли радянська школа пропаганди потерпіла нищівну поразку на фоні блискучого інтелекту англійського прем’єр-міністра).

Останнім часом все більше дописувачів на цьому Інтернет ресурсі ставлять абсолютно очевидні питання про шляхи зміни керівництва ФФУ. Одразу хочу зауважити, що приймаючи до уваги той факт, що футбол у світі формально і неформально керується не з Банкової, а з Цюріху (FIFA-Strasse 20, P.O. Box 8044 Zurich, Switzerland) та в Європі з Нйону (Route de Genève 46, Case postale, CH-1260 Nyon 2, Switzerland), як наслідок, федерація, формально, дуже добре захищена від втручання зовні в питанні зміни керівництва поза встановленими статутними нормами термінів або процедур, чи у зв’язку із виникненням зовнішнього тиску. В цьому випадку ФІФА має право застосовувати тимчасове відсторонення проблемної федерації від футболу взагалі. Болісно, ефективно і, як показує практика, це працює.

Разом із цим, як приклад, на фоні російської історії з по життєвим відстороненням від спорту відомого Мутко (на той час віце-прем’єра та президента РФС), яке було застосовано вищим спортивним органом планети – Міжнародним Олімпійським Комітетом – коли ФІФА відверто гальмувала процес тиску на РФС щодо відправки відомого російського річника у «тимчасову відпустку», мабуть слід зауважити наступне. Цюріх може бути трохи глухим, трохи сліпим і трохи нечутливим до зовнішнього втручання або щодо відвертих порушень збоку національної футбольної асоціації, особливо якщо бізнес інтереси ФІФА співпадають із інтересами місцевого футбольного керівництва, як у випадку Кубку світу ФІФА в Росії, або проблеми виникають у країні, яка зовсім не цікава так званому цивілізованому світу. І в такому випадку – порятунок потерпілих від свавілля стає справою власно потерпілих… Це, на мою думку, як раз наш приклад.

Що ж тоді робити, якщо 66 сонет Шекспіра (http://lib.ru/SHAKESPEARE/sonets.txt або http://ae-lib.org.ua/texts/shakespearethe_sonnets_by_pavlychkoua.htm ) якнайкраще описує відчуття відвертої огидності до дій керівників з Лабораторного провулка 7а? Що робити, коли мовчать переважна більшість журналістів, коли мовчать тренери, вони не реагують на відверті знущання з колеги Вернидуба, коли мовчать клуби в ситуації щодо медійної атаки на їх колег з «Зорі»? І це лише сучасні приклади. В минулому були інші історії не менш епічні, наприклад кубковий матч у Полтаві за участю «Шахтаря»…

Повертаючись до відомого питання Чернишевського «Що робити», хочу зауважити наступне. Демократія – це, на мою думку, відповідальність та вміння контролювати рішення та дії влади. Тому поки пересічні громадяни, в тому числі футбольні уболівальники – то б то ми з вами – не навчимося закликати до відповіді керівників, які демократичним шляхом – шляхом виборів – зайняли свої посади, ми продовжимо жити в умовах перманентних виборів які все більше нагадують російську рулетку.

Безумовно, протягом останніх 27 років Україна вчиться демократії… Довго, вперто і не дуже успішно. Одночасно, досягти успіху на ниві футбольної демократії, в умовах які існують в нашій країні, яка скоріше нагадує неофеодальну державу з елементами технологій XXI сторіччя та відсутністю елементів класичного капіталізму початку XIX сторіччя (фондового ринку, ринку капіталів, ринку землі та розвинутої банківської сфери), відверто неможливо. Адже наявність ефективного громадянського суспільства в Україні все ще викликає питання, а ніж впевненість в його існуванні, навіть на тлі революції гідності…

Тому, на мою думку, час розмірковувати над шляхами створення механізмів, які можуть з часом вплинути на футбольну бюрократію країни, з метою її зміни, а згодом і перетворення. І часу стає все менше і менше. Адже поезія початку XVII сторіччя (дата першої публікації сонетів Шекспіра 1609 рік), на фоні подій із рейдерськими захватами обласних федерацій, рішень Комітету з етики щодо тих, хто в якості свідків свідчив у CAS у маріупольскій справі та, нарешті, справа Вернидуба у КДК, легко змінюється віршами не поета, а німецького теолога, лютеранського пастора, антинацистського діяча та капітана підводного човна часів першої світової війни Мартіна Німеллера:

«Спочатку вони прийшли за євреями. Я мовчав, я не був євреєм.

Потім вони прийшли за комуністами. Я мовчав, я не був комуністом.

Потім вони прийшли за профспілковими працівниками. Я мовчав, я не був профспілковим працівником.

Потім вони прийшли за мною. І не залишилося нікого, хто міг би допомогти мені»

Одразу зауважу, що це моє персональне оціночне судження, але порівняння відповідних часів першої половини XX сторіччя із сучасними подіями в українському футболі, погодьтесь, виглядають доречними. Як і порівняння методів пропаганди часів рейхсміністра народної освіти або пропаганди славнозвісного Радінформбюро часів короткої історії ВКП(б) та методів роботи каналу «Футбол»…

Тому в часи існування різноманітних соціальних мереж – facebook & linkedin – а також електронної пошти, мабуть не важко звернутись до відповідних лідерів європейського футболу (наприклад, членів виконкому УЄФА, президентів ведучих національних футбольних асоціацій) та, знову таки, наприклад до так званого Незалежного Етичного комітету ФІФА (Independent Ethics Committee FIFA) хоча б з метою інформування про події в українському футболі, які безумовно порушують статутні норми ФІФА та УЄФА. Безперечно немає ніякої гарантії, що поважні посадовці, навіть з країн розвинутих демократій, оперативно відреагують на події в Україні. Але якщо ці звернення не будуть поодинокими, вірогідно, вони вимушені будуть діяти. Тому що, на мій погляд, в очікуванні наступних президентських і парламентських виборів, відома особа спробує потрапити до виконавчого комітету УЄФА, вибори в якій відбудуться в наступному році. Зробити йому це буде вкрай важко, якщо його справжня історія стане відома в кожній з 54 асоціацій членів УЄФА (загалом їх 55), які прийматимуть участь в голосуванні. Очікування на смітникову люстрацію або шинне багаття під стінами дома футболу на Лабораторному провулку 7а може затягнутись, а перетворення українських футбольних можновладців на токсичних персон в Європі – шлях який має доволі просту та доступну дорожню мапу, адже Інтернет робить і не такі речі. Тому що як казав Платон в праці «Держава» або «Політея»: «В покарання за громадянську пасивність люди отримують владу злодіїв.»*

*Англійською ця цитата звучить трохи інакше: «The punishment which the wise suffer who refuse to take part in the government, is to live under the government of worse men.» Це парафраз Ральфа Валдо Емерсона (Ralph Waldo Emerson) в його есе «Красномовність» (Eloquence), що було опубліковано у «Суспільство та самотність» у 1870 році… (https://en.wikiquote.org/wiki/Republic_(Plato)), американського філософа, есеїста та поета.