Про ФІФА, РФС, ФФУ та можливі і неможливі санкції

Політика є мистецтво можливого Отто Едуард Леопольд Бісмарк (1815-1898)

Кубок світу ФІФА 2018 в Росії, який стартує 14 червня поточного року в Москві о 18:00 за місцевим часом, на фоні анексії Криму, війни на Донбасі, українських політичних в’язнів, голодування Олега Сенцова, звіту Міжнародної спільної слідчої групи від 24 травня поточного року щодо загибелі авіарейсу MH17 17 липня 2014 року, застосування хімічної зброї проти Сергія Скрипаля у березні 2018 року в Великобританії, втручання Росії в вибори в Сполучених Штатах і нарешті їх дії в Сирії викликає безліч питань.

Але нічого не відбувається і світовий чемпіонат з футболу в Росії почнеться точно за розкладом. ФІФА залишається поза політикою?

В зв’язку із цим пропонується спробувати розглянути юридичні можливості щодо застосування санкцій по відношенню до російського футболу, а саме до Російського футбольного союзу, в рамках футбольного законодавства ФІФА. В Статуті ФІФА немає безпосередніх посилань щодо призупинення членства за пряму військову агресію, анексію або варварські бомбардування чи збиття засобами ППО мирних літаків. В той же час статут ФІФА має статтю 4 (діюча редакція датована 27 квітня 2016 року https://resources.fifa.com/mm/document/affederation/generic/02/78/29/07/fifastatutsweben_neutral.pdf). Редакція 2015 року практично ідентична.

4 Non-discrimination, gender equality and stance against racism Discrimination of any kind against a country, private person or group of people on account of race, skin colour, ethnic, national or social origin, gender, disability, language, religion, political opinion or any other opinion, wealth, birth or any other status, sexual orientation or any other reason is strictly prohibited and punishable by suspension or expulsion.

Її український переклад: 4 Відсутність дискримінації, гендерна рівність та протидія расизму Будь-яка дискримінація проти країни, приватної особи чи групи осіб/населення за расою, кольором шкіри, етнічним, національним чи соціальним походженням, статтю, інвалідністю, мовою, релігію, політичні погляди або будь-які інші думки, багатство, народження або будь-який інший статус, сексуальна орієнтація або будь-яка інша причина, суворо забороняється і карається призупиненням чи виключенням.

Разом із цим, в редакції статуту 2016 року, на відміну від попередніх, з’явилась наступна стаття:

3 Human rights FIFA is committed to respecting all internationally recognised human rights and shall strive to promote the protection of these rights.

Права людини ФІФА прагне поважати всі міжнародно визнані права людини та прагне сприяти захисту цих прав.

Тим часом, ні для кого ні є секретом, що права людини в Росії – це так би мовити трохи фікція. Ні для кого ні є секретом, що відбувається дискримінація по відношенню до України і як мінімум до кримських татар на території окупованого та анексованого Криму… Так, процес доведення цих фактів є доволі складним та мабуть потребує місяців та років кропіткої праці.

Водночас слід додати, що процедура виключення або призупинення членства в ФІФА доволі складна. І як правило ФІФА із задоволенням застосовує її лише у випадку прямого втручання державних органів влади у роботу національних футбольних асоціацій. В нашому випадку питання втручання влади в російський спорт та зокрема футбол є риторичним, як до речі і в Україні. Але є нюанси.

Кубок світу ФІФА – це не лише дуже популярний міжнародний спортивний захід, адже футбол безперечно спорт №1 у світі. Для Цюріху, де розташована штаб квартира ФІФА, Кубок світу це величезний бізнес проект, який приносить значні статки. Наприклад, на попередньому мундіалі ФІФА заробила трохи менше 5 мільярдів доларів США (http://www.businessinsider.com/fifa-brazil-world-cup-revenue-2015-3). В свою чергу, сучасні літні олімпійські ігри, якщо мова йшла про «порівняльний бойкот» 1980 року, завдяки більш ніж 30 видам спорту мають ринкову вартість понад 1,5 трильйона доларів США (https://www.independent.co.uk/news/business/analysis-and-features/rio-2016-olympic-games-richest-ever-usain-bolt-mo-farah-a7171811.html). Мабуть саме тому застосування серйозних санкцій проти країн членів Міжнародного Олімпійського Комітету з боку самого МОК, пов’язано, як правило, із значними суто спортивними порушеннями, як це було по відношенню до Росії (масштабне застосування допінгу та не менш величезна за розмірами історія із замінами/підмінами допінг проб російських спортсменів) напередодні ігор в Ріо-де-Жанейро та Пхьончхані… Попри все футбол залишився поза масштабним допінговим скандалом незважаючи на свідчення головного героя цієї саги Григорія Родченкова, в тому числі про махінації із допінг пробами російських футболістів. Бізнес є бізнес, і ФІФА не дуже переймалась цією темою і поверталась до нею лише під відвертим тиском ВАДА.

Що ж тоді казати про порушення прав людини, дискримінацію та неприкриту військову агресію? Офіс ФІФА, безперечно, захищав свої власні бізнес інтереси та незважаючи на чудові речення у власному статуті зовсім не поспішав навіть обговорювати зазначені вище теми. В такому випадку виникає питання. Чи могла Україна хоча б спробувати привернути увагу ФІФА до зазначених вище проблем та вимагати застосування статутних норм до відповідної асоціації члена ФІФА? Адже, погодьтесь, апеляція до Цюріху з боку країни яка кожного дня страждає від російської агресії виглядала би абсолютно природно та сприймалась би світовою спортивною спільнотою як відстоювання так званих основоположних принципів демократії та тих самих прав людини про які іде мова в статті 3 Статуту ФІФА.

Наступне питання. Хто мав можливості це робити? Держава та її відповідні органи влади або національна футбольна асоціація член ФІФА?

З огляду на відверто алергічні реакції ФІФА щодо будь яких втручань в футбольні справи зі сторони державних органів влади, а також положення статті 14 того самого статуту, які зокрема говорять: «Member associations have the following obligations: to manage their affairs independently and ensure that their own affairs are not infl uenced by any third parties in accordance with art. 19 of these Statutes;»/ «Асоціації члени мають наступні зобов’язання: керувати своїми справами самостійно та забезпечувати, щоб їхні власні справи знаходились поза впливу будь-яких третіх сторін відповідно до ст. 19 цього Статуту;», не залишається сумнівів – апелювати до штаб-квартири ФІФА могла лише футбольна структура, яка визнана владою Цюріха та знаходиться під її юрисдикцією.

Логічно постає питання: чи підіймала ці теми національна футбольна асоціація України? Чи війна, тортури, дискримінація, вбивства та голодування політичного в’язня не є достатнім привидом щодо відповідного звернення її керівництва до, наприклад, президента ФІФА Інфантіно, приміром, у зв’язку із систематичними порушеннями прав людини та дискримінацією, зокрема, кримських татар в Криму? До речі, членом юридичного комітету ФІФА є пан Андрій Павелко…

В свою чергу, слід визнати, що, ймовірність застосування санкцій до Російського футбольного союзу з боку ФІФА, у відповідності із статтею 4 або 3, була б дуже малою. У відповідь, не виключено, Росія звинуватила б Україну в чомусь аналогічному… Але на фоні Боїнга, арештів та зникнення кримських татар, розслідування втручання Росії у вибори в США, хімічної атаки в Солсбері та тій самій війни на Донбасі українська апеляція, безперечно, отримувала би відповідні обґрунтування. Мабуть таки треба було б спробувати та хоча б повідомити суспільство про належні юридичні консультації та про хід діалогу з ФІФА, що безперечно виглядало би не тільки логічним, але б добре сприяло би іміджу того самого члена юридичного комітету ФІФА та, одночасно політика і президента ФФУ Андрія Павелка. Чи футбол поза політикою і ФФУ та РФС друзі назавжди, як того вимагає стаття 5 Статуту ФІФА яка говорить про всілякі сприяння дружнім стосункам між асоціаціями членами ФІФА?

Тим часом Кубок світу ФІФА 2018 в Росії завершиться 15 липня 2018 року,а війна на сході України та дискримінація тих самих кримських татар продовжиться. Таким чином, питання щодо застосування статей 3 і 4 статуту ФІФА до асоціацій членів цієї поважної організації, керівництво країн яких порушує права людини та проводить відверту дискримінаційну політику за національними ознаками залишаться абсолютно актуальними і, мабуть, потребуватимуть детального обговорювання в першу чергу збоку ФФУ? Може це немає ніякого сенсу та знаходиться в сфері теоретичної філософської думки щодо сучасного світу та ролі професійного спорту в ньому, зокрема футболу?

Безумовно, питання, що розглядається, є, в деякій мірі, відверто риторичним. Водночас слід визнати – світ навколо швидко змінюється і спорт не лише залишається політичним інструментом, попри всілякі намагання цього не помічати, але й використовується як елемент гібридної війни. Тому, вірогідно, настав час ставити не дуже спортивні питання до міжнародних спортивних організацій, які опікуючись фінансовими прибутками готові заплющувати очі на відверті вбивства та порушення тих високих гуманних принципів, які прописані в їх статутних документах. Безперечно, у керівництва ФФУ ще є час хоча б продемонструвати найкращі риси сучасної освіченої людини та виступити на захист тих самих принципів демократії не кажучи про політичних в’язнів режиму Путіна та багатостраждального кримськотатарського народу. Адже політика це мистецтво можливого, як казав Бісмарк в інтерв’ю російській газеті (яка іронія долі) в серпні 1867 року, що друкувалась німецькою мовою (http://www.bibliotekar.ru/encSlov/15/123.htm, http://bibliograph.com.ua/encSlov/15/123.htm), і мабуть настав час шукати ті самі можливості, про які говорив залізний канцлер.